У Києві попрощалися з дисидентом та політв’язнем Василем Овсієнком

Джерело: Букви.

Сьогодні, 21 липня, у Києві відбулося прощання з дисидентом, політв’язнем часів СРСР Василем Овсієнком, який помер на 75-му році життя.

Церемонія прощання з громадським діячем та дисидентом відбулася у Церкві Різдва Пресвятої Богородиці, що в Солом’янському районі Києва.

Поховають українського публіциста в рідному селі – у Ставках Радомишльського району Житомирської області, де він і волів бути похованим.

19 липня стало відомо, що не стало Василя Овсієнка – українського філолога, редактора, літописця руху опору, популяризатора життя і творчості Василя Стуса та інших дисидентів, політв’язня брежнєвсько-горбачовських таборів.

Що відомо про Василя Овсієнка?

Український громадський діяч, розповсюджувач самвидаву, член Української Гельсінської Групи, політв’язень радянських концтаборів, філософ, публіцист, історик дисидентського руху, учасник Харківської правозахисної групи Василь Васильович Овсієнко народився 8 квітня 1949 у селі Ставки на Житомирщині.

У 1966 році закінчив школу, працював у колгоспі. Вже у 1967 році влаштувався літературним працівником районної газети в селі Народичі Житомирської обл. Згодом здобув освіту на філологічному факультеті Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка.

Навесні 1968 року виготовив декілька фотовідбитків трактату Івана Дзюби “Інтернаціоналізм чи русифікація?”, розповсюджував самвидав у середовищі студентів.

Працював учителем української мови та літератури на Київщині, де написав статтю “Добош і опришки, або Кінець шістдесятників”, робив записи літературного характеру, які пізніше використало слідство для шантажу психіатричною експертизою.

Вперше Овсієнка заарештували за розповсюдження самвидаву у 24-річному віці, відтак засуджено Київським обласним судом до 4 років позбавлення волі в таборах суворого режиму.

У мордовських таборах ЖХ-385/19 (сел. Лісне Теньгушевського р-ну Мордовської АРСР) і 17-А (сел. Озерне Зубово-Полянського р-ну) брав участь в акціях протесту.

Після звільнення підтримував широкі листовні зв’язки з політв’язнями та їхніми родинами. Його записи про події в мордовських таборах опубліковали в “Хронике текущих событий” і використано УГГ.

1978 року був затриманий міліцією у зв’язку з приїздом до нього членкині УГГ Оксани Мешко та Ольги Бабич-Орлової. Пояснення давати відмовився, за що міліціонер вилаяв його і виштовхнув із сільради. Подав на міліціонерів і кадебіста в суд, у результаті чого проти нього ж порушили кримінальну справу за звинуваченням у вчиненні насильницького опору силовику.

Засуджений Радомишльським районним народним судом до 3 років позбавлення волі. Його текст “Замість останнього слова” став відомим на Заході. Під час ув’язнення відмовився свідчити у справах Левка Лук’яненка, Миколи Матусевича, Гелія Снєгірьова, Василя Стуса, Дмитра Мазура. На захист Мазура подав заяву в КДБ.

9 червня 1981 року майор КДБ Чайковський оголосив Овсієнкові про порушення проти нього справи за ч. II ст. 62 і запропонував написати “покаянну” статтю в газету з осудом діяльності УГГ, членом якої він був оголошений з дня зустрічі з Оксаною Мешко. Слідчий обіцяв звільнення ще до кінця кримінального терміну, або – 10 років таборів особливого режиму, 5 років заслання. Засуджений Житомирським обласним судом 23—26 серпня 1981 року.

Брав участь в акціях протесту, був помилуваний без клопотання у 1988 році.

У листопаді 1989 року – учасник експедиції у Пермські табори з перепоховання Василя Стуса, Олекси Тихого, Юрія Литвина.

З червня 1998 року став координатором програми Харківської правозахисної групи. Записав і опублікував найбільшу кількість інтерв’ю із політв’язнями, поповнював електронний архів ХПГ біографічними довідками політв’язнів.

Став лауреатом премії імені Стуса за публіцистику, премії Огієнка в номінації “Громадська діяльність”,  також нагороджений орденами “За заслуги” ІІІ ступеня, “За мужність” І ступеня та князя Ярослава Мудрого V ступеня.

Голову Сергокалинського району Дагестану Магомеда Омарова затримали силовики після подій у республіці 23 червня, під час яких невідомі обстріляли православну церкву, а також синагогу й наряд поліції.

У Генеральному штабі ЗСУ поінформували про оперативну інформацію станом на 22:00 23 червня. З початку доби відбулося 116 бойових зіткнень. Ворог концентрував свої зусилля на Покровському та Курахівському напрямках. Сили оборони знають про плани ворога та роблять все, щоб їх зірвати.

23 червня глава Міноборони Чехії Яна Чернохова повідомила, що перші снаряди, закуплені в межах чеської ініціативи, передадуть Україні вже наприкінці червня.

Вже через кілька тижнів після дозволу Україні використовувати зброю, надану США, для обмежених ударів по території Росії, країна досягає певних успіхів у зупиненні наступу російських військ вздовж північно-східного фронту. Одначе, військові командири закликають зняти обмеження на застосування ракет великої дальності.

Станом на 23 червня російські війська намагаються закріпитися на західних околицях села Новоолександрівка на Донеччині. Сили Оборони України проводять ураження живої сили, щоб зупинити подальше просування ворога.