Ще один план президента Зеленського

Назар Чорний
Фахівець з управління відносинами з авдиторією та керівник юридичного напрямку Букв

На 1000-й день повномасштабного вторгнення Росії в Україну Володимир Зеленський презентував План внутрішньої стійкості України – як доповнення до Плану перемоги, який представили союзникам. Про той план говорять уже значно менше, адже заяви членів команди Трампа та пропозиції умовно нейтральної Туреччини щодо відтермінування вступу України до НАТО на 10-20 років суперечать першому ж пункту “плану перемоги” Зеленського.

Сама ідея пропонувати “план” внутрішньої стійкості наприкінці третього року повномасштабної фази та одинадцятого року російсько-української війни, шість з яких припали на каденцію Володимира Зеленського – виглядає трохи дивною. 

Адже “план” – це упорядкований та структурований намір щодо майбутніх дій. В перекладі на “мову держави” це документи – законопроєкти, укази президента, постанови Кабінету Міністрів, розпорядження, директиви, звіти, об’єднані в єдину стратегію, яка визначає, чого, коли, та якою ціною держава планує досягти та хто є виконавцем і відповідальним щодо окремих кроків та всього плану. Управління державою – це взагалі не про виступи і гасла, це нудна, копітка, невидима паперова робота з раннього ранку до пізньої ночі.

Саме тому від заяв президента виникає запитання – чому “план посилення внутрішньої стійкості” з’явився лише на третьому році повномасштабної війни? Що заважало вживати заходів для зміцнення внутрішньої стійкості України раніше, як у період з 2019 до 2022, так і з початком повномасштабного вторгнення Росії 24 лютого 2022 року? 

Хіба до цього дня Україні не потрібна була сильна економіка, яка б менше залежала від зовнішньої допомоги? Хіба раніше не було проблем в армії, породжених переходом від умовно контрактної армії формату АТО/ООС до “цивільної” армії масштабів Другої світової війни, з усіма наслідками? Хіба раніше армія не потребувала кожної зайвої копійки, які держава витрачала і витрачає на спецпенсії, клумби й бруківку на прифронтових територіях та іншу дурню на кшталт “кешбеку” і “1000 Зеленського”? Хіба раніше не було нагальної потреби у відновленні, захисті та нарощуванні генерації електроенергії? Хіба раніше не існувало проблеми з відзначенням заслуг військових і належним нагородженням тих, хто на це заслуговує? Не було провалу ветеранської політики та проблеми з залученням ветеранів до участі в роботі держави і суспільного життя?

Проте, це все риторичні питання, якщо оглянутись на дії української влади за минулі 6 років. Адже у цих діях, точніше бездіяльності, можна прослідкувати один і той же патерн поведінки:

1) виникає проблема чи загроза;

2) її ігнорують;

3) проблема починає негативно впливати на рейтинг влади;

4) її намагаються поспішно “побороти”, передусім медійно;

5) суспільство звикає до проблеми, або кожен вирішує її на власному рівні.

Так було з коронавірусом та вакцинацією, так було з підготовкою до повномасштабного вторгнення, так було з забезпеченням армії (від аптечок до дронів – а якби снаряди можна було збирати з компонентів, придбаних на Aliexpres, то українці й проблему з постачанням снарядів вирішували б власноруч), так було з підтримкою ВПО, так було з поточним російським наступом, так зараз відбувається з готовністю українського суспільства продовжувати чинити опір намірам Росії знищити Україну та наш народ.

Замість того, щоб визначити бажаний та досяжний результат спільних зусиль (тобто нарешті дати відповідь на запитання “що для нас буде Перемогою?”), пояснити суспільству які кроки необхідні для його досягнення і скільки що це може зайняти роки, а не “2-3 тижні” чи місяці – влада намагається знову і знову застосовувати принцип “Хліба і видовищ”, який став однією з причин падіння колись могутнього Риму. 

І якщо Римська імперія до певного часу могла оплачувати популістичні рішення своїх правителів, завойовуючи все нові і нові землі, то українська влада відбирає хліб в тих, хто сплачує податки, проте не на користь тих хто найбільше потребує, а для усіх охочих. Що ж до “видовищ”, то значно більше уваги привертають відео про “бусифікацію” чи “червоніння” карти DeepState, ніж щоденні звернення президента, які сьогодні дивляться хіба ті, для кого це є частиною роботи.

Те, що Володимир Зеленський озвучив сьогодні у Верховній Раді, могло б стати чудовим звітом про виконану роботу, однак президент навряд чи усвідомлює власний обов’язок звітувати перед українцями. Замість цього суспільство вкотре чує обіцянки і гасла, які завтра забудуть на користь нових обіцянок і гасел.

І якщо йдеться про “план внутрішньої стійкості”, то напрошується висновок, що після 5,5 років правління Володимира Зеленського, Україна не укріпила, а вичерпала внутрішню стійкість і потребує дій та рішень для її посилення. Варто нагадати, що три роки тому українці продемонстрували безпрецедентний рівень спільної готовності захищати власну державу всупереч всім попереднім розбіжностям та негараздам (до слова – без усяких “міністерств єдності”), і зруйнували плани росіян на “маленьку переможну війну”. Відтак, втрата цієї єдності може вважатись своєрідним символом шостого року каденції шостого президента України. 

Сьогодні Володимир Зеленський зауважив, що “Україні доведеться пережити декого в Москві, щоб повернути повну цілісність”. Залишається сподіватись на те, що президент України дійсно має чіткий алгоритм дій для того, щоб Україна змогла пережити Путіна, а не покладається виключно на те, що в українців просто немає іншого виходу, ніж пережити російського диктатора, адже альтернативним шляхом є смерть української держави і нації, як того хоче Путін.

МЗС України випустило заяву з нагоди 30-річчя підписання Будапештського меморандуму наголосивши, що лише повноцінне членство Української держави у НАТО стане справжнім гарантом її безпеки.

У Генеральному штабі ЗСУ поінформували про оперативну ситуацію на фронті станом на 22:00 2 грудня. Загалом від початку цієї доби відбулося 193 бойових зіткнення.

Як зазначили The Times, після початкового сплеску підтримки через мобілізацію нації проти російської агресії популярність президента Володимира Зеленського зазнає суттєвого падіння. У свіжому опитуванні Центру соціального моніторингу лише 16% українців готові проголосувати за нього на другий термін. Близько 60% респондентів вважають, що він не повинен балотуватися знову.

Канцлер Німеччини Олаф Шольц прибув до Києва з неоголошеним візитом вранці 2 грудня.

За оцінками аналітиків, збільшення військових витрат у держбюджеті РФ на 2025 рік не означатиме посилення військових можливостей країни.