Український військовий, який втратив ногу на війні, знову повернувся на фронт – CNN
Джерело: CNN
Український військовий Данило, який втратив ногу на почату повномасштабного російського вторгнення, знову повернувся на фронт.
“Я все ще набуваю форму, у якій був раніше. Попереду ще багато роботи… І ще більше над ідеальною формою”, — усміхаючись, сказав Данило CNN.
Данило втратив гомілку правої ноги на початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Він і його підрозділ виконували завдання, коли потрапили під обстріл, і він наступив на міну.
Його та подібні поранення багатьох інших, як солдатів, так і цивільних, є лише одним із багатьох наслідків жорстокої війни Росії проти України.
За словами президента України Володимира Зеленського, сили РФ замінували приблизно 170 000 квадратних кілометрів української сільської місцевості наземними мінами – площа розміром із Флориду – значна частина з них уздовж південного фронту, намагаючись зупинити контрнаступ ЗСУ.
У звіті, опублікованому у квітні, міжнародний аналітичний центр GLOBSEC визнав Україну найбільш замінованою країною у світі.
Поки українські війська просуваються вперед, ця прихована вибухівка є однією з головних небезпек, яку вони повинні подолати, з потенційно кардинальними наслідками.
“Коли у нас був контакт (з російськими військами), мені довелося відійти зі стежки. Я підірвався на міні… Ми продовжували стріляти, мої хлопці закінчили роботу і мене евакуювали”, – сказав Данило.
Відео, яким він поділився з CNN, показує, як за кілька хвилин після інциденту в фургоні його обслуговують двоє його товаришів-солдатів у повній свідомості, але його нога опущена нижче коліна.
“Ноги не було. А друга нога була зламана. Я боявся, що відріжуть і другу ногу. Це диво, що вони цього не зробили”, – згадав він .
Послідували вісім місяців реабілітації.
“Це було дуже, дуже довге відновлення. Я втратив багато крові, це була важка ампутація, важкий перелом кісток”, – додав військовий.
Першу частину одужання проходив в Україні, але через два місяці Данило з дружиною переїхав до Мексики, де за сприяння української діаспори зміг отримати протез кінцівки, а також психологічну підтримку.
“Було важко, тому що друга нога також була травмована. Я не міг на неї ступити вісім місяців. Спочатку були деякі труднощі, але компетентні лікарі поставили мене на ноги”, – пояснив він.
Бойовий медик Влад розповів, що його група прямує прямо на передову, щоб витягти поранених.
“Навіть один військовий чи цивільний, який втратив кінцівку – це багато. Ви повинні поставити себе на місце цієї людини. Одного забагато”, — сказав він CNN.
Влад каже, що його робота не менш небезпечна через статус медика.
“Проти нас ведеться багато обстрілів. Попри те, що на наших машинах є червоні хрести, росіяни ігнорують Женевську конвенцію. Це логічно – якщо вбити медиків, багато солдатів не отримають першої допомоги”, – сказав він.
Ризики не відбивають у Влада бажання йти на фронт. За його словами, час має важливе значення для лікування таких травм, як у Данила, якщо пацієнт хоче добре одужати.
“Це залежить від того, наскільки швидко була надана медична допомога, і ми її надаємо швидко. Більшість територій заміновані. А для просування далі використовуємо інженерну техніку та саперів. Більшість постраждалих від мін за останні кілька місяців – сапери. Зараз травми гірші, ніж півроку тому. Зараз у нас набагато більше роботи”, – сказав Влад.
Після одужання в Мексиці Данило знову бере участь у бою, підтримуючи українські війська, які просуваються на півдні. Він приєднався до контрнаступу України невдовзі після повернення в країну наприкінці липня.
“Повернувся на службу через два дні після повернення в Запоріжжя. Місяць був інструктором. Тоді я попросив перевести мене на фронт. Зараз я головний сержант підрозділу вогневої підтримки. Я керую мінометним, гранатометним і протитанковим відділеннями. Ми з командиром взводу вибираємо правильні позиції, цілі, плануємо дії”, – розповів він.
Травми не гальмують його, клянеться він.
“Якби я не був ефективним, мене б тут не було, мене б відправили в штаб-квартиру оформляти документи”, – пояснив захисник.
Хоча Данило швидко повернувся на передову, він каже, що ненавидить війну та бої.
“Мені не подобається бачити моїх братів пораненими або вбитими”, – додав він.
Але попри це та травму, яку він пережив, він каже, що не міг просто сидіти вдома та дивитися.
“У країні, яка піддається нападу, кожна людина має встати з дивана та захистити свій дім. Я повинен це зробити, і я добре вмію це робити. Нам потрібні люди з моїм досвідом. У нас немає вибору… Контрнаступ не може провалитися. Ми захищаємо свій дім. За нами перемога чи смерть”, — сказав він.
- У російському полоні військовослужбовець Орест Грицюк на псевдо “Прометей” пробув дев’ять місяців. Український захисник пройшов всі можливі варіанти допиту російськими спецслужбами. Нині армієць повернувся до війська, одначе закликав у майбутньому надати тим, хто повертається з полону, “трохи більше часу” на відновлення.
- Боєць 47 окремої механізованої бригади “Магура” Максим Максимів розмалював коробки з-під набоїв візерунками. Він перетворив на витвори мистецтва гільзи, які приїхали з Роботиного Запорізької області.
Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц пов’язав підтримку семирічного бюджету Євросоюзу з готовністю всіх держав-членів фінансово допомагати Україні у 2027 році та надалі. Берлін вимагає спільних зобов’язань щодо покриття фінансового дефіциту Києва, який наступного року оцінюють у €70 млрд.
Після чотирьох з половиною років російської окупації 68-річний Сергій залишив Олешки під час евакуації 30 жовтня та возз’єднався з дружиною Ларисою, котра виїхала до Великої Британії ще у 2022 році.
Ввечері 9 листопада російські війська атакували Київщину. Під масованим ворожим ударом перебував Вишгород.
Командування російської армії, ймовірно, передає главі РФ Володимиру Путіну фальшиві відеоролики, створені за допомогою штучного інтелекту, про неіснуючі перемоги на фронті в Україні, свідчать джерела, наближені до господаря Кремля.
Володимир Подоляк, старший брат радника Офісу президента України Михайла Подоляка, загинув 19 травня 2024 року у тимчасово окупованій Кирилівці Запорізької області. Відомості про його смерть дослідники отримали з витоку даних Росстату.