Став свідком вбивства батька росіянами й також був поранений – про 16-річного Юрія з Бучі

Українське суспільство живе в реаліях, коли війна, навіть якщо лінія фронту відносно далеко, присутня усюди. Відтак, про війну говорять навіть діти, вона є абсолютною аксіомою їхнього життя. Юне покоління грає у війну, співає пісні на воєнну тематику, малює відповідні малюнки, бачить військових взірцем. Це їх об’єднує. Водночас саме діти є однією з найбільш вразливих категорій населення, насамперед з огляду на прожиття і наслідки травматичного досвіду. Емоція, яку іноді приховано, але відчувають всі діти – страх. Ці переживання різні: за життя близьких, за країну, за домівку, за друзів, за родичів, за своїх домашніх улюбленців. Страх, що російські військові повернуться – цього бояться ті діти, які були в окупації. Як і страх, що вони втратять ще когось із рідних. Вони – покоління тих, хто формує власний світогляд та цінності через пережитий досвід війни, який посягнув на їх дитинство.

Дослідження молодого покоління, що зростає під час війни, а також робота з травмою – є першочерговими, аби подбати про безпечне та здорове середовище в майбутньому. Так, громадська організація Gen.Ukrainian працює для дітей, які постраждали від воєнних злочинів Росії в Україні, залишилися сиротами або напівсиротами. Одним із напрямків діяльності організації є освітньо-психологічний табір Gen.Camp. Українські психологи допомагають дітям віднайти психо-емоційну рівновагу, пережити їхні особисті події-травми та піти у доросле життя стійкими та сильними українцями. Власне, головна мета табору ‒ забезпечити психологічну реабілітацію якомога більшій кількості дітей, постраждалих внаслідок війни, допомогти їм інтегрувати пережитий досвід і навчитись жити з ним. Окрему частину діяльності Gen.Ukrainian присвячено освітній роботі із вчителями, батьками та опікунами дітей. Фахівці організації розповідають, як розпізнати у поведінці дитини ознаки стресових реакцій та впоратися з ними.

Юрій – мешканець Бучі, який став свідком того, як росіяни стратили його батька. Тоді йому вдалось вижити, а вже пізніше, разом з мамою та братами, зазнати реалій російської окупації… Лише через тривалий час Юрій потрапив у Gen.Camp, після проходження якого, завдяки ГО та її партнерам, отримав можливість навчатися в бординговій школі South Kent School поблизу Нью-Йорка. Станом на сьогодні, Юрій проходить навчання, але вже висловлює мрії про повернення до України після завершення школи. Адже головне прагнення – бути причетним до розбудови держави та допомоги сім’ям, що постраждали внаслідок війни, як і колись його власна. Історія Юри – це про стійкість, мужність і нескінченну віру в майбутнє, попри пережитий досвід. Більше щодо хронології після особистої втрати, формування відчуття безпеки наново й прагнення розбудовувати рідну країну – в матеріалі Букв.

Фото: Gen.Ukrainian

До повномасштабного вторгнення це була звичайна українська родина  – троє дітей, батько – юрист і пасічник, мати – працювала в дитячому садку. Сам Юрій, на момент 23-го лютого 2022 року, навчався у 9 класі та планував вступати до коледжу після закінчення школи. Йому подобалось бути залученим до ремонту машин, він мріяв отримати водійське посвідчення й придбати мотоцикл. Також займався боксом. Далі – епізоди розгортання повномасштабної війни, коли до Бучі, де проживала сім‘я Юри, увійшли російські військові.

Так, у березні, в один із днів окупації, тоді ще 14-річний Юра з татом поїхали на велосипедах до міської ради за гуманітарною допомогою. Дорогою до них вийшов російський військовий, наказав зупинитися й підняти руки, запитав, куди вони їдуть. Батько Юри одразу відповів, що за їжею. Дочекавшись відповіді, російський окупант відкрив вогонь. На очах Юрія ворог показово стратив батька. Сам хлопець стояв поруч, тож декілька пострілів також було здійснено в його сторону – прострелили руку, а згодом вистрілили в голову, але не влучили.

«Лежачи на землі, я спитав, чи можна підійти до батька. І військовий вистрілив ще двічі. Я повернув голову і побачив, як батькова кров тече до мене по асфальту…», – згадує Юра. 

Лише через певний час, з другої спроби, рідним вдалось забрати тіло батька. Тоді виявилось, що росіянин поцупив телефон, гаманець і навіть ключі від будинку. Належно поховати чоловіка змогли лише після того, як російські війська покинули Київщину.

УВ день трагедії на одягу Юри залишився чорний слід від кулі. Зараз річ зберігається в СБУ, як доказ кривавих злочинів російської армії.

