У свої 18 років я побачив багато смертей і втратив друзів – український військовий

Строковики – військові, які, станом на сьогодні, не залучені до виконання бойових завдань на лінії зіткнення. Проте, водночас, кожен військовослужбовець-строковик, незалежно від того, на яких ділянках він несе службу, зазнає ризику, адже ворожі атаки здійснюються будь-де на території України. Крім того, їх завданням є дбати про  військові частини, підтримувати порядок на полігонах, охороняти важливі об’єкти і бути надійною опорою воїнам, які захищають Україну на лінії фронту.

В умовах сьогодення, оплата строковикам, які не беруть участі у бойових діях, зводиться до посадового окладу, що складає від 350 до 700 грн – залежно від тарифного розряду. Тож, зараз, головне звернення строковиків полягає в тому, аби їм надали належне фінансове забезпечення та відповідні права стосовно звільнень. Адже, станом на сьогодні, за кілька сотень гривень солдати повноцінно забезпечують життєдіяльність своїх військових частин, працюючи “різноробочими”. Строковики важливі у цій структурі, тому вони продовжують боротися за встановлення соціальної справедливості ще до завершення воєнного стану.

Букви поспілкувалися з військовослужбовцем строкової служби Едуардом, який у свої 18 років брав участь в боях у найгарячіших точках на лінії фронту, на власні очі ставши свідком злочинів російських окупантів в українських містах. Нині хлопця, як й інших строковиків, перевели у тилові частини. В інтерв’ю Едуард ділиться власним досвідом строкової служби, тим, про що мріяв на лінії фронту, та за що першочергово бореться зараз.

Фото: особистий архів Едуарда

– Насамперед, розкажіть про свій шлях до війська. Як Ви потрапили на строкову службу і чи готували Вас безпосередньо до бойових завдань? Які “гарячі” напрямки охоплювала Ваша служба вже на лінії фронту? 

– Потрапив на строкову службу я, напевно, як і більшість хлопців мого призову: коли був студентом, почався COVID-19, і через це я перевівся на заочне навчання. Надійшла повістка, і вирішив, що потрібно йти відслужити півтора року та без проблем жити й навчатися далі.

Чи готували нас до бойових дій? Звісно, що ні. Тому що, як стверджували до останнього, якщо навіть і почнеться війна, то нас одразу переведуть у тилові частини. Готували нас лише до ОГП (Охорона громадського порядку), а для цього використовували гумові кийки, перцеві балончики та алюмінієві щити. Ці речі та подібна підготовка навіть на 1% не є гідною для бойових завдань. Окрім цього, до війни я вистрілив лише 12 набоїв.

Фото: особистий архів Едуарда

“Гарячі” напрямки, на яких я знаходився – це безпосередньо оборона Харкова з перших хвилин війни, а через певний час – Харківський контрнаступ та оборона Харківської області. Згодом – Донецька область та Бахмут.

– Можете поділитися деталями фронтового побуту і того, яким було ставлення саме до строковиків на лінії зіткнення? Хто опікувався безпосередньо Вашим забезпеченням, і чи належним воно було?

– З приводу фронтового побуту все, про що я мріяв – це хоча б холодний душ та сухий одяг. Тому що вологі серветки протягом тижня-двох – це жах, адже речі також потрібно прати. Через це вологі серветки не дуже допомагали, особливо в теплу пору року. У зимовий час завжди вода замерзала, розтопити лід можливості не було через те, що це б видало наші позиції. Були випадки, коли доводилось не їсти більше трьох днів, а також були вимушені ножем здирати кору дерева з льодом та розсмоктувати замість води.

Фото: особистий архів Едуарда

Фото: особистий архів Едуарда

Ставлення було відносно нормальним в порівнянні з тим, яким є зараз. Але все-таки ми були строковиками і в можливості десь поїхати до міста та інших такого типу речах нас намагалися обмежити, в той час, як мобілізовані та контрактники мали такі привілеї постійно.

Забезпечення екіпіруванням та формою – це проблема. Форма, яку видавала частина, завжди на декілька розмірів більша/менша. Екіпіровка незручна, тому що ти повинен використовувати можливості власного тіла на всі 100%, а погана екіпіровка не давала таких умов. Тому забезпечували екіпіровкою та формою за кошти, які отримували, або ж волонтери допомагали. Тож забезпечення, яке надавала частина – неможливо назвати належним.

– Через який термін Вас перевели з лінії фронту в тилові частини?  Чим пояснили таке рішення? Адже розуміємо, що ситуація на фронті – напружена, і вкрай потрібні люди, а особливо якщо вони вже мають досвід.

– З фронту в тилові частини нас перевели рівно через 11 місяців.

Пояснювали таке рішення тим, що строковики не повинні брати участі в бойових діях. Насправді, спонукало їх це зробити те, що батьки строковиків почали їздити до Верховної Ради та вимагати нашого переведення в тилові частини. 

В першу чергу, на фронті повинні бути вмотивовані люди, але після вищесказаного можна зрозуміти, що у строковика мотивації – жодної, а всьому виною неналежне ставлення. Ще прикро, що багато людей навіть уявлення не мають, ким є строковик. Деякі думають, що це людина в тилу, яка нічого не робить та витрачає бюджетні кошти. Знаєте, у свої 18 років я побачив багато смертей і втратив друзів… Як ті хлопці-строковики, які загинули? Чому про них ніхто не згадує?

