«Виконали наказ, але, опинившись в оточенні, не змогли вийти»: дружина зниклого безвісти

В умовах активної фази війни, коли ворог здійснює переважно наступальні дії, й деякі території можуть декілька разів на тиждень опинитися під контролем різних сторін – на жаль, зростає і кількість безвісти зниклих. Адже території, які щойно були під контролем української армії, вмить можуть бути захоплені ворогом, іноді тоді, коли можливості дати відсіч немає. Військові часто не можуть відступити, тож випадків прямого зіткнення з ворогом дійсно багато. Значна частина зниклих безвісти може перебувати у полоні, але встановити це можливо лише шляхом комунікації з російською стороною, яка, як правило, відсутня.

За останніми приблизними даними, станом на кінець вересня 2024 року, в Реєстрі зниклих безвісти за особливих обставин є дані про 55 тисяч зниклих. Для порівняння, у липні 2024 року у Реєстрі було зафіксовано понад 51 тисячу осіб, з яких близько 42 тисячі – люди, місцеперебування яких досі невідоме. Переважна більшість із них, ймовірно, є військовослужбовцями.

Нещодавно Букви опублікували інтерв’ю з Юлією Шарапанюк – головою Об’єднання родин зниклих безвісти та полонених військовослужбовців 115-ї ОМБр. За її словами, вагомою причиною невизначеності статусу військових є відсутність механізму повернення тіл загиблих з поля бою. Це може бути пов’язано як з політикою окремих осіб, так і з безпековою ситуацією, що унеможливлює проведення евакуаційних місій. 

За словами Юлії, яка представляє сторону зниклих безвісти 115-ї бригади, йдеться про масові зникнення військових. У цьому матеріалі розповідаємо історію Олега Нарадько – військовослужбовця 115-ї бригади, який зник влітку 2023 року під час виконання бойового завдання на ділянці, яку вони разом з побратимами встигли відвоювати перед зникненням. Таким був наказ, як зазначає дружина захисника Тетяна. За неофіційними свідченнями, в тій бойовій операції Олег вижив та, ймовірно, потрапив у полон, однак офіційних підтверджень досі немає.

Більше про військовий шлях Олега до переведення в 115-у бригаду, їхню домовленість з чоловіком перед виходом на бойове завдання, тактику росіян, що врешті призвела до оточення групи бійців та зникнення, чому їх не можна було відстежити за дронами, про свідчення, які дають надію на те, що Олег у полоні, а також те, якими мають бути обов’язкові дії родичів, які отримують сповіщення про зникнення рідного – Тетяна розповіла в інтерв’ю для Букв.

Фото: особистий архів Тетяни

– Давайте розпочнемо з Вами із загальної інформації про Олега, якою Ви готові поділитися. Яким було його життя до лютого 2022 року? Чим він займався, чи мав раніше досвід проходження служби в армії? Розкажете трішки про Вашу родину?

– Так, Олег раніше мав досвід строкової служби. Ми з ним познайомились у грудні 2021 року, а вже в січні почали жити разом і будувати нашу родину. У липні 2022 року він поповнив лави Збройних Сил України. 

Ще на початку повномасштабного вторгнення мій рідний брат добровільно записався до ЗСУ. Спочатку йому відмовили через вік, адже він був далеко за межами призовного, але він повернувся вдруге. Мій батько також у війську. І ось підсвідомо я розуміла, що рано чи пізно Олег теж долучиться до армії. Коли він уперше пішов до військкомату, йому сказали, що наразі, за його спеціальністю, немає потреби. Однак, пообіцяли зателефонувати, щойно вона з’явиться. Цей період очікування дзвінка був для мене дуже тривожним.

Загалом, Олег – агроном і працює в одному з найбільших агрохолдингів України. Він надзвичайно щира та добра людина. Якось мене запитали, чи могла б я відмовити його від рішення піти на фронт. І я відповіла, що ні.

Фото: особистий архів Тетяни

По-перше, Олег завжди був дуже справедливим і прямо сказав, що жодним чином не уникатиме служби й не шукатиме шляхи отримати бронь. По-друге, я розуміла, що спроби вплинути на його рішення були б неправильними, адже це означало б, що я не підтримую вибір людини, яку кохаю. До того ж, я вважаю, що кожен чоловік, якщо він має можливості й здоров’я, повинен захищати свою державу. Тому це було питанням часу.

