Справа не у «зраді», а в банальному «байдуже» та «лінь», ну і приправлено це «корупцією» – бойова медикиня Катерина Галушка про проблеми із аптечками для військових

Дефіцит належного евакуаційного транспорту, відсутність контролю якості медичних засобів, низька спроможність тренувальних центрів із тактичної медицини, що не мають можливості випускати достатню кількість бойових медиків, непідсильність переливання крові – питання, які дедалі частіше набувають видимості в інфопросторі. Ці та інші проблеми збільшують ризик загибелі поранених, а також появи додаткових ускладнень й подовження часу на реабілітацію тих військовослужбовців, життя яких вдалось врятувати.

Нещодавно волонтерські та громадські організації, благодійні фонди та інструктори з тактичної медицини звернулись з вимогою до військового керівництва країни щодо нагального врегулювання ситуації із забезпечення особового складу і медиків Сил оборони, а також щодо організації процесу надання першої допомоги й евакуації поранених. Волонтери наголосили на отриманих від держави засобах тактичної медицини низької якості та вимушеній роботі в умовах малоефективної системи радянського зразка. Для детальнішого висвітлення проблем військової медицини, що сьогодні постали на лінії фронту і є безпосередньою загрозою для життя та здоров’я захисників, Букви поспілкувались з бойовою медикинею – Катериною Галушкою.

– Катерино, говорячи про етап евакуації, на якому зосереджено Вашу діяльність, чи можемо ми наочно проаналізувати його з огляду на головні виклики, які також показують ситуацію на фронті щодо наявних проблем військової медицини?

– Я виконую обов’язки бойового медика у добровольчому батальйоні. Працюю на різних напрямках, але саме на першому етапі евакуації – від поля бою до медеваку. Головна проблема тут полягає в наступному:

– в окопах є бойові медики, але їх забезпечення не завжди відповідає вимогам якісного, яке здатне справді рятувати життя.

– замало машин та евакуаційного транспорту, який підрозділи купують за допомогою волонтерів, бо Командування медичних сил не забезпечує це належним чином. Машини знищуються вкрай швидко. Дуже часто на великий населений пункт є 3-5 машин для евакуації, а це мало.

– правило «золотої години» у більшості випадків НЕ діє. Тому що кілька годин можна тільки добиратися до пораненого і врешті взагалі не встигнути – через щільність обстрілів, евакуація на кейсеваці може займати до двох годин, а то й більше. Ось чому важливе переливання крові на дошпитальному етапі, бо до стабпункту можна втратити людину через значну крововтрату.

– Скажіть, якою є загальна ситуація з оснащенням необхідними медичними засобами у військових зараз, а також в яких пропорціях можна розрахувати забезпечення від держави, волонтерів та придбання самостійно?

– Я не можу сказати про співвідношення, адже це треба глобально перевіряти стан справ. Однак запити на аптечки волонтерам я бачу ледь чи не щодня для різних підрозділів. На передовій, якщо ще минулого року ми бачили у новосформованих підрозділах доволі хороші аптечки, то вже зараз ми спостерігаємо кейси жахливих IFAK. Тампони в якості тампонади, старі ІПП, китайські турнікети та оклюзійні наліпки, комплектація чимось, аби було. У досвідчених військових або тих, хто став до лав ЗСУ ще до 2022 року, переважно власні аптечки, які вони компонували та закупляли.

Фото: особистий архів Катерини

– Аналізуючи більш поглиблено, якими є найгостріші потреби та ресурси у війську станом на сьогодні з професійної точки зору медикині? Зокрема як щодо забезпечення, так і специфічної підготовки, бюрократичних питань тощо.

– Перше – проблема, за яку не може відповідати ніхто, крім росіян. На жаль, наші навчальні центри можуть випускати достатню кількість бойових медиків, як на мою думку. Однак, війна триває і умовно випускають 10 медиків, з них декілька може загинути, ще декілька – зазнати поранень. Тобто, в стратегічному масштабі ми можемо навчити менше медиків, ніж потрібно з урахуванням відсотка втрат чи переходу в категорію обмежено/тимчасово непридатних.

Друге – проблема, за яку можуть і мають відповідати конкретні люди та інституції. Це забезпечення. Якщо не розглядати стабпункти та шпиталі, де на моєму досвіді – доволі якісне та хороше забезпечення (ну це без урахування ставлення там до своїх обов’язків саме персоналу), то забезпечення бажає кращого. Особливо коли говоримо про рівень індивідуальний/взводний/ротний й інше. Також неякісні аптечки. Погана комплектація рюкзаків бойового медика. Бюрократичні проблеми з отриманням, використанням та списанням аптечки. Інколи ми мали справу з військовими, яких призначили на посаду бойового медика без належної підготовки.