Фото: особистий архів Едуарда

Фото: особистий архів Едуарда

– Ви зазначили, що однією із проблем є те, що більшість людей не усвідомлюють, ким є строковик, і якими є його обов’язки. Чи можете розповісти про свій звичний робочий графік? Я правильно розумію, що на Вас лягає забезпечення життєдіяльності військових частин?

– З приводу робочого графіку: 6:00 – підйом; 22:00 – відбій. А ось сам день може бути доволі різноманітним. Хтось є “різноробочим” та виконує задачі від кухні до будівництва, ще хтось – займається охороною важливих об’єктів, що також небезпечно, адже є можливість влучання ракети. Хтось ходить у більш звичні військові наряди. Але одна традиція є незмінною – це щоденне нагадування про те, що “ти строковик, і в тебе немає права ні на що”.

Так, на строковика лягає все: від забезпечення побратимів на фронті (це завантаження продуктів, боєкомплектів, ремонт автомобілів), до чистоти та порядку в частині.

– Якою була Ваша заробітна плата, коли Ви перебували на фронті, і яку суму налічує зараз? Для порівняння, на які базові потреби Вам вистачає цих коштів? Чи не вимагають від Вас забезпечення потреб військових частин за власний кошт? 

– На фронті ми отримували 420 гривень заробітної плати та 100 тисяч бойових виплат. Натомість, зараз ми отримуємо лише 420 гривень.

На жаль, цих коштів вистачає, щоб поповнити мобільний рахунок, аби подзвонити рідним, купити пральний порошок та на мінімальні засоби особистої гігієни, на які все одно повноцінно не вистачає. Власне, на жаль, якби навіть і хотіли вимагати кошти на забезпечення військових частин, то немає з чого вимагати.

Фото: особистий архів Едуарда

– Я правильно розумію, що, відслуживши свій термін, строковики не можуть звільнитися зі служби?  Тобто, таке право отримують лише після завершення війни та оголошення демобілізації? 

– Деякі строковики служать більше трьох років за 420 гривень, а в них також є діти, родини, життя. Але причин для звільнення строковиків майже не існує.

Тож так, подібне право зараз можливо отримати лише після закінчення війни та оголошення демобілізації.

– Порушуючи тему відпусток, коли Ви крайній раз бачилися зі своїми близькими? Власне, як здійснюється процедура, яка надає можливість мати відпустку, і якою передбачена її тривалість?

– На щастя, з рідними я бачився на початку весни, коли нас перевели в тилові частини.

Процедура відпусток проводиться згідно з графіком відпусток, який складається та затверджується командуванням. Зараз, завдяки закону Олексія Гончаренка, є можливість поїхати у відпустки два рази на рік по 15 днів + 2 дні на дорогу та 10 днів – за сімейними обставинами.

Фото: особистий архів Едуарда

– Ви зазначали, що: “в свої 18 років я побачив багато смертей і втратив друзів. Як ті хлопці строковики, які загинули? Чому про них ніхто не згадує?”. Чи є історії Ваших побратимів, які Ви бажаєте розповісти, щоб без прикрас показати реалії, яких також зазнають строковики?

– Я вважаю, що кожен чоловік, який загинув на війні, повинен бути нагороджений посмертно як Герой України. Особливо, якщо це хлопці, яким не було навіть 20-ти років. Вони нічого не бачили в цьому житті, крім смерті та крові…

Згадую розмову зі своїм товаришем, який, на жаль, загинув:

– Брате, а якщо я загину, як мені бути? Я навіть не кохав по-справжньому… Я не знаю цього відчуття.

– Друже, в тебе ціле життя попереду, тобі лише 19 років.

– Я відчуваю, що я назавжди залишусь на цій війні.

– Не говори так. Завжди вір у краще. Ти ще потрібен живим та здоровим.

І через тиждень він загинув. А таких хлопців – ще сотні…

Фото: особистий архів Едуарда

– Едуарде, дякую Вам за щирість. Задля того, аби підсумувати та ще раз наголосити на головній проблематиці, скажіть, якими є основні виклики/потреби, що станом на сьогодні Ви вбачаєте конкретно перед собою, як військовий строкової служби? 

– Насамперед, це вшанування героїв, які полягли, а саме молодих хлопців-строковиків. Безумовно, герої – всі, але є різниця між людиною, яка прийшла  добровільно, і людиною, в якої не було права обирати і, як я згадував раніше,  деякі хлопці навіть ще не встигли відчути смак кохання та життя. Тому кожен строковик, який загинув, а їх не так багато в порівнянні з іншими  військовими, повинен бути Героєм України. Ще є багато хлопців, у тому числі і я, які зазнали поранення, але реабілітації нам ніхто не надав опісля лікування. У тилових частинах також говорять, що “вона вам не потрібна”. 

Якщо підсумувати, на мою думку,  хлопців, які загинули, необхідно нагородити посмертно як Героїв України, іншим – надати гідну заробітну плату, дати можливість пройти реабілітацію.  І якщо вже наша влада розділяє військових на контрактників, мобілізованих і строковиків, тоді хай розділяють строковиків, які брали участь у бойових діях, а окремо тих, які не брали. Спираючись на це, потрібно надати можливість відпочити строковикам, які брали участь у найскладніших боях на лінії фронту. Адже, рано чи пізно, нам доведеться повернутися на фронт з тієї причини, що хлопці, які зараз на фронті, не вічні, і їм також потрібен відпочинок.