Вели на розстріл і над вухом вистрелили з кулемета – історія цивільного полоненого

Один із найбільших закликів до держави на різних рівнях влади – не відкладати питання цивільного полону. Так, цивільних у заручниках в окупанта – в СІЗО, катівнях, ямах, буцегарнях, старих заводах, підвалах – стає щодня більше на десятки людей. Загалом цивільних яких утримують росіяни – тисячі. В нещодавньому інтерв’ю для Букв, звільнений цивільний полонений Антон Боков, який п’ять місяців провів в умовах російського полону, порушив питання приховування цивільних заручників від всього світу. Антон згадав про полонених, чий стан здоровʼя незадовільний, серед них і Котов Сергій Анатолійович, якого, на момент інтерв’ю, утримують у СІЗО №2 в місті Сімферополь. 

Букви поспілкувались з донькою Сергія – Вікторією, яка розповіла, що батька засудили за шпигунство на 15 років суворого режиму і вже більше півтора року триває боротьба за обмін. Як ділиться Вікторія, Антон передав інформацію як Сергія вивезли за тортури, про те, що його мали відпустити, бо не було достатньо доказів аби його засудити, але врешті було висунуто вирок. Родина до останнього вірила в те, що його теж відпустять, як Антона. Натомість у своїх зверненнях Сергій просив адвоката. Як зазначає пресслужба Верховного суду РК, розгляд кримінальної справи відбувався на закритому судовому засіданні, оскільки матеріали справи містять відомості, що становлять державну таємницю. 

Більше про плітки щодо загибелі батька й невідомість тривалістю п’ять місяців, його перебування  карцері та утримання в Криму, а також про зраду адвоката та відсутність вироку суду, що унеможливлює апеляцію – в інтерв’ю для Букв ділиться Вікторія.

Фото: особистий архів Вікторії

– Можете,  будь ласка, детальніше розповісти про Вашого тата? Про те, чим він займався, де проживав, як змінилося його життя від початку повномасштабного вторгнення, в якому становищі він опинився тощо.

– Мій батько Котов Сергій Анатолійович 1972 року народження, з міста Олешки, Херсонської області. До повномасштабного вторгнення працював інструктором з водіння. Декілька років тому отримав інвалідність на ногу, але і це йому не завадило вчити людей водінню, він професіонал своєї справи. Після повномасштабного вторгнення життя змінилося як і у всіх українців. Наше місто окупували одразу. Батько з мамою і моєю молодшою сестрою були вдома в Олешках, намагалися зберегти собі життя, бо виїхати на підконтрольну одразу їм не вдалося, бо було вже дуже небезпечно. Але коли батько вирішив вивезти маму і сестру, того дня прийшли вони – російські військові. 

– Чи відомі Вам деталі прожитої батьком процедури, яка передбачала взяття у цивільний полон? Я правильно розумію,  що він піддався фільтрації? Як події розгорталися опісля?

– 7.04.2022 року о 6:00 російські військові оточили наш будинок з усіх боків на величезних машинах із локаторами. Перетнули паркан з боку сусідів і з центрального боку постукали у хвіртку. Батько побачив, що у нас гості. Він вийшов і відкрив їм хвіртку. Вони всі були в балаклавах, з щитами та озброєні, видно було тільки очі. Ніхто не представлявся. Сказали батькові всіх з будинку вивести на двір. Наказали обшукати будинок, двір, підвал, горище, автомобіль, гараж. Вони всюди обшукували. Навіть питали, хто на фотографіях.

Після обшуку забрали батька на кухню, а маму і сестру розвели в різні кімнати. Забрали телефони. Потім мамі віддали. А батькові сказали взяти паспорт і ліки. Батька забрали, це був крайній день, коли ми його бачили. Хоча ці військові мамі обіцяли й дали “слово офіцера”, що до вечора вони його повернуть. І щоб вона чекала дзвінок, коли за ним приїхати. Але, на жаль, цього не сталося. Телефон у батька весь час був відключений.

