У світі пандемія розладів харчової поведінки – кандидатка біологічних наук Наталія Наумова

Розлади харчової поведінки (далі РХП) з кожним роком стають все більш поширеною проблемою, з якою доводиться жити жінкам і чоловікам по всьому світу. Про їхні причини та лікування РХП Букви поспілкувалися з Наталею Наумовою, членкинею Асоціації лікарів та психологів “Розлади харчового поведінки: терапія і профілактика”. Наумова – біохімік-аналітикиня, наукова співробітниця Венеційського інституту молекулярної медицини, наукова співробітниця Університету Париж-Сакле та членкиня Європейської асоціації клінічних досліджень.

— Поясніть з наукової точки зору, що таке РХП?

Розлади харчової поведінки (РХП) – це група психічних розладів, пов’язаних із харчуванням, що характеризуються патологічними харчовими звичками. Зазвичай, це супроводжується вираженою стурбованістю людини щодо ваги та форми тіла, але не завжди. Для РХП характерна надмірна увага до їжі, поділ їжі на “безпечну” і “небезпечну”, виснаження себе дієтами та постійна стурбованість вагою. По суті все життя людини з РХП формується навколо їжі або її уникнення.

Медичну класифікацію РХП весь час переглядають. Кожна оновлена версія МКХ (Міжнародної статистичної класифікації хвороб і родоводу) та ДСП (Діагностично-статистичного посібника з розладів психічного здоров’я) вводить нові розлади РХП, класифікує велику кількість груп, типів та підтипів. Загалом, всі РХП можна поділити на дві основні групи – ті, для яких характерні харчові обмеження (з епізодами очищення чи без них), і ті, для яких характерні епізоди переїдання (з епізодами очищення чи без них).

Є основні РХП, такі як анорексія,  що полягає в жорсткому обмеженні харчування за кількістю чи групами продуктів, незалежно від наявності апетиту; булімія, що супроводжується нападами безконтрольного переїдання з подальшим бажанням очищення: штучною блювотою, застосуванням клізми, вживанням діуретичних засобів і хімічних речовин); компульсивне (емоційне) переїдання, що характеризується регулярним вживанням великої кількості їжі та відчуттям втрати контролю над собою, після якого людина відчуває психологічний дискомфорт; орторексія, чи нервова орторексія, що полягає у нездоровій одержимості здоровим харчуванням (досі не класифікована ДСП).

Існує мінімум 5-6 підвидів та типів анорексії: із епізодами очищення і без них; із розладами образу тіла та дисморфофобією (психічний розлад, різновид неврозу, при якому людина надмірно занепокоєна навіть незначним дефектом або особливістю свого тіла.) та без розладів образів тіла і так далі. Тому це питання комплексне.

Якщо є підозра на РХП, то потрібно звернутися до спеціаліста, який проведе комплексну діагностику, у результаті якої визначить конкретний тип РХП та запропонує відповідну терапію. Це має бути кваліфікований лікар, який, перш за все, не зашкодить та, що дуже важливо, може побудувати довірливі стосунки з пацієнтом (-ткою). З психологом, психотерапевтом і психіатром це простіше, бо вони володіють техніками налагодження таких стосунків. На відміну від терапевтів, педіатрів, ендокринологів чи гінекологів. Наприклад, до звичайного гінеколога приходить жінка з багаторічною аменореєю (відсутність менструацій у статевозрілої жінки, внаслідок ендокринних причин, зокрема пов’язаних з втратою ваги та харчовими обмеженнями), який лікує аменорею як гормональний збій, не розуміючи, що проблема знаходиться у площині психології розладів харчової поведінки. Аналогічно і з ендокринологами, терапевтами та педіатрами.

Я наполягаю на тому, щоб лікарі всіх спеціальностей мали базові опитувальники, які вже розроблено фахівцями і використовуються у всьому світі. Вони короткі та ефективні та допоможуть запідозрити РХП і рекомендувати пацієнту піти на консультацію до спеціаліста з РХП. Але наразі в Україні є певні складнощі, з огляду на те, хто дійсно може бути “спеціалістом” з РХП. В  Україні велика кількість людей називає себе нутриціологами, коучами зі здорового харчування, майже кожен фітнес-тренер, який закінчив двотижневі курси, дає поради з харчування.

Такі псевдоспеціалісти мають умовно 100 тисяч підписників у соцмережах, продають програми схуднення, проводять марафони і так далі, але не є лікарями, що створює небезпеку для тих, хто, маючи РХП, до них потрапляє. 