– Наскільки я розумію, 115-та бригада була сформована одразу з початком повномасштабної війни, і доволі швидко опинилася в зоні бойових дій. А коли саме Олег приєднався до виконання обов’язків вже на лінії фронту?

– Три тижні він проходив бойову підготовку в навчальному центрі, а потім їх відправили на Донеччину. Спочатку вони були на другій лінії оборони – облаштовували її, копали окопи. А вже десь через тиждень їх відправили на позиції. Олег до 115-ї бригади потрапив не одразу, а тільки навесні 2023 року. Бо те, в якій ти бригаді, яке в тебе командування, наскільки все злагоджено – може або зберегти, або ж занапастити твоє життя. 

І ось влітку 2022 року Олег перебував у Донецькій області, неподалік селища Зайцеве. Умови там були дуже важкі. Він згадував, що, коли їх вперше відправили на позиції, навіть не показали, де саме наші позиції, де суміжні, а де позиції ворога. Його це здивувало, як і те, що поруч не було більш досвідчених бійців, які могли б підказати чи допомогти.  

Через кілька місяців Олега перевели до Черкас, де на той момент базувалася його військова частина. Там підрозділ доукомплектували, а потім направили в Полтавську область, де формувалася нова військова частина. Вже звідти, тепер у складі 115-ї бригади, їх відправили в Сумську область, а згодом знову на Донеччину.

Фото: особистий архів Тетяни

– Як я розумію, до моменту зникнення, Олег був на найважчих точках оборони Донеччини. Чи ділився він тим, що було для нього найважчим, враховуючи, що це і зміна бригади, і нові умови ведення бойових дій?

– Олег – досить закрита людина, але зі мною він ділився тим, що переживав. У його житті не так багато людей, яким він довіряє і з ким може бути відвертим. Тому перед тим, як вони вирушили на перші завдання, він хвилювався, чи зможе працювати в команді з побратимами, чи можна буде довірити їм своє життя. Взагалі, вони близько півтора місяця перебували в посадці без чітких бойових завдань. Олег розповідав, що за весь цей час у них було лише одне навчання. Проте в офіційних звітах зазначалося, що підрозділ проходить постійну бойову підготовку. Але це була просто формальність.

На момент зникнення, підрозділ, в якому перебував мій чоловік, був прикомандирований до 56-ї бригади. І ось перед виходом на крайнє бойове завдання він розповідав, що до них приїжджало командування 56-ї бригади, знайомилося з ними та обіцяло багато підтримки, зокрема в плані озброєння. Вони дуже в це вірили. Вже з липня 2023 року їх відправили на “нуль”. Виходить, що 14-го липня відбувся перший бойовий вихід, з якого Олег не повернувся.

Фото: особистий архів Тетяни

– Давайте спробуємо детальніше розібратися у хронології зникнення Олега. Чи відомо, яке саме завдання вони мали виконати того дня? І скільки часу минуло з моменту, коли він вийшов на завдання, до того, як командири повідомили про його зникнення?

– Напередодні 14 липня Олег ще не знав, що вони ось-ось мають виходити на бойове завдання. Перед цим відправили саме штурмову групу, яка мала відбити позиції ворога, і на ці позиції мав зайти мій чоловік зі своїми побратимами, щоб утримувати їх. І ось 14 липня я отримала крайнє смс від чоловіка: “Йду на завдання, головне – ти тримайся, з усім іншим я впораюсь”. Вони вирушили на завдання під Берхівське водосховище, Бахмутського району.

Надано Тетяною

Олег казав, що це має бути на 3-4 дні, але додав, що якщо він не буде виходити на зв’язок понад тиждень, тоді можу бити на сполох. І перед цим інтуїція підказала мені запитати контакт його ротного, побратимів та номер частини. Коли 18-го липня він не вийшов на зв’язок, я почала панікувати. 20 липня зателефонувала до замполіта роти чоловіка. На той момент, як я вже розумію, він знав, що мій чоловік безвісти зниклий, але мені сказав лише: “Чому ви нервуєте? Він виконує бойове завдання”. 

