Пекло російського полону: The New Yorker опублікував свідчення українок

Видання The New Yorker розповіло про українок, які опинилися в російському СІЗО-1 в місті Ростов, умови в ув’язненні та те, як жінки підтримували одна одну в непростих обставинах.

Лілія Прутян

Лілія Прутян, медикиня батальйону “Айдар”, потрапила в полон поблизу села Петрівське. Того дня її, матір трьох дітей, зґвалтував російський окупант. Спочатку жінка потрапила у в’язницю в Донецьку, де пройшла серію жорстоких допитів.

Умови у в’язниці в Донецьку були настільки жахливими, що у жінок на руках, ногах і кистях з’явилися гнійні рани.

Згодом її перевели в СІЗО-1: в’язниця в Ростові була “менш варварською, але не менш жахливою”. Там вона провела рік.

Якось Прутяній та іншим наказали роздягнутися до спідньої білизни. Медичний персонал оглядав їх на наявність синців чи інших ознак жорстокого поводження. Якщо вони щось виявляли, ув’язнену змушували підписати заяву про те, що вона не має скарг на ставлення до неї всередині. Для жінок раптовий інтерес до їхнього добробуту був бажаним знаком – готується обмін.

Після звільнення вона повернулася до батальйону “Айдар”, але через травматичний досвід у в’язниці більше не служить поблизу лінії фронту.

Ірина Навальна

Навесні 2022 року Ірина Навальна втекла з Маріуполя разом зі своєю матір’ю Олександрою, оселившись у Бердичеві в Житомирській області. Але її бабуся залишилась в окупованому місті. Якось Навальна повернулася до Маріуполя, щоб допомогти їй. У день, коли вона мала покинути місто, жінку заарештували за звинуваченнями у підготовці теракту. Її побили та вдарили електрошокером, погрожували нашкодити її матері та бабусі, якщо вона не співпрацюватиме. Зрештою вона погодилася свідчити проти себе.

У в’язниці в Донецьку Навальна зблизилася з іншими жінками. Час від часу бабуся Навальної, яка все ще жила в Маріуполі, приходила, щоб залишити передачу.

Ірину засудили до восьми років позбавлення волі. Зараз жінка перебуває у таборі для військовополонених у селі поблизу кордону Росії з Казахстаном.

Наталія Власова

Власову заарештували у 2019 році в Донецьку. Вона була однією з тих українських цивільних в’язнів, які найдовше перебували під вартою в Росії. Її єдиній доньці було чотири роки, коли Власову затримали за нібито участь у змові з метою вбивства.

Вона невдовзі опинилася в сумнозвісній “Ізоляції” в Донецьку, яку жінка називала в суді “фабрикою смерті”, якою керували “безжальні бандити” з “очевидною патологією”.

“Вони були садистами у строгому клінічному сенсі цього слова. Вони роздягали мене, обв’язували скотчем, обливали водою та били струмом. Якщо я недостатньо кричала, вони посилювали струм, і удари ставали шаленішими“, – сказала вона.

Під час багатьох із цих сеансів тортур був присутній лікар. Коли вона втрачала свідомість, він реанімував її. Після цього її на ніч закували у вузьку камеру з піднятими руками.

Вона впізнала чоловіка, на ім’я Василь Євдокимов, як наглядача “Ізоляції”.

“Він особисто підпилив мені зуби металевим напилком, скручував соски і намагався запхати пляшку мені в піхву“, – говорила жінка.

У певний момент, коли тортури стали нестерпними, вона благала своїх викрадачів влаштувати спробу втечі та застрелити її. Вони відмовилися, бо Євдокимов сказав їм, що жінка має страждати.

Власова прибула до СІЗО-1 в Ростові у червні 2023 року. Вона поділилась, що це стало певним полегшенням.

У Ростові Власова ставилася до кожного судового засідання як до можливості одягнутися – це був прояв гордості та гідності, подібний до “виходу в суспільство”. Сусідки по камері ділилися будь-якою косметикою, одягом, влаштовували “показ мод”.

Зрештою російський суд визнав Власову “винною” та засудив її до вісімнадцяти років позбавлення волі. Цієї весни її відправили до виправної колонії в Кемерово, вугільно-шахтному регіоні Сибіру.

Ірина Куліш

Ірина Куліш родом з маленького села в Запорізькій області, де продавала овочі на місцевому ринку. Після того як регіон окупували росіяни, на неї “донесли” окупаційній владі за її проукраїнські погляди. Російські прокурори звинуватили її у підготовці вибуху.