З вагомими РХП мають працювати психіатри чи психотерапевти, які мають спеціалізацію із РХП. Навіть найбільш талановитий психіатр, який спеціалізується на ПТСР чи сексуальному абʼюзі, не буде ефективним при роботі з пацієнтом із РХП. В Україні є “Асоціація лікарів та психологів РХП: терапії та профілактики”, членкинею якої я є. Ми навчаємо лікарів-психологів, психотерапевтів та психіатрів, проводимо багаторічні зустрічі, раз на місяць – курси підвищення кваліфікації, допомагаючи отримати навички діагностики та проведення терапії, і, що для мене важливо, коректно працюють із пацієнтами з метою запобігання рецидивам та періодам загострення.

Наразі багато вчених вважає, що навіть різні типи РХП – це, по суті, один розлад, комплексний, де кожний розлад може бути продовженням іншого та вони одне одного змінюють поступово залежно від фази та психологічного стану пацієнта. Дуже часто булімія чи компульсивне переїдання може бути фазою анорексії на етапі відновлення. Не спеціалісту буде важко відрізнити такі нюанси і зрозуміти, який підхід може допомогти конкретному пацієнтові у конкретній фазі.

— Різні форми розладу, які можуть одна одну замінювати. Це як грип: то кашель, то температура. Тобто це все грип, але це – різні стадії.

— Абсолютно. Тому для цього потрібен спеціаліст, і тому я дуже обережна в класифікації.

— Якими є причини РХП?

— Комплекс причин і факторів. Перш за все, генетичні передумови. Понад 20 років проводиться величезна кількість наукових досліджень в галузі генетики РХП, скринінги великих  вибірок пацієнтів. Ми чітко знаємо, які гени є відповідальними за них. Це окремі гени або асоціації генів (є таке поняття «зчеплення генів» або «асоціації генів»). Такі гени можуть включати або виключати певні біохімічні процеси, створення певних білків, продукцію ферментів, нейромедіаторів і так далі. Це має вплив на ендокринні процеси. Тому, якщо говорити про причини, то я завжди починаю із генетичних причин, які є передумовою розвитку РХП через певні тригери – психологічні, соціальні, фізіологічні тощо. Хоча прийнято причини РХП шукати перш за все у соціальній і психологічній площині, але ці причини призводять до виникнення РХП лише за умови наявності генетичних та фізіологічних передумов.

Наведу приклад. Не у всіх, хто вживає забагато шоколаду, розвивається діабет. Він розвивається лише у тих, у кого є генетична схильність. З РПХ теж так. Не у всіх, хто має травматичний психологічний досвід чи хто зазнав булінгу з приводу зайвих кілограмів, розвинеться РХП. Тобто є генетична схильність, і лише потім включаються біохімічні і ендокринні зміни, які можуть бути тригером.

Найчастіше РПХ дійсно починається у підлітковому віці, у період гормональних переналаштувань організму. Саме вони тригерять і включають РПХ, але, знову ж, не у всіх, а лише у тих, хто мав генетичні передумови, і у тих, хто знаходиться в неадекватних соціальних умовах – токсичній родині, друзях, школі і так далі.

— Часто у перехідному віці, 14-16 річні дівчата та хлопці, які до того не замислювалися щодо харчування, раптово набирають вагу, тому що організм переналаштовується. І якщо  сімʼя або близькі кажуть: «Ти жирна/жирний», то підліток починає сідати на дієти, голодувати і починається незадоволення тілом…

— Це – найбільш класичний приклад. Чоловікам, до речі, часто важче. Вони частіше соромляться просити допомоги, бо ти чоловік – ти сильний. Ну, або самі чоловіки думають, що зараз вони пропрацюють ідеал себе, візьмуть себе в руки і виправлять.

— Силою волі.

— Так. До речі, про силу волі. Шлях сили волі – це тупиковий шлях у всіх пацієнтів із РХП, це петля. В одній точці є відчуття провини, яке провокує приступ, не важливо який – очисний чи обмежувальний, або відмову від їжі взагалі. Є пацієнти, які від води відмовляються, або які надають перевагу ворушити пальцями або спати стоячи, бо так спалюється енергія, я не жартую. Був хлопчик, евакуйований під час війни, це дуже нетиповий випадок, це був і ARFID (Розлад уникнення/обмеження споживання їжі (ARFID) – розлад, за якого люди уникають певних продуктів), і анорексія, він бігав вагонами потягу вперед і назад з метою спалити калорії і не погладшати. Всю дорогу, поки потяг їхав, він бігав.