Я ж знову зателефонувала до нього наступного дня. По-перше, він поводився досить грубо. Ми з Олегом не розписані, але я знаю, що в анкетах він вказував мої контактні дані, пишучи, що я його цивільна дружина. І ось цей чоловік почав грубо висловлюватися про те, ким я взагалі є для Олега. А потім сказав: “Ваш чоловік не вийшов з позицій”. І наостанок додав: “Гарного вечора”. Це людина, яка відповідає за морально-психологічне забезпечення…

Далі я почала телефонувати на гарячу лінію 56-ї бригади, бо у 115-ї на той момент її не було. І ось згодом прийшло сповіщення про те, що Олег зник безвісти. В акті службового розслідування, яке я отримала наприкінці вересня, було зазначено, що 14 липня вони вирушили на завдання, а з 18-го на 19-е почався бій, хлопці саме тримали оборону на відбитих позиціях, але ворог наступав. Всього в групі чоловіка було дев’ять людей, і вийшло, що шість осіб повернулися з цього завдання, а мій чоловік та ще двоє – опинилися в оточенні і не змогли вийти.

Як згодом розповідав ротний, ніхто не очікував, що ворог підійде з тилу. Вони якось схитрували, а наші, на жаль, не помітили. Ворог зайшов до хлопців зі спини. Друга лінія бачила, що їх оточують, але не змогла надати допомогу, адже по них теж вели мінометний обстріл. Тому позиції, які тоді відбили наші хлопці, дуже швидко знову опинились під контролем ворога. І на даний момент, це вже глибокий тил ворога.

Коли відправляли речі Олега, ротний чоловіка сказав, що він взагалі не розуміє, як так сталось… Сказав, що у нього немає даних про те, що Олег “200”, і він думає, що це, ймовірно, полон. 

Фото: особистий архів Тетяни

– Скажіть, чи відомо, скільки людей зникло під час тієї бойової операції? І чи є таке, що хтось вважається “безвісти зниклим”, але водночас є й ті бійці, яких було підтверджено загиблими, або ж полоненими?

– Коли я отримала сповіщення про те, що мій чоловік зник безвісти, на той час було багато оголошень у соціальних мережах про зникнення військових 115-ї бригади. Я точно знаю про сусідню роту, яка виходила на позиції 16-го липня. Їх тоді вийшло дев’ятеро, і всі не повернулися. Щодо них немає ані збігів ДНК, ані офіційних підтверджень про полон, хоча їх ротний стверджує, що ворог багатьох захопив у полон. 

Що стосується групи мого чоловіка, в якій зникли він і ще двоє побратимів, – інформації теж немає. Водночас я знаю про випадки з інших підрозділів, навіть серед тих, хто зник після мого чоловіка, коли тіла загиблих ідентифікували завдяки збігам ДНК. Це може свідчити про те, що ворожа сторона дійсно збирає тіла загиблих і повертає їх через процес репатріації.

– Які дії передбачені після того, як боєць зникає? Як це було у Вашому випадку? Чи намагались підняти дрони, щоб розуміти ситуацію, чи брали офіційні свідчення у побратимів, які вийшли з позицій? Бо, наскільки я розумію, евакуаційні місії не проводяться.

– У 115-ій бригаді евакуації майже не проводиться, що пояснюють постійними щільними ворожими обстрілами. Але відомі випадки, коли евакуація була можлива, але її, на жаль, не проводили. Командування добре розуміє хронологію тієї бойової операції й те, чи була теоретична можливість потрапляння в полон, чи ні. 

Фото: особистий архів Тетяни

Навіть у військовій частині є форма довідки, в якій зазначається інформація про обставини зникнення: чи це ймовірний полон, чи загибель. Цю інформацію також передають до Координаційного штабу. Проте цією інформацією з родичами не діляться. Я мала можливість особисто запитати про це у пана Лубінця. На моє питання він відповів, що ця інформація не є офіційною. Але, коли ти півтора року живеш, не маючи жодних даних – це неправильно.

Я питала ротного стосовно дронів, на що він відповів, що дрони літали постійно і навіть тоді, коли було відомо, що хлопці на позиціях, вони їх не бачили через специфічну місцевість. На зустрічах у Координаційному штабі нам роз’яснювали, що в більшості бійців є лише найпростіші дрони, які дозволяють бачити загальний силует людини, але без чіткого розпізнавання. Більш професійні дрони, здатні передавати детальне зображення, зазвичай використовують для складніших операцій.

