Військова драма про Маріуполь «Юрик»: патріотичне кіно чи фальшивка, яка знецінює трагедію?
До Дня незалежності України на телеканалі “СТБ” вийшла кінострічка “Юрик”. Сюжет крутиться навколо історії 11-річного хлопчика, який мусив тікати самотужки з обложеного Маріуполя до західного кордону, де на нього чекали родичі. Драма “Юрик” – це сплетення трагедії однієї маленької людини, родини, цілого міста та країни. Принаймні, так мало б бути.
Здавалось би: фільм приречений на успіх, особливо серед самих маріупольців, адже він мав стати сонатою болю міста Марії. Проте, саме їх і захисників міста стрічка обурила чи не найбільше.
Сюжет фільму
Головний герой – Юрик – живе своє маленьке та безтурботне дитинство у місті Маріуполь. Сім’я хлопчика складається з мами, тата, сестри, бабусі та дідуся. Проте, 24 лютого настав кінець їхньої ідилії: почалося повномасштабне російське вторгнення з одним із епіцентрів в Маріуполі.
Незабаром ворожі снаряди зруйнували житло родини Юрика, вбивши тата, дідуся та сестру. Аби врятуватися від постійних обстрілів, мама, бабуся та сам хлопчик мусили переїхати жити у підвал.
Джерело: кадр з фільму “Юрик”
На цьому драма не завершилася: мама Юрика змушена була відправити хлопчика самим за порятунком до родичів з Естонії. Сама ж вона не могла виїхати – важкохвора, прикута до ліжка бабуся потребувала постійного догляду.
Так у свої 11 років, через війну Юрик змушений був подорослішати, проявити неабияку відвагу та самостійність.
На своєму шляху за порятунком він з болем споглядав розвалини колись його квітучого рідного міста, дим від пожеж, а його евакуаційний автобус сам попав під російські обстріли, “чудом” вцілівши. На кордоні, коли здавалося, що ось-ось – і свобода й мир, з’явилася ще одна перешкода: хлопчик ледве не застряг в Україні через бюрократичні затримки.
Сюжет перегукується з реальною історією маленького українця: на початку березня 2022 року одинадцятирічний хлопчик самостійно дістався із Запоріжжя до кордону зі Словаччиною – батьки його лишилися в Україні. При собі дитина мала лише документи, а на руці був написаний номер телефону родичів, які по нього й приїхали.
Джерело: Ministerstvo vnútra SR
Джерело: Ministerstvo vnútra SR
Війна, дитина, втрати, оплаканий всією країною Маріуполь – так чому ж стрічка напоролася на таку бурхливу критику серед маріупольців і захисників міста?
Все просто: її подробиці не просто не відповідають дійсності – змазування картинки війни очевидці сприйняли як знецінення свого болю.
Як оцінили фільм місцеві жителі?
Так описав стрічку фотограф Євгеній Сосновський – він 65 днів прожив у блокадному Маріуполі:
“З перших кадрів цього фільму усі маріупольці, які пройшли через те пекло, побачать неправду. Починаючи з комфортної яскраво освітленої окремої кімнати у підвалі з буржуйкою та настінними часами, прямого зв’язку з Естонією з того ж підвалу і з “вишенькою на торті” – автівкою ОБСЄ з якої через гучномовець лунає запрошення на евакуацію коридором, який начебто буде відкритий з 10 до 18 години і потім той самий автобус ОБСЄ, який везе евакуйованих. Тож, виходить, маріупольці все брешуть, коли кажуть, що сиділи в темряві, економлячи кожну свічку, палили масляні каганці, були без зв’язку. Брешуть маріупольці, коли кажуть, що не було аніякої організованої евакуації, аніякої медичної і взагалі будь-якої допомоги. Але маріупольці не брешуть. І реальність була у багато разів жахливіша, ніж, навіть, те, про що вони розповідають. Бо багато про що мовчать. Не хочуть згадувати. Вони не хочуть згадувати, бо їм боляче. А інші в Україні і за кордоном не хочуть згадувати правду про Маріуполь, тому що вже не на часі…”
Такими ж насправді були будні маленьких дітей у підвалах Маріуполя, і це фото кардинально відрізняється від зображеного у фільмі:
Джерело: Євгеній Сосновський
Коментатори підтримали фотографа:
“Цей фільм знято “за мотивами” маріупольської трагедії… Велика брехня починається з маленької неправди”, – написав маріуполець Вадим Карандашов.
Свідок подій у місті Анжеліка Медведева назвала кадри фільму “гламурними”, особливо її обурила присутність ОБСЄ у стрічці.
