Улюбленою тортурою є «дзвінок Зеленському» – звільнений цивільний полонений
Війна в Україні – унікальний приклад, аналогів якому історія не знає, адже мова – про агресора, який від самого початку порушує усі правила її ведення. Одним із таких проявів є взяття у цивільний полон, яке також супроводжується обвинуваченнями у нацизмі, тероризмі, зокрема за українську символіку вдома або, наприклад, за тематичне татуювання на тілі. Це також про випадки, коли росіяни забирають людей просто з будинку чи двору, хтось не проходить фільтрацію, а хтось зникає під час спроби евакуації.
Допити, тортури, мордування голодом, постійні переміщення, безпідставні обвинувачення – те, до чого вдається окупант як щодо військових, так і до цивільних полонених. Згідно із законами Росії, цивільні заручники – це злочинці, які перешкоджають проведенню так званої СВО. Однак, за законами України – це цивільні в’язні, механізмів щодо обміну яких фактично не існує. Власною історією ув’язнення для Букв поділився Антон Боков, який п’ять місяців провів в умовах російського полону, а сьогодні відкрито свідчить, щоб запобігти явищу замовчування щодо даної категорії. Розшуком та поверненням Антона з полону опікувалась команда проєкту “Пошук зниклих”.
Фото: особистий архів Антона
– Антоне, спираючись на власний досвід, чи можете запевняти, що є конкретні категорії громадян, на яких особливо акцентують росіяни при “відборі” для взяття в полон?
– Дуже велика ймовірність потрапити у полон саме чоловікам, хоча і серед жінок – чимало випадків. Окупанти фільтрують населення і забирають більшість людей за найменші провини їхнього порядку, наприклад: пияцтво, порушення комендантської години, перевищення швидкості тощо. В моєму випадку нічого із цього переліку на мене не вказувало, скоріше просто не пощастило.
– Тобто, конкретних особистих характеристик, на які вказували росіяни щодо Вас, не було? Чи готові Ви поділитися прожитою процедурою, яка передбачала взяття у цивільний полон? Як події розгорталися далі?
– Я намагався виїхати за кордон через окупований Крим, Росію. І мене затримали під час проходження фільтраційної бесіди на КПП “Армянськ”. Вони перевіряли мій телефон та змогли відновити видалені відео російської воєнної техніки, які я передавав до ЗСУ. Мені та моїм родичам казали, що я маю пройти поліграф, і мене відпустять. Як виявилося, все склалося зовсім не так. Помістили в СІЗО в місті Сімферополь, куди періодично приходив слідчий, змушував підписувати якісь документи, казав, що мої батьки найняли адвоката і треба його надурити, щоб не заважав. Мабуть, їх адвокат все-таки “дістав”, і вони 26-го листопада офіційно мене відпустили (згідно з документами). Але перевезли до села Генгорка (біля Генічеська) і там протримали ще 25 днів. Потім просто викликали і вивезли в Генічеськ на автовокзал, після чого відпустили. В загальному, 27 липня мене затримали, 21 грудня – відпустили.
– Знаємо, що поширеними є випадки, коли росіяни забирають людей за наводкою місцевих жителів. Чи не припускали Ви такої вірогідності щодо себе? Чи, навпаки, місцеві жителі намагалися чинити опір?
– Так, наводки дійсно часто відбуваються. Можливо, когось катують і змушують “здати” когось ще, можливо, хтось із власної ініціативи “здає” українців, але в моєму випадку такого не було. Просто я не сподобався фсбшникам під час фільтраційної бесіди, і ті вирішили прискіпливо просканувати мій телефон.
– Також відомою практикою є випадки, коли цивільним висувають вироки задля того, щоб мати підгрунтя тримати їх в неволі. Чи зіштовхнулися Ви з подібним? На яких переконаннях підкріплювалось Ваше перебування у полоні?
– Мені висунули підозру у шпигунстві та погрожували терміном від 12 до 20 років. Мабуть, у моєму випадку було недостатньо доказів, щоб мене засудити, тому й відпустили. Моє утримання там аргументували такою фразою: “в связи с оказанием сопротивления СВО, Боков Антон Игоревич помещен в СИЗО для рассмотрения обстоятельств дела”. Багатьом українцям висувають не тільки підозри, але і серйозні обвинувачення.
– Зважаючи на особистий досвід, які методи тортур для полонених є найпоширенішими серед окупантів? Чи використовують елементи пропаганди? А також чи відчули Ви її руйнівний вплив?
– Мені дуже пощастило, і я ніяких тортур на собі не відчув, але мої співкамерники розповідали, що найулюбленішою тортурою у них є “дзвінок Зеленському”. Це такий невеликий пристрій, що нагадує стаціонарний старий телефон з ручкою, яку накручують, щоб збільшити напругу струму. Прикріплюють дроти до рук чи інших частин тіла і бʼють струмом. Застосування пропаганди в таких місцях зазвичай присутнє, нас змушували вчити гімн Росії, лякали, що перестануть годувати, якщо не будемо співати. Також в СІЗО дають читати комуністичну літературу. Та це не діє, а більше викликає ненависть та сміх.