Фото: Gen.Ukrainian

19 березня родина дізналась про те, що діятиме “зелений коридор”, тож тоді вони змогли евакуюватися на Черкащину. Власне, вже у квітні 2022 року Юрій повернувся у рідний будинок до Бучі, який пограбували російські військові, але вцілів. Разом з мамою вони облаштували побут, оскільки всі комунікації, крім газу, були відсутні. Коли зʼявився інтернет, Юрій продовжив дистанційне навчання у школі. Також в цей період активно опікувався відновленням міста – разом з сімʼєю брав участь у прибиранні, зокрема табору «Променистий», де, як стало відомо пізніше, росіяни влаштували катівню. Також розвозив продукти та корм для тварин. За власну діяльність Юрій отримав подяку від міського голови.

Власне в цей період Юрій особисто спілкувався з працівниками прокуратури та СБУ в ході слідства зі встановлення особи російського військового, який вчинив злочин. Також співпрацював із журналістами щодо висвітлення подій, які відбувалися у Бучі в березні 2022 року.

У таборі інтенсивної психологічної реабілітації Gen.Camp Юрій перебував навесні 2023 року. Там хлопець проходив групову та індивідуальну терапії. 

Фото: Gen.Ukrainian

“За результатами реабілітації ми бачимо у Юри позитивну динаміку зниження рівня стресових переживань, пов’язаних із пережитою травмою. Психологи табору доклали максимум зусиль, щоб сформувати у хлопця необхідний набір психологічних інструментів саморегуляції та навичок роботи з негативними думками, інтегрувати травматичні події й створити цілісний образ того, що сталося. Цей підхід дозволив побудувати реальні причинно-наслідкові зв’язки й сформувати позитивну стратегію його майбутнього”, – зазначають фахівці табору.

“Фізично після поранення я відновився, психологічно… Я багато працював із психологами, був на реабілітації у Gen.Camp, але важко після того, як став свідком вбивства батька та стояв перед російським військовим, який випускав по мені кулі з автомата”, – ділиться переживаннями Юрій.

У таборі Юрій знайшов нових друзів та підтримку. Як зазначають фахівці, за час свого перебування він постійно підтримував інших, був відповідальним та проявляв стійкість після подій, які довелось йому пережити. Усі учасники Gen.Camp памʼятають Юру як активну та емпатичну людину, це проявлялось саме у турботі про молодших дітей в таборі. Відтак, після проходження реабілітації, Юрій отримав можливість навчатися в бординговій школі South Kent School. Зараз він вивчає три основних предмети – англійську, робототехніку та природничі науки.

Фото: Gen.Ukrainian

“Під час війни діти втрачають своїх близьких, рідні домівки, звичне життя і, як наслідок, можливості. Саме тому дуже важливо створювати для них соціальні ліфти та всебічно підтримувати їх”, – коментує засновниця організації Оксана Лебедєва.

Проходячи програму у США, Юрій вже має чіткий намір – повернутися та бути корисним власній державі на етапі відновлення. Головний його страх – те, що всі зусилля українців та втрачені життя українських захисників та захисниць будуть марними, якщо світ не надасть нам необхідну підтримку зброєю.

“Нам всім доведеться докласти багато спільних зусиль й витратити багато часу, щоб держава повернулась на довоєнний рівень. Але все це згодом, коли ми здобудемо перемогу у цій несправедливій війні. Для мене українці – дуже працьовита та розумна нація. Вірю, що ми зможемо відновити державу після закінчення кровопролиття, хоча це буде зробити дуже складно», – наголошує Юрій.

Фото: Gen.Ukrainian

Прагнення розбудовувати країну, сприяти належному формуванню майбутнього покоління, побудувати власну справу, й врешті – зробити все, аби винний у загибелі батька поніс справедливе покарання – те, чим зараз живе 16-річний Юрій.

“Сьогодні Юра – це сильний та впевнений у собі хлопець, що позитивно ставиться до себе, своїх можливостей і життя загалом. Він має чимало внутрішніх ресурсів та енергійності, позитивно оцінює власні здібності та щиро вірить у свої сили. Вміє спиратися на себе і свої сильні сторони, добре відстежує свої емоції та рішення, оптимістично налаштований на майбутнє. Зараз Юра ділиться, що він впевнено сприймає невизначеність і в усьому вбачає нові можливості”, – резюмують в Gen.Ukrainian.

Діти ‒ майбутнє кожної країни, і заради того, аби бачити його щасливим, ми маємо об’єднатися, щоб допомогти їм пережити побачені жахи, що принесла й залишила війна. Це покоління нашої історії, яке зазнало значного травматичного впливу, але стало незламним у прагненні продовжувати жити й будувати плани на благо країни. Це ‒ про молоде покоління України, яке є прикладом не лише для нас, а й для всього світу.