“І ще факт! Їде Юрчик в автобусі по Маріку (після 16 березня) і гуде сирена. Хтось чув сирени???? Ну може з 24-26 лютого вони валали та й не всюди”, – зауважила про ще одну неточність користувачка Kate Shneider.
Також коментатори скаржилися: творці фільму банять за критику стрічки.
Додав бензину у вогнище також коментар продюсерки фільму Тетяни Куц, де у повномасштабній війні вона, фактично, звинуватила самих маріупольців:
“Маріупольці пішли на референдум і голосували за РФ. Тепер РФ вбиває не тільки маріупольців, але ми за вас б’ємось теж“.
Враження від фільму захисника Маріуполя Давида “Хіміка” Касаткіна
“Хімік” – український військовий, входить до бригади “Азов”, уродженець Маріуполя. Він був одним із захисників міста та, згодом, заводу “Азовсталь”. Після наказу про припинення оборони потрапив у російський полон, а через трохи менш як пів року був обміняний і повернувся до вільної України.
Джерело: Instagram @khimikdavid
Провідна тема фільму – жахи російської окупації та руйнування Маріуполя – близька “Хіміку”, тому свого обурення щодо стрічки він не приховує.
“Фільм “Юрик” на реальних подіях? Брехня”, – наголосив він Буквам.
“Почнемо з того, що місто не було готове до війни зовсім, звідки взялися чутки що це було саме підготовлене місто?
Мера та ОБСЄ не було у місті ще до початку війни, вони усе знали.
Ніякої евакуації ні від мера, ні від ОБСЄ не було, навіть спроб не було. Евакуацією намагалися займатися небайдужі люди, але їх обстрілювали росіяни.
Коли російська Авіація знищила ДТЕК ще на 2 тиждень війни, після цього увесь цей час у місті не було ні світла, ні води, ні газу звʼязку теж не було. Люди почали голодувати.
Коли росіяни знищували будівлі у яких були люди, та ці люди були завалені у підвалах та кричали, щоб їх витягнули, ОБСЄ їх не рятувало, їх рятували Азовці та інші військові підрозділи.
Коли люди голодували, їм приносили їжу Азовці та інші військові, коли люди шукали укриття, їх ховали Азовці та інші військові. Цьому всьому є відео докази.
А хто вважає навпаки, то скажіть мені це в обличчя”.
Звісно, тих, хто не бачив пекла, через яке пройшов Маріуполь, фільм може вразити та викликати сльози. Розповідати про жахи війни та російські злочини Україна зобов’язана, і не лише для внутрішньої авдиторії, але й для всього світу.
Та чи можна якось пояснити “шліфування” трагедії, прикривання бездіяльності місцевої влади, ОБСЄ та “Червоного Хреста”? Хоч чимось можна виправдати применшення страждань, з якими зіштовхувалися маріупольці щодня у боротьбі за життя: без їжі, ліків, тепла, води та елементарної змоги винести мерців з приміщення? Чи вартував сюжетний поворот з дзвінком з Естонії брехні, адже зв’язку в Маріуполі не було зовсім? Багато хто сприйняв це як нівелювання їхнього болю, подвигу та величі історії захисту Маріуполя українськими військами.
Фільми потрібно знімати з повагою до глядача й викладеної історії. Але найбільше на шану заслуговують ті, кому досі нестерпно болить. І, здається, саме про останніх творці стрічки й забули.
Колишній радник президента Польщі з міжнародних питань професор Роман Кузьняр високо оцінив виступ у Сеймі глави МЗС Радослава Сікорського, котрий відзначивши найскладнішу міжнародну політику за минуле десятиліття, зауважив, що доки НАТО залишається ефективним альянсом — Росія не має шансів на перемогу.
Поки Сполучені Штати посилюють тиск на Україну щодо домовленостей із Росією, в європейських столицях зростає занепокоєння щодо затягування повномасштабної війни.
З лютого 2023 року застосування росіянами небезпечних хімічних речовин набуло системного характеру. Попри заяви про повне знищення хімічної зброї, країна-агресор зберігає промислові потужності для її відновлення та виробництва.
23 квітня спецпредставник президента США Кіт Келлог закликав зупинити російсько-українську війну за планом Дональда Трампа після лондонської зустрічі з українською делегацією.
23 квітня президент Володимир Зеленський нагадав, що Сполучені Штати під час першої каденції президента Дональда Трампа ухвалили “Кримську декларацію”, котра засуджувала вторгнення і визнавала територіальну цілісність України.