Фото: особистий архів Катерини

– Власне, щодо призначення на посаду без належної професійної підготовки. Як здійснюється цей процес і чи поставлено його на відповідний контроль? Адже, передусім це  питання безпеки та життя.

– Тут просто мобілізують людей без медичної освіти, а власне бойовий медик не зобов’язаний мати освіту, і просто призначають їх на посаду медика. Але через брак ресурсу й часу, ці люди можуть не проходити належного навчання тривалістю в 1-2 місяці, а вже відразу мають працювати на полі бою. Далі як пощастить. Відведуть на відновлення – дадуть повчитися. Приїдуть умовні Госпітальєри – навчать хоч основам ТССС. Буде важливо – самостійно хоча б в інтернеті повчиться. Це не є у 100% випадків, але це має місце. На кожного військового є своя особова справа. І буває так, що іншого варіанту й немає особливо, бо темпи війни і підготовки не співставні часом. Проте, щоб це перебувало на жорсткому контролі, мені невідомо.

– Наступна проблема, яка починає набувати розголосу – потреба крові. Скажіть, станом на сьогодні, чи існує в нас чітко розроблена стратегія, яка враховує усі ризики та дозволяє якісне переливання крові? Які умови блокують здійснення цього процесу?

– Тут я не можу багато говорити, адже не є спеціалістом в цьому питанні, а тільки вивчаю його та навчаюся роботі з кров’ю. Однак, зазначу, що я підтримую реалізацію переливання крові та компонентів на догоспітальному етапі, адже це збільшує шанси поранених на виживання та полегшує подальше лікування. Як свідчить практика, вже у російсько-українській війні, переливання крові цілком може бути реалізованим, у нас для цього є необхідні ресурси, але потрібна ще й ініціатива відомчих установ, співпраця з якими здатна полегшити інтеграцію цього процесу у лави Сил оборони. 

Фото: особистий архів Катерини

– Катерино, чи можемо детальніше розповісти про ситуацію із Командуванням медичних сил щодо видачі неякісних аптечок солдатам? Зазначено, що мова не лише про неналежне обладнання, але й шкідливе. Можемо наочно пояснити, в чому полягає небезпека?

– В аптечках, які ми зустрічали, подекуди було медичне забезпечення, яке на ділі є цілком нефункціональним. Тобто, воно не здатне виконати свої задачі. Турнікети незрозумілого виробництва, не сертифіковані та не дієві. Оклюзійні наліпки які, не клеяться. ІПП, яке може порватися у відповідний момент через термін придатності, який давно вийшов. Тампони в якості тампонади? Це що взагалі таке… Тобто, відповідальні особи свідомо дають бійцям такі аптечки. Проте, на мою думку, тут справа більше не у “зраді”, а в банальному “байдуже” та “лінь”, ну і приправлено це “корупцією”. 

– Врешті, хто зараз переважно покриває питання щодо забезпечення належними аптечками? Чи прояснилась ця ситуація після розголосу, а також чи передбачена компенсація у вигляді якіснішого забезпечення?

– Це все має контролювати КМС і люди, які працюють начмедами, яких теж має контролювати КМС. Міністерство оборони України виділяє кошти, бо це функціонал міністерства – залучати і розподіляти бюджет. КМС же – виконавці, які мають ці кошти направляти на закупівлі та їх контроль. Справа в тому, що цілком можна пояснити, коли не вистачає коштів закрити щось чи вимушено треба економити. Бо так, наш бюджет не резиновий. Але в такому разі КМС має визнати, що має проблеми, і попросити допомоги. Однак, замість цього вони намагаються приховати проблему, яка коштує людських життів. На жаль, ця справа не вирішиться так швидко. Розбір триває далі.

Фото: особистий архів Катерини

– Підсумовуючи усі вищезазначені проблеми військової медицини, яких рішучих дій не вистачає для їх усунення?  Відстоювання яких прав військовослужбовців повинно стати пріоритетним?

– Тут мова радше не про відстоювання прав військових, адже по суті це і наше право на підтримку Сил оборони, які нас захищають, а більше про системний та комплексний громадський тиск на виконавчі й законодавчі інституції, які причетні до військової медицини. Адже, так чи інакше, станом на сьогодні, як показує досвід, проблеми вирішуються саме після резонансу, як і прихід поліпшень у систему. 

І ми маємо боротися за багато речей, окрім як покращення підходу у медицині. Це і забезпечення амуніцією, одягом, спорядженням, продукцією, так і про речі, які вже скоро стануть нагально критичними, а саме – механізм захисту звичайних військовослужбовців від командування, адже останнім, як і будь-якому керівному менеджменту, властиво здійснювати управлінські помилки, тільки от на війні вони можуть вартувати життя та здоров’я.