Людина, тобто, ймовірно, побратим, на основі свідчень якого писався акт службового розслідування, на питання, чи бачив він мого чоловіка загиблим, відповів, що ні.

Людям, які, на жаль, можуть опинитися в ситуації, схожій на мою, отримавши сповіщення про те, що їх рідний зник безвісти, хочу порадити мати заздалегідь контакти побратимів. Важливо виходити з ними на зв’язок і саме просити, а не вимагати, щоб вони надали інформацію про те, що бачили. Адже я розумію, що навіть через півтора роки у мене немає жодної нової інформації, крім тієї, яку мені повідомив ротний та побратим чоловіка…

Фото: особистий архів Тетяни

– Знаю, що по кожній справі стосовно “безвісти зниклих” обов’язково відкривається факт кримінального провадження. Чи могли б поділитися, як відбувається цей процес? Хотілося б зрозуміти, що доводиться проходити родинам зниклих військових.

– Насамперед не потрібно вірити в те, що за родичів все зробить держава. Ні. Коли ви отримуєте сповіщення про те, що ваш рідний зник безвісти, важливо розуміти, що саме ви будете займатися його пошуком і вносити інформацію про нього в усі уповноважені органи та реєстри.

Коли ми отримали сповіщення, ми одразу звернулися до місцевого відділу національної поліції зі сповіщенням, щоб подати заяву про зникнення. Заяву подавала мати мого чоловіка, а я виступала як свідок, оскільки володіла деталями. Тоді у мами Олега одразу взяли зразки букального епітелію.

Приблизно через три тижні ми отримали листа від місцевої прокуратури, в якому повідомлялося, що нашу справу передано за місцем зникнення мого чоловіка, тобто в Донецьку область. Вже наступного дня після подачі заяви я знову прийшла до відділку поліції й отримала витяг про те, що справа внесена до реєстру і за нею порушено кримінальне провадження. Цей витяг є фактично єдиним документом, який підтверджує факт відкриття кримінальної справи.

Важливо розуміти, що навіть на етапі відбору зразків букального епітелію можуть виникати проблеми. Наприклад, був випадок, коли слідчий неправильно відібрав зразки, і поки вони дійшли до лабораторії, слина просто висохла, через що ДНК не вдалося виділити. Тому родичі мають розуміти, що їм самостійно потрібно перевіряти, чи вдалось виділити зі зразка ДНК профіль, і чи внесений він у базу.

Фото: особистий архів Тетяни

– Продовжуючи хронологію, яку має пройти рідний безвісти зниклого, крім нацполіції, де ще потрібно засвідчити інформацію? Які труднощі можуть виникнути, враховуючи, що не у всіх категорій рідних є можливості це все зробити?

– Також важливо створити особистий кабінет зниклого у Координаційному штабі та заповнити всі дані для Об’єднаного центру СБУ, де можна додати фото вашого рідного. Звертайте увагу на вибір фотографії: вона має бути без бороди, з добре видимим обличчям і за можливості зображувати худорляву людину, адже в умовах полону зовнішність може значно змінитися. Також мають бути звернення до НІБ, МКЧХ, Уповноваженого по зниклим безвісти Артура Добросердова. 

Також є громадські організації, які можуть допомогти. Наприклад, Харківська правозахисна група, хоча вони здебільшого займаються справами засуджених полонених. Ще  ГО “Патріот”, заснована колишнім уповноваженим із питань зниклих безвісти. Вони мають регіональні представництва та нещодавно запустили чат-бот. Ви можете ввести дані захисника (ПІБ українською та російською мовами, військову частину тощо) і далі цей чат-бот самостійно моніторить Telegram-канали і надсилає щоденний звіт про його результати.

І, звісно, я би не радила робити оголошення про зниклого безвісти у соціальних мережах, адже це, переважно, лише може зацікавити шахраїв.

