Щодня робили не менше 10 пострілів по цивільних об’єктах – вирок полоненому Богданові Печку

Показові судові процеси над українськими військовополоненими тривають, і не всі вони виходять за межі публічного обговорення. Однак це не повинно призводити до враження, що їх масштаби – менш вразливі чи руйнівні. Вироки, винесені з особливим цинізмом – двадцять років ув’язнення, стають зброєю, якою маніпулюють окупанти. Вони прагнуть не лише підірвати мораль і бойовий дух захисників, але й впливати на родичів і всіх небайдужих громадян, які починають втрачати віру у справедливість. Цей підступний метод ведення судових процесів має на меті послабити опір та дух українців у боротьбі за свою незалежність. Важливо не зменшувати увагу до цього питання та вживати конкретних заходів для його винесення на міжнародний рівень. 

20 грудня “Верховний суд Донецької Народної Республіки” виніс вирок дев’ятьом військовослужбовцям бригади спеціального призначення “Азов”, “присудивши” їм тюремні терміни від 23 до 25 років. Цей судовий вирок став ще однією ланкою у серії неправомірних судових рішень, призначених окупаційною владою. Серед засуджених опинився й український захисник Богдан Печко. Рідні полоненого на всіх рівнях активно борються за свого найближчого: вони беруть участь у тематичних акціях, спрямованих на привернення уваги до становища полонених, звертаються до публічних осіб та медіа, намагаючись не допустити, щоб голос незаконно ув’язнених зник з інформаційного простору.

Редакція “Букв” отримала звернення від куми захисника – Альони, яка поділилася важливими деталями щодо хронології потрапляння до полону, точного формулювання вироку, а також коментарів влади та міжнародної комунікації. Також матеріал попередньо узгоджено з батьками Богдана Печка.

Фото: особистий архів Альони

– Альоно, які життєві цінності та глибокі переконання визначили сформоване у Богдана бажання захищати кордони своєї держави, зокрема, долучившись до “Азова”?

– Богдан в “Азові” з 2020 року. “Азов” завжди вважався одним із найсильніших підрозділів України, хлопці підтримували лише здоровий спосіб життя, нескінченно тренувались. Богдан прагнув вдосконалюватися та стати до лав найкращих. Так його вибором став саме “Азов”.

– В якій бойовій готовності перебував Богдан перед повномасштабною війною, і чи лунали від нього настанови, яким необхідно слідувати у випадку війни, особисто для Вас (для родини)? 

– Богдан найщиріше любить свою родину. Тому він не розповідав нічого такого, щоб не нервувати батьків. Ми лише знали, що він постійно навчався, тренувався і також досить довгий час не приїздив додому перед повномасштабним вторгненням. 

– Чи підтримували Ви (чи інші члени родини захисника) зв’язок із Богданом до його потрапляння в полон? Чи готові Ви поділитися хронологією того періоду, яка б відображала досвід саме Вашої родини?

– На зв’язок Богдан вийшов у кінці квітня 2022 року. Та й то, це просто було диво! З особистих речей у Богдана залишився маленький клаптик паперу, на якому був номер телефону мами. Він передав одному з побратимів (який, на жаль, загинув), котрий написав мамі повідомлення, що Богдан живий. Мама зателефонувала мені, і я попросила скинути повідомлення і номер цього хлопця. Я написала одразу і через два дні мені прийшло голосове повідомлення, яке я назавжди запамʼятала дослівно: «Привіт, кума. Я живий-здоровий, дуже скучив за всіма, поцілуй маленьку (так він називає мою доньку, свою похресницю)». Батькам та сестрі він постійно писав одне: «Ви в мене найкращі, я вас дуже-дуже сильно люблю і мрію якнайшвидше повернутись та міцно обійняти Вас »

Повідомлень було небагато, але до виходу з заводу “Азовсталь” ми знали, що він живий. Останнє повідомлення ми отримали 16.05.2022 року. «Мене не буде на звʼязку незрозуміло скільки. Стежте за новинами». Він навіть не повідомив, що вони виходять. Ми потім вже дізнались з новин.

– До появи відомостей про те, що Богданові винесли вирок, чи були Ви або інші родичі захисника поінформовані щодо його місцезнаходження (ймовірного переміщення), загального стану тощо?

– Ми телефонуємо періодично до Червоного Хреста та до Національного інформаційного бюро. І приблизно у серпні 2022 року, коли ми вкотре самі зателефонували, нам повідомили, що країна-агресор підтвердила статус військовополоненого. Місцеперебуванням на той момент було Донецьке СІЗО.