– Ще однією думкою є те, що деяких українців, яких захопили росіяни, змушують визнавати, що вони – військові, щоб поповнити обмінний фонд. Чи відомо Вам щось про це?
– Одного разу я дійсно чув історію, коли цивільного одягнули у військову форму ЗСУ, а на камеру змусили сказати, що він бомбив Донбас 8 років і далі відправили на обмін. Але думаю, що це все-таки не дуже поширена практика.
– Скажіть, будь ласка, під час перебування у цивільному полоні, чи був доступ до Вас третьої сторони? Зокрема щодо забезпечення комунікації з рідними та належних умов перебування
– Ні, жодного звʼязку не було ні з адвокатом, ні з рідними, бо українців тримають там у повному інформаційному вакуумі, без будь-якого доступу. Можуть дати звʼязатися із сімʼєю лише після обвинувачення перед судом, але таке відбувається не часто. Зазвичай, до останнього приховують цивільних полонених.
– Чи можемо ми підтвердити поширену думку, що цивільні громадяни є для росіян винятково робочою силою, яку вони не мають наміру повертати? Зокрема, чи змушували Вас до фізичної праці?
– З мого досвіду можу сказати, що такого не було, можливо, в інших місцях змушують працювати. Намагаються більше створити такі умови, де час проходить максимально повільно і зовсім немає, що робити. Так, в СІЗО створили жорсткі правила для українців. Забороняли сидіти, лежати та спати на ліжках вдень. Дозволяли сидіти лише на лавці біля столу або стояти чи ходити. Не можна було займатися спортом, голосно говорити чи сміятися. Вікна в камері були зафарбовані, щоб ми нічого не бачили і нас ніхто не бачив. Давали книги, але не часто, та й ті були про комунізм. Всередині була камера відеоспостереження, тому не можна було зовсім нічого робити, окрім як сидіти чи стояти. Після місяця перебування разом в одній камері з іншими вʼязнями, вже немає про що говорити і час проходив максимально довго. У нас були дві розваги – прибирання вранці перед обшуком та прийоми їжі. Тоді час хоч якось інакше проходив. А, ну і ще одна розвага – слухали, як когось викликають чи приводять новеньких. Здавалося, наче я там був не 5 місяців, а 5 років. Щодо ставлення до нас, то воно теж було жахливим, там всі налаштовані проти українців, тому як фізичне, так і психологічне ставлення до нас було грубим.
– Станом на сьогодні, проживши досвід і реалії полону, чи можете Ви підтвердити або спростувати те, що існує певна тенденція щодо замовчування умов та стану цивільних полонених?
– Мабуть, завжди було приховування цивільних полонених від всього світу. Навіть якщо родичі приходять і кажуть, що знають про свою близьку людину, яка знаходиться в полоні, їм відповідають “у нас такого нету”. Знаю, що у деяких полонених стан здоровʼя незадовільний, а саме у Котова Сергія Анатолійовича, у Гарсіа Маріо (іспанець), у Зарівного. Їх тримають у СІЗО №2 в місті Сімферополь.
– Антоне, після пережитого травматичного досвіду, що сьогодні турбує найбільше: фізичні показники чи все-таки моральний стан? Якими Ви зараз бачите власні життєві орієнтири?
– Так сталося, що я майже не постраждав, трохи роздутий живіт від тривалого голоду, але вже майже в нормі. Моральний стан також в нормі, то все дрібниці. І хоча це зовсім неприємна ситуація була, але це дало мені поштовх більше діяти та переосмислити життєві цінності. Планую розвиватися, йти вперед та допомагати Україні. Ще можу порадити не їсти багато солодкого після звільнення. Може набиратися зайва вага.
Начальник штабу збройних сил Польщі Веслав Кукула заявив, що Польщі знадобиться набагато більша армія, чого може бути важко досягти, враховуючи старіння населення країни, якщо вона хоче захистити себе від війни.
Протягом дня, 5 жовтня, російські загарбники здійснили 61 обстріл прикордонних територій і населених пунктів Сумської області. Зафіксовано 108 вибухів.
Станом на 22:00 суботи, кількість бойових зіткнень на фронті збільшилась до 147.
Україна представить свій “план перемоги” на черговій зустріч із лідерами країн Контактної групи з питань оборони України (Рамштайн) в Німеччині 12 жовтня, повідомив Президент України Володимир Зеленський.
В партії “Слуга народу” заявили, що керівниця Хмельницького обласного центру МСЕК Тетяна Крупа, яку викрили на незаконному збагаченні, була обрана депутатом, але не є членкинею партії.