Колись мені пацієнт телефонував і плакав, що він не може вирвати після переїдання, бо не може поворухнутися – він рачки має повзти у ванну кімнату, щоб викликати блювоту і зробити очищення при булімії. Це може бути фізіологічна огида до себе, біль у ШКТ  або психологічна огида до себе, звинувачення себе. Це може бути точкою “розуміння”. У цій точці пацієнт включається і каже: «Ні, я сильніший, я зараз справлюся, я візьму себе у руки та із сьогоднішнього дня я зупиню РХП». Деякий час тримається на силі волі та мотивації, якщо він перфекціоніст, а більшість пацієнтів із РПХ – перфекціоністи. І цей пацієнт йде в умовне правильне харчування та спосіб життя, зазвичай орторексію та компульсивне заняття спортом, на яких можна достатньо довго та ефективно функціонувати. Доки не настане новий епізод загострення РХП.

— Це контроль?

— Це гіперконтроль себе, свого способу життя, свого тіла, ваги, калорій. Є пацієнти, які уникають певної їжі, що є для них тригером. У когось це можуть бути чіпси, у когось – шоколад. Людина чудово функціонує і раптом під впливом оточення або стресу зʼїдає шмат шоколаду – і все. Це принцип “все або нічого”. 

— Далі не може зупинитися.

— Так. Тобто самостійно, просто силою волі, проблему не вдається вирішити, це можливо лише під час роботи із психотерапевтом або психіатром. Важливо пропрацювати момент – все або нічого, от тоді почнеться одужання від РХП, бо все або нічого. Тобто або я харчуюся лише правильно, уникаючи нездорової та тригерної їжі, або зриваюся і їм все, що бачу. Це про компульсивне переїдання, це про драматизацію. Це як дівчинка, яка не отримала відповіді через 3 хв на відправлену есемеску і – «Все, він мене не любить».

— Чи нормально це порівнювати із залежностями, алкогольною чи наркотичною, наприклад?

— Категорично ні. Всі вчені, що вивчають РХП, всі члени нашої Асоціації і вчені всього світу борються проти використання терміну «харчова залежність», особливо залежність від солодкого – її не існує, з точки зору біохімії, з точки зору біології. Їжа – це фізіологічна потреба, як дихання, як споживання рідини. Не може бути залежності від дихання чи від споживання води.

— Мова про концепцію “все або нічого”. Бувають алкогольно залежні люди, які у завʼязці. І от вони випивають трохи і потім не можуть зупинитися. 

— Так, але на цьому схожість закінчується, бо ти не помреш, якщо ти не будеш вживати алкоголь, але ти помреш, якщо не будеш їсти, як це відбувається з хворими на анорексію. 

— Це розлад, а не залежність, правильно?

— Абсолютно. Слово «залежність» ми взагалі не вживаємо, бо це – не науково, це неправда, це щось із роду антинауки.

— РХП можливо вилікувати? Оскільки РХП – це комплексна проблема, яка повʼязана із певною реакцією організму на стрес. Людині може здаватися протягом років, що вона вилікувалася, але стається ситуація стресова, і РХП повертається.

— Відповім оптимістично. Не тому, що я – оптимістка, а тому що я – вчена, яка працює з багаторічними дослідженнями на великих вибірках і тому я маю факти для оптимізму. Так, вилікуватися від РХП можливо.

Принаймні можна буде жити на платовому рівні, не виходячи в періоди загострення і завжди бути в довгостроковій ремісії, якщо є грамотний підхід. Що таке грамотний підхід? Це, перш за все, командна робота спеціалістів із РХП, у першу чергу, в ідеалі психотерапевт або психіатр, плюс ендокринолог або терапевт-ендокринолог, якщо це жінка, то гінеколог, і спеціалісти, які супроводжують (гастроентеролог і так далі). Це командна робота фахівців, які на першому етапі лікування допоможуть стабілізувати пацієнта, бо треба одночасно працювати із психікою і фізіологією. Лікар-нутриціолог, в ідеалі – дієтолог, підбере раціон. Це початок.

— Лікарем ми називаємо людину, яка має медичну освіту і розуміє, як функціонує організм зсередини, знає анатомію, фізіологію, біохімію.

— Абсолютно правильно. Лікар має мати медичний диплом. Я ще вірю, що такими людьми можуть бути вчені-біологи. Які працюють у науково-методичній галузі, на стиці науки і медицини. Я є таким вченим і я вірю, що найбільш ефективною є співпраця вчених і лікарів, що формують одну команду.