Фото: з російських джерел

– Протягом перебування захисника у полоні, чи отримували Ви недостовірну або маніпулятивну інформацію щодо його долі? Адже часто, коли родичі живуть у невідомості, цим користуються шахраї.

– Ні. На щастя, чи на жаль, але навіть по сьогоднішній день з нами ніхто не виявив ініціативи звʼязатись. Ані зі сторони України, ані з РФ.

– Власне, 20 грудня в Донецьку відбувся черговий показовий суд над захисниками «Азова». Можемо детальніше акцентувати на самому звинуваченні, повній версії вироку, а також щодо подальших дій і ймовірності оскаржити це рішення?

– Країна-агресор звинувачує “Азов” у злочинах, до яких підрозділ немає жодного відношення. Хлопці просто захищали свою землю, український Маріуполь. Вони тримали оборону, не маючи жодних намірів ступити на територію РФ. Але ж, 20 грудня 2023 року, Богдана та ще 8 хлопців засуджують за такі злочинні дії (цитую з російського телеграм-каналу, з якого, власне, ми дізнались про судилище):

Визнані винними у скоєнні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 356 (жорстоке поводження з цивільним населенням, застосування у збройному конфлікті заборонених засобів та методів), ч. 3 ст. 30, пп. “а”, “е”, “ж” і “л” ч. 2 ст. 105 (замах на вбивство, вчинений загальнонебезпечним способом за мотивами політичної та ідеологічної ненависті та ворожнечі) та ч. 2 ст. 167 КК РФ (навмисне пошкодження чужого майна загальнонебезпечним способом).

Слідством та судом встановлено, що за наказом вищого командування в період з 25 лютого по 17 березня 2022 року військовослужбовці, перебуваючи на бойовій позиції в місті Маріуполі, щодня робили не менше 10 пострілів осколково-фугасними снарядами по цивільних об’єктах. При цьому вони свідомо допускали наслідки у вигляді смерті та заподіяння шкоди здоров’ю необмеженій кількості мирних жителів. Внаслідок їхніх злочинних дій у селі Лебединське, Донецької Народної Республіки, було зруйновано низку житлових домоволодінь.

Вироком суду винним призначено покарання від 23 до 25 років позбавлення волі із відбуванням у виправній колонії суворого режиму. Богданові присудили 25 років. На жаль, декого раніше взагалі засудили до довічного увʼязнення. Щодо подальших дій та оскарження, на жаль, з метою безпеки, відповісти не можу. Одне скажу: будемо робити все, що в наших силах.

– Це вже не перший показовий суд, тож чи є реакція від міжнародних організацій на цьому етапі, зокрема, щодо взаємодії з родичами? Чи в основному дотримуються “режиму тиші”?

– За майже два роки полону з нами не звʼязалась жодна організація, ані командування, ані ГУР, яке займається обмінами. І для мене дивно, що наша влада також жодного разу не прокоментувала ці несправедливі покарання.

– Як Ви оцінюєте актуальність теми військовополонених бригади “Азов” у суспільстві? Які чинники нашої сучасності гальмують процеси, пов’язані зі справедливим вирішенням долі військових “Азова”?

– Тема “азовців” актуальна та болюча лише для тих, в кого хоча б хтось є в “Азові”. Моя донька постійно питає, де хрещений , хоча їй лише 3 роки… Каже: «давай зателефонуємо?», а я лише плачу. На Ваше друге питання в мене є відповідь, особисто на мою думку, але, поки що, я вважаю розумним залишити її при собі.

– З часом надзвичайно важливо висловлювати сміливі заклики з метою запобігання поширенню байдужості. У такий спосіб, які слова можуть стати каталізатором для українців, аби вони продовжували діяти, не опускаючи рук?

– Я хочу сказати, що війна не завершилась. І не закінчиться у найближчі місяці, і, можливо, роки. І на місці хлопців може бути близька людина кожного. Тому потрібно стати голосом полонених, щоб нас почули. І в потрібний час добро повернеться до кожного. Треба вміти дякувати. Якби хлопці так легендарно не утримували Маріуполь, то невідомо, де б зараз був кожен із нас. Тому розголос – це подяка. Хлопці не бачать ані білого світу, ані новин. І, можливо, їм там, у полоні, говорять, що про них забули, а країну здали. Тому я щиро прошу кожного говорити про “Азов”. Щоб по поверненню додому вони знали, що ми боролись за них так, як вони за нас!