Фото: особистий архів Вікторії

Наступного дня 8.04.2022 батько подзвонив зі свого телефону і тривожним голосом сказав, що з ним все добре, що в нього був приступ. Через те, що у батька хронічний панкреатит, йому поставили крапельницю, що його відпустять, але він не знає коли. Батько дзвонив 3 рази, до мами, до молодшої сестри та до мене. Я остання, з ким він говорив. На моє запитання чи бʼють тебе, він чітко відповів що «Ні». Я почула, що він говорив через гучний звʼязок, нас слухали. І відповідь батька була неправдивою. Більше ми про батька не чули 5 місяців, жодної інформації. Тільки плітки, що нам тільки не казали: що його вбили й закопали в лісі, що йому відрізали ноги, що його в Крим вивезли, що він в Оленівці. Просили гроші, якщо хочемо щось передати йому. Шахраїв було багато, але реальної інформації не було. 

– Скажіть, коли вперше з’явилась звістка, яка підтверджувала,  що Ваш батько, передусім, живий? І як здійснювалась перевірка інформації,  враховуючи, що до цього звучало багато неправди? 

– В серпні, десь в 15-их числах, зі мною звʼязався невідомий чоловік, який повідомив, що утримувався в полоні з моїм батьком і розповів все, що з ним відбувалося. Я йому повірила, бо він розповів ті факти про нашу сімʼю, які навряд чи хтось інший міг надати. І це виявилася правда. Він сказав, що батько знаходиться в Криму в «СІЗО-1» міста Сімферополь. Розповів, що в Херсоні над батьком знущалися, сильно били, вели на розстріл і над вухом вистрелили з кулемета, після чого він отримав контузію; наступали на хвору ногу і після цього батько перестав сам ходити ногами, зараз пересувається за допомогою милиці.

17 днів його тримали в карцері й, потім, з мішком на голові вивезли, до Криму. Трохи пізніше, в грудні, звʼязався інший хлопець, якого так само відпустили, і він розповів, що батька вже перевели в «СІЗО-2» міста Сімферополь. Ми найняли адвоката, який взяв чималу суму грошей, аби знайти (офіційно), бо де він знаходиться ми і так вже знали, але офіційно рф не підтверджувала, що вони його утримують. В березні 2023 року нарешті офіційно підтвердили, що “у зв’язку з протидією спеціальної військової операції Котов був  поміщений в СІЗО”, але не вказано в яке.

Фото: особистий архів Вікторії

– Я правильно розумію,  що наявність офіційного підтвердження стала підґрунтям до рішучих дій у слідчому процесі? На якому етапі адвокат зміг встановити зв’язок безпосередньо з батьком?

– Так, 11 травня з мамою звʼязалась жінка, назвала себе адвокатом мого батька і повідомила, що батько знаходиться в СІЗО в Сімферополі, що з ним все добре і він підозрілий у «шпигунстві». Я швидко звʼязалась з нашим адвокатом, бо йому не повідомили, що був суд, він швидко поїхав в Сімферополь і все ж таки потрапив на судове засідання і нарешті познайомився з моїм батьком. До цього часу тато взагалі не знав, що в нього є адвокат, який бореться за його визволення. Тоді він йому і розповів, де знаходимось ми, сімʼя. Після суду нам дозволили передавати батькові передачі, але звʼязку так з ним і не було, тільки те, що адвокат передасть, а він був небагатослівний. Батька змушували підписувати різні документи, там немає в тебе вибору, ти однаково підпишеш, як би ти не хотів. 

Фото: з відкритих джерел

27 вересня 2023 року мого батька засудили на 15 років суворого режиму за «Шпигунство». Адвокат виявився нечесним, в суді батька він не захищав. Коли дізнався, що батько підозрілий у шпигунстві, то почав казати, що за ніякі гроші не буде підписувати «державну таємницю», оскільки в нього буде заборона виїзду з країни. 

– Дозвольте уточнити, цей адвокат ким є за національністю? І як його відмова підписувати «державну таємницю» вплинула на перебіг слідчого процесу? 