Командна робота важлива, щоб вивести пацієнта у стабільну фазу. Далі вже – відповідальність і робота самого пацієнта, який має усвідомити свою вразливість і менеджерити її. Наприклад, спортсмен має певний набір травм, тому не має давати надмірних навантажень і обережно ставитися до травмованої частини тіла. При РХП це так само: знання того, що є тригером, не обовʼязково харчовим. Це можуть бути соціальні тригери – токсичне спілкування, робота, а також фізіологічні (поганий сон, перевантаження , хвороба).

— Тобто потрібно розуміти, що саме може знову запустити процес РХП та мати певні скіли, як себе поводити, щоб уникнути рецидиву?

— Людина має розуміти фактори, які її можуть дестабілізувати і ввести у деструктивний стан. У когось це РХП, у когось – невроз, у когось – деструктивна поведінка, у когось – зловживання алкоголем чи вживання наркотиків і так далі. Конкретно у пацієнта із РХП це неадекватна копінг-стратегія (психологічна стратегія та спосіб подолання людиною стресової ситуації. Поняття об’єднує когнітивні, емоційні та поведінкові стратегії, які використовуються, щоб впоратися із запитами буденного життя).

Простіше кажучи, це – нездоровий спосіб подолати тривогу.

Неможливо вилікувати тривогу, бо ти з нею народився, тому я і почала з генетики.

 Відповідальність людини – бути готовою до таких ситуацій, мати  групу підтримки, допомогу спеціалістів та володіти методиками самодопомоги.

Ти вразливий, але ти маєш вміти справлятися із тими тригерами, які запускають тривогу.

Тобто не із самою тривогою працювати, а із тригерами. Ти не можеш змінити ситуацію війни, ти не можеш змінити ситуацію розлучення або смерті близької людини. Але ти можеш за допомогою, наприклад, психотерапевта, за допомогою методик йоги, здорового сну, прогулянок, арт-терапії, сексу, спілкування і ще чогось навчитися справлятися із тривожними ситуаціями, які, звичайно ж, будуть виникати у житті, оскільки життя – це те, що не піддається контролю, у житті є стрес, і це нормально.

Або найпростіше: ми тактильні. Фокусування на тактильних відчуттях дуже допомагає. Це масаж, СПА, гарячий душ: коли ти відчуваєш воду на шкірі, це допомагає зупинити нескінченні думки і діалоги у голові. Це про те, що ти бачиш тригер і розумієш, що маєш дуже швидко вжити превентивних дій. Навіть до походу до спеціаліста ти можеш подихати, можеш піти на йогу, пробіжку, поспілкуватися. Дуже важливо мати підтримку. Є багато методик підтримки, сімейна терапія. Пацієнти з анорексією, особливо підлітки, обовʼязково мають проходити сімейну терапію паралельно з лікуванням. Їх батьки мають бути залучені до процесу терапії і проходити консультації теж. Якщо це дорослий пацієнт, то його партнер в ідеалі має бути залученим також і вміти надати підтримку. В ідеалі, соціальне середовище має бути першою ланкою, до кого ти будеш звертатися за допомогою. Підтримка має допомогти не увійти у фазу загострення. Це психологічна подушка безпеки, яка має бути у кожного пацієнта із РХП.

— Як не соромитися розповісти близьким про РХП? 

— Соромитися категорично не можна, це абсолютно деструктивно. РХП – це звичайна хвороба. Хворіти не соромно. Ми не соромимося, якщо хворіємо на грип, на діабет, якщо зламали ногу чи якщо маємо порушення зору. Так само ми не маємо соромитися РХП. 

Довідка: Наталія Наумова – кандидатка біологічних наук, біохімік-аналітикиня, нутріціологиня, консультантка зі здорового харчування та ендокринних розладів, наукова співробітниця Венеційського інституту молекулярної медицини та наукова співробітниця Університету Париж-Сакле.

Членкиня Європейської асоціації клінічних досліджень.

Джерело: особистий архів Наталії Наумової

Раніше була викладачкою у Національному університеті імені Тараса Шевченка, Київському політехнічному університеті та Національному університеті харчових технологій.

Стипендіатка міжнародних наукових премій, зокрема премії імені Фулбрайта в США і кількох європейських премій, включаючи премію Марі Кюрі.

Членкиня Асоціації лікарів та психологів “Розлади харчової поведінки: терапія і профілактика”.

Авторка численних публікацій з біохімії харчування, раціону для підвищення репродуктивності, біохімічної ендокринології, біохімічних підходів до ранньої діагностики патологій та тестування фармацевтичних препаратів.