При цьому важко уявити, як, наприклад, літня людина, яка не має смартфона чи комп’ютера, зможе самостійно подати інформацію до всіх зазначених органів. А якщо зниклий військовий був сиротою, то це створює ще більше труднощів. Здавалося б, цим мала б опікуватися військова частина, але, на жаль, це не відбувається. Людина, яка стала на захист країни, має бути впевнена, що держава зробить усе можливе, щоб знайти її або хоча б встановити обставини зникнення. На жаль, люди зникають щодня. І так ми можемо прийти до того, що перетворимось на покоління зниклих безвісти…

Фото: особистий архів Тетяни

Ще, як близька людина зниклого захисника, я відчула ще одну серйозну проблему – нетактовність з боку суспільства. Коли ти отримуєш сповіщення про те, що твій рідний зник, ти залишаєшся сам на сам із цим горем. Через цю нетактовність ти поступово входиш у самоізоляцію. У мене є можливість працювати віддалено, і, відверто кажучи, я практично нікуди не виходжу з квартири, хіба що за особливої потреби.

І ось, наприклад, два тижні тому я пішла до військкомату, щоб подати заяву до військової частини на отримання оздоровчих за 2024 рік. Одна зі співробітниць, яка працює з питань зниклих безвісти, взяла мою заяву і сказала: “Я Вам дуже співчуваю, це величезне горе, але нічого, тримайтеся, можливо, він у полоні. А якщо ні, то якщо пощастить – ви другий раз вийдете заміж”.

Ці слова стали для мене сильним ударом. Я почала плакати, у мене аж тряслись руки. Є певні тригери, які не потрібно обговорювати з такими, як я. Можливо, людина цього не розуміє, але це ненормально, особливо в таких установах. Складається враження, немов ми білі ворони у всьому суспільстві. Але ж хочеться вірити, що ми не самі, а людям не байдужа доля тих, хто їх захищав.

– Минуло півтора року з моменту зникнення Вашого чоловіка. Чи є якісь зрушення в справі щодо його пошуку за цей час? Куди Ви зверталися, де фіксується інформація про нього? Чи були якісь “зачіпки” стосовно можливого полону?

– Ні. Я періодично пишу індивідуальні запити до Міністерства оборони РФ, до Тетяни Москалькової, яка обіймає посаду Уповноваженої з прав людини в РФ, і подаю їх. Але, на жаль, ситуація змінилася. Якщо ще в 2022 році вони активно відповідали родичам і навіть підтверджували перебування людей у полоні, то зараз реакція є мінімальною. У кращому разі надходять формальні відповіді на кшталт “такой не задержан”, а інколи взагалі немає відповіді.

– Скажіть, чи правильно я розумію, що наразі 115-та бригада продовжує свою діяльність, і кількість безвісти зниклих так само зростає? Щоб насамкінець ми акцентували на тому, що питання безвісти зниклих не поодинокі, і варто шукати механізми роботи з цією категорією.

– У 115-ій бригаді змінюються лише комбриги, але, на жаль, негативна тенденція стосовно зниклих безвісти зберігається. Мені здається, що якби була реальна відповідальність командирів за своїх підлеглих, зокрема, коли є чіткі факти, що можна було б зберегти життя бійців, але цього не було зроблено, ця тенденція зменшилась би в рази. Якщо ж командування точно знає, що людина загинула, але через наступ або обстріли не вдалося забрати її тіло, то варто прямо про це повідомляти. Бо з цією невідомістю родичі не живуть, а радше існують. 

Зникнення військових стало масовим явищем з 2022 року, але навіть до сих пір немає обов’язкової практики, щоб кожен військовий мав жетон для ідентифікації. Також військові повинні здавати ДНК-профіль при вступі до війська – це коштувало б державі лише 300 гривень, а не 3000, як зараз, коли це роблять вже родичі. Ми про це говоримо вже третій рік, але ситуація не змінюється. У вересні була оприлюднена офіційна статистика, що близько 55 тисяч людей вважаються зниклими безвісти, і ця цифра зростає щодня. 

Нам кажуть, що “це війна”, а ми, як родичі, “не уповноважені казати, що правильно, а що ні”. Але тепер, коли я чую про те, що “наш пріоритет – це кожне життя” , я в це вже не вірю. Звісно, є командири, для яких пріоритетом є життя своїх підлеглих. У мого брата був саме такий командир, який зараз теж зник безвісти. Але 115-та бригада не належить до таких підрозділів. Дуже хочеться, щоб уповноважені органи звернули увагу на те, чому така велика кількість зниклих безвісти серед військових, і чому ця тенденція залишається майже незмінною.