Куліш близько п’ятдесяти років, і в неї хвороба Паркінсона. У в’язниці її стан погіршився. Тремор у її руках настільки сильний, що вона має проблеми зі сном. Куліш майже безперервно перевозили між більш ніж двадцятьма місцями утримання, зараз вона у в’язниці в Криму.

“Будь ласка, не думайте, що вони мене зламали. Коли і куди мене переведуть наступного разу, я досі не знаю. Поки що я сиджу тут і чекаю“, – написала жінка в листі журналістам.

Катерина Коровіна

29-річна Катерина Коровіна родом з міста Старобільськ Луганської області. Її заарештували за серію невеликих пожертв на українські рахунки. Коровіна сказала, що вони були призначені для гуманітарних цілей, щоб допомогти мирним жителям, постраждалим від війни. Однак ФСБ, заявила, що гроші пішли військовим, і звинуватила її у “фінансуванні тероризму”.

Вона прибула до Ростова у 2024 році і зрештою була засуджена до десяти років позбавлення волі.

Коровіна розповіла у листі, що в ростовській в’язниці вона та її співкамерниці були “чимсь на кшталт трохи божевільної родини”. Вони могли бути кумедними, веселими, навіть радісними, співаючи народні пісні та танцюючи по камері. З часом, за її словами, “люди тут змінюються, віддаляються від цивілізації та будують свій власний маленький комфортний світ, якнайкраще можуть”.

В ув’язненні вона почала писати вірші, що відображали заплутану ситуацію, в якій вона опинилася.

Марина Текін

Одна з кухарок “Азова” Марина Текін потрапила в полон у 2022 році. Спочатку вона потрапила у в’язницю в Донецьку, яка була настільки переповненою, що багатьом ув’язненим доводилося спати позмінно або навіть по черзі стояти.

Охоронці змушували її та інших жінок з “Азова” лягати на землю та повзти по бетонній підлозі до своєї камери – підвалу, меншого за однокімнатну квартиру, з маленьким вікном трохи вище рівня землі. Приміщення було темним і брудним. На підлозі було шість розкладачок і кілька матраців, заплямованих і з неприємним запахом. Там вже утримували понад десять інших українських жінок.

Вони сказали новоприбулим швидко запам’ятати слова російського національного гімну. Охоронці незабаром мали повернутися і вимагати, щоб усі встали та співали. Сусіди по камері попереджали, що за одну помилку охоронці били.

Щодня жінок будили о шостій годині. Одного ранку жінка почула, як охоронець скаржився своїм колегам: “Я, чорт забирай, втомився бити стількох їх“.

В ув’язненні жінки робили менструальні прокладки, розриваючи власні футболки, і передавали одна одній шматочки мила, хоча охоронці рідко водили жінок у душ. Через тиждень у багатьох з них з’явилися гнійні рани на руках, ногах і кистях.

За в’язнями наглядала місцева донеччанка Людмила Валеріївна, яка часто душила в’язнів пакетом на голові. Як і Людмила Валеріївна, охоронці тюрми були з Донецька. Марина Текін одного разу запитала їх: “Чому ви це з нами робите? Ви теж українці“. Вони відмовилися відповідати.

Згодом і її перевели у в’язницю в Ростові. Зрештою Текін вийшла на волю після обміну, зараз вона працює у квітковому магазині у торговому центрі в Києві.

Валентина Заярна

Вчительку англійської мови з Донеччини затримали за переховування українського військового.

Через два місяці після початку повномасштабної війни Валентині Заярній зателефонував старий знайомий, колишній український прикордонник приблизно віку її сина, якого вона знала лише як Діму. Він сказав, що його будинок зруйновано і що він застряг у Маріуполі, тож та вирішила йому допомогти. Чоловік залишився в неї на рік.

Коли ФСБ викрило “Діму”, виявилось, що він насправді Денис Сторожук – військовий, який потай вийшов з облоги Азовсталі.

Після цього обоє потрапили у російську неволю. Заярна потрапила у СІЗО-1 у Ростові. Там вона у вільний час викладала співкамерницям англійську.

Сторожук вийшов на волю після обміну, а ось Валентину Заярну засудили до 12 років позбавлення волі.

В Організації Об’єднаних Націй повідомили, що понад 16 000 цивільних осіб, яких захопила Росія під час вторгнення в Україну, досі перебувають у неволі.
34-річного жителя Івано-Франківська Івана Столбова, який приїхав у Росію до родичів, засудили до 13 років колонії суворого режиму через буцімто донати для України.

Всередині російських концтаборів: журналісти розповіли історії полонених українок