Nazar: публікації автора
25 квітня цього року Верховна Рада ухвалила законопроєкт № 7731, який дозволяє звільнити будь-якого працівника за те, що той не повідомив роботодавця про наявність зв’язків з людьми, які живуть чи прописані в Росії, чи на окупованій території України – якщо такий обов’язок передбачений правилами внутрішнього трудового розпорядку. Для багатьох підприємств (не лише державних) такі правила є обов’язковими. Зараз цей законопроєкт чекає підпису президента і лише від нього залежить, чи опиняться мільйони українців під загрозою звільнення за минулі контакти з мешканцями окупованих територій.
29 березня громадський активіст та військовослужбовець 59-ї омпб імені Якова Гандзюка Павло Петриченко (загинув на фронті на початку квітня) зареєстрував на сайті президента України петицію про обмеження роботи онлайн-казино на період воєнного стану та запровадження ряду заборон щодо використання воєнної атрибутики у рекламі азартних ігор. Вона набрала необхідні 25000 підписів впродовж доби, після чого на петицію одразу ж відреагував Володимир Зеленський. 5 квітня, за тиждень після появи петиції, у Верховній Раді був зареєстрований законопроєкт № 9256-д за авторством групи нардепів на чолі з “слугою” Данилом Гетманцевим, метою якого була заявлена реформа ринку азартних ігор та боротьба з лудоманією (ігровою залежністю).
23 квітня МЗС України призупинило надання консульських послуг чоловікам віком від 18 до 60 років, які перебувають за кордоном. Рішення прокоментував очільник МЗС Дмитро Кулеба, який у Twitter написав, що рішення пов’язане з тим, що військовозобов’язані чоловіки проігнорували обов’язок захищати країну, виїхавши за кордон і тому не повинні очікувати на те, що зможуть скористатись правом на отримання консульських послуг, мовляв, так буде справедливо і чесно.
Сьогодні слова про кризу в державному управлінні фактично втратили будь-який сенс – настільки всеосяжною та очевидною стала управлінська криза в Україні. Менш очевидними є причини цієї кризи, які багато хто вбачає у війні, владі, конкретних чиновниках чи навіть якихось метафізичних факторах. Все ж, ці причини є радше світоглядними.
Вперте небажання українських чиновників змиритись з тим, що перед лицем смерті не може бути “рівніших”, нагадує лудомана, який, програвши все, вже засунув голову в петлю, але раптом отримав дзвінок про смерть родича і спадок, якого вистачить, щоб повернути борги і безбідно жити до старості. І ось цей лудоман на радощах знімає з шиї зашморг, злазить з хиткої табуретки…і йде в казино щоб “відігратись”.
Офіційні результати виборів Путіна не стали сюрпризом ні для кого – однак, вони є своєрідним поворотним моментом, який має визначити подальший формальний статус російського лідера. Попри те, що Україна могла якщо не визначити напрям цього повороту, то хоча б підштовхнути світ у потрібний бік, цю можливість було змарновано.
Коротка відповідь на це запитання – можливо. Але якщо й так, то не з настанням календарної дати, на яку припадає кінець 5-річного строку повноважень президента, а в результаті його власних дій чи бездіяльності. Як таке можливо – у довгій версії відповіді.
Рішення президента про відставку головнокомандувача ЗСУ стане кінцем так званої “єдності”, про яку говорили від початку повномасштабного вторгнення. Адже цим кроком політик Зеленський продемонструє, що його бажання – важливіше за роль та результати військового Залужного, думку українського суспільства, позицію західних партнерів та хитке перемир’я серед ключових стейкхолдерів.
Публічна атака нардепки від “Слуги народу” Мар’яни Безуглої на Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного стала своєрідним піком цілого ряду інтерв’ю, заяв та коментарів представників влади, які так чи інакше об’єднувала одна тема – політичне керівництво країни відчуває загрозу через стабільно високу довіру суспільства до армії та особисто генерала Залужного, на тлі поступового зниження рівня довіри до самого політичного керівництва. І це відчуття загрози спонукає їх до активних дій.
Для тих, хто усвідомлює, що (так чи інакше), мобілізація торкнеться і його, сьогодні все ще…