– Українець з Харкова, але вже ~15 років живе в Сімферополі. Він має 2 паспорти й добре зараз гроші заробляє з людей, які опинились у такій ситуації, як і ми. До речі, частину грошей не захотів повернути, сказав, що все відпрацював, хоча в договорі все прописано, що він мав виконати. До того ж взяв чималу суму -5000$. Після вироку суду ми винайняли батькові іншого адвоката і зараз триває апеляція. Але визволитись з полону моєму батькові допоможе тільки обмін, на який ми вже чекаємо більше ніж півтора року. 

– Знаємо, що поширеними є випадки, коли росіяни забирають людей за наводкою місцевих жителів. Чи не припускали Ви такої вірогідності щодо батька?

– Припускали, але пізніше нам стало відомо, що батька затримали після того, як заарештували одного хлопця в Херсоні, і в його телефоні знайшли 2 скриншоти, які тато йому вислав, а той передавав інформацію в СБУ. Далі прийшли й за моїм батьком. 

Фото: з відкритих джерел

– Ви зазначили, що Вашого батька засудили за шпигунство на 15 років суворого режиму. Можете детальніше акцентувати на самому звинуваченні, повній версії вироку, а також щодо подальших дій і ймовірності оскаржити це рішення?

– Зараз подали на апеляцію, але це нічого не змінить, сподіваємось, що хоча б допоможе у зміні режиму колонії.  Вироку суду ми не маємо, бо там є державна таємниця і вони не надають. Допустимий текст вироку отримала мама хлопця, який був затриманий перед моїм батьком і їх засудили по одній справі, але вона вирішила не ділитися зі мною. А ми не отримали вирок, бо наш адвокат виявився нечесним. 

– Я правильно розумію,  що Ваш тато перебував разом з Антоном Боковим у одній камері? Чи ділився він з Вами деталями щодо їх перебування у полоні і того, який вплив це має безпосередньо на Вашого батька?

– Так, Антон – це якраз той хлопець, який визволився в грудні. Він все нам розповів що відбувалося з батьком. Батько навіть через нього передав листа, але, на жаль, Антону не вдалося нам його передати, але все передав в словесній формі, листа довелося йому викинути. 

– Скажіть, будь ласка, під час перебування Вашого батька у цивільному полоні, чи є доступ до третьої сторони, яка координує щодо перебігу справи? Як часто Вас вдається спілкуватися з батьком?

– Ми спілкуємося з адвокатом і переписуємося з батьком через програму “Zonatelecom”. Зараз спілкуємось часто. Я пишу лист, а він через день до батька доходить. І, звісно, над нашим спілкуванням ведеться контроль, усі листи проходять перевірку. Писати дозволено лише російською. 

На фото: лист Сергія

– Півроку борючись за обмін батька,  чи можете Ви підтвердити те, що існує певна тенденція щодо замовчування умов та стану цивільних полонених? Яких дій сьогодні не вистачає і як кожен може цьому сприяти?

– Так, влада України взагалі мовчить за цивільних полонених і казати, що їх затримали незаконно й обміну вони не підлягають, я вважаю, що це безглузде рішення, яке потрібно переглянути та врешті визволити цивільних. Тому що, коли потрібна була допомога від цивільних, з цими координатами, які багато допомогти нашій армії, то цивільні країні були потрібні, а коли сталося лихо і почали забирати та судити наших людей, то держава швидко забула про них. Тому я закликаю владу України розв’язати якнайшвидше питання щодо обміну цивільних полонених. Бо за них піклуються тільки родичі.

Вірш-звернення до Президента Зеленського Володимира від Котова Сергія

«Шановний пане президент, Слуга народу наш, 

Чому забули Ви про нас ?

Нас не хотять звільняти.

Ми не втікли у Закордон, 

В сараї не сховались,

Ми вирішили допомогти, 

За що в полон потрапив, 

Ми вже тут другий рік 

Без нашої родини.

Якби не наші діти,

Дружини, матері,

То нас усих до дому,

В труні всіх привезли б. 

Скажіть будь ласка, Пане,

Слуга Народу наш, 

Так скільки нам ще років, 

За ґратами страждать ?»

Котов С.А.