«Висновку ВЛК не бачив, підписував документи під примусом» – ситуація в Ужгородському РТЦК

Останнім часом, зокрема й відтоді, як набрав чинності закон про мобілізацію, вже відомо про низку випадків, коли представники ТЦК вдаються до різких дій стосовно деяких громадян. Це не є загальною проблемою, однак подібні ситуації можуть стосуватися й тих українців, які ще не досягли призовного віку або мають певні обмеження щодо військової служби. Свідомі громадяни розуміють, що під час воєнного стану й у період, коли ситуація на фронті лише загострюється, сили армії потрібно поповнювати, попередньо забезпечивши якісну підготовку. Однак усе має відповідати законодавству, і головне – не порушувати права людини. Це стосується усіх сфер суспільного життя в державі, яка бореться за свободу.

16 червня Ніна Троненко повідомила про ситуацію, що сталася з її 22-річним сином на вокзалі в Ужгороді. За її словами, його незаконно затримали й відвезли до Ужгородського РТЦК. Точні передумови затримання невідомі, однак, як зазначає жінка, особи, що перевіряли військово-облікові документи, заперечили їх дію в електронному вигляді. Тому, для з’ясування обставин, відвезли її сина до РТЦК.

Важливо зазначити, що затриманого визнали непридатним до військової служби у мирний час і обмежено придатним у воєнний, через захворювання. Також Ніна наголошує, що є й інші особи, яких було затримано на вокзалі, й, згодом, до декого застосовували фізичну силу. Зараз син жінки вже перебуває у навчальній частині, тож дізнатися точну хронологію подій складно. Букви провели розмову з Ніною щодо відомостей, які, станом на сьогодні, вдалось встановити точно, а також запитали про хворобу сина, і  безпосередньо комунікацію з представниками РТЦК. Розмова відбулась 18 червня, Букви надалі слідкуватимуть за перебігом справи.

Фото: з відкритих джерел

– Давайте розпочнемо з моменту затримання Вашого сина на Ужгородському вокзалі. Яким чином загалом здійснювалась процедура затримання, чи були свідки й спроби перешкодити, і чи правильно я розумію, що затримали декількох осіб одразу?

– Свідки затримання були. Мій син їхав потягом ще з однією знайомою жінкою на конференцію. Був ще один хлопець, який їхав зі своєю двоюрідною сестрою. Його, власне, також затримали. Контактів свідків в мене зараз, на жаль, немає. Мій син розповів, що як тільки вони зійшли з потяга, лунав гімн, вони його послухали й тоді одразу до них підійшли люди у військовій формі. Вони попросили показати документи. Мій син надав усі необхідні документи в “Дії” та “Резерві+”, але вони відповіли, що потрібні саме паперові документи, яких у нього з собою не було. 

Далі, для з’ясування, його попросили відійти до автобуса й тоді, разом з іншими затриманими, відвезли до Ужгородського ТЦК. Дорогою їх ніхто не ображав, але чітких обґрунтувань і відповідей, куди їх везуть, також не надавали. Далі їх привезли до ТЦК та сказали залишити речі біля входу, саме особисті речі, включаючи телефони.

– Ніно, у своїх дописах Ви наголошуєте про застосування фізичної сили до затриманих. Я правильно розумію, що подібні дії розпочались вже в межах Ужгородського РТЦК? Тобто, відкритих підтверджень цьому зараз немає?

– Так, вже потім почались дуже сумнівні речі, про які я знаю зі слів сина зокрема. В його присутності на іншого хлопця почали чинити тиск, аби той підписав якісь папери. Спершу це був лише один чоловік, тоді він повернувся з декількома. Вони почали застосовувати фізичну силу, включаючи побиття прикладами по голові. Я вже маю відомості про побиття цього хлопця і, як медик, розумію, наскільки серйозними могли бути наслідки. Якби удар у скроню був би трохи вище, вони могли б проломити йому череп. Скронева кістка дуже тоненька. Диво, що минулось без непоправних наслідків. Я не знаю точної причини затримання цього хлопця. Відомо, що в нього не було телефона, він зламався, і вони їхали до Ужгорода, щоб отримати новий телефон. 

– Якими були Ваші перші дії після того, як Ви дізнались про затримання сина? У дописі Ви пишете, що спершу зателефонували у 102, й згодом пішли до відділку. Можете детальніше про це розповісти з огляду на те, якою була перша реакція державних структур.

– Коли мій син вийшов зі мною на зв’язок, він вже перебував у навчальній частині. Йому дали телефон, але зв’язок був дуже поганий, тому мені доводилось розбирати, що він говорить. Далі, я спершу зателефонувала у 102, адже розуміла, що його затримали незаконно. Під час розмови я його запитала: “Ти показував їм Резерв+, що ти зареєстрований та є обмежено придатним у воєнний час?”. Він показав усе. Але я тоді не мала розуміння щодо того, як це юридично регулюється. 

До речі, мій син мав пройти повторне медичне переосвідчення тимчасового посвідчення військовозобов’язаного. Там, власне, написано, що він непридатний до військової служби у мирний час та обмежено придатний у військовий. Він мав 21 червня з’явитися до військкомату для переосвідчення. Реакції державних структур немає дотепер.

– Скажіть, чи можемо ми поговорити про стан здоров’я Вашого сина? Тобто, якщо я правильно розумію, він має захворювання, але зараз перебуває в ремісії, через що, власне, є обмежено придатним, так?

– Мій син має склеродермію. Це важке захворювання, яке подібне до алергії, коли імунітет, так би мовити, “нападає” на власні клітини. Тобто, в такому випадку він знищує сполучну тканину. Ми три роки лікували це захворювання, далі у нього настала ремісія. Викликом було знайти, де можна пройти лікування. У нас є  стандартне лікування, але нам це не підійшло, тому що він – алергік. Стало навіть гірше. Тобто, це дійсно тривалий шлях лікування.

– Ніно, Ви сказали, що реакції державних структур немає дотепер. Водночас, у своєму дописі Ви поділилися, що мали візит до відділку. Це відбувалось в проміжок часу, коли Ваш син не виходив на зв’язок?

– Так. Фактично, мій син зник, і мені, як матері, було складно. Він добу взагалі не виходив на зв’язок. Єдине, що я знала – він поїхав до Ужгорода. Зазвичай, коли він кудись їде або я тривалий час його не бачу, я йому телефоную, і він завжди відповідає. Навіть, якщо він не може говорити, він все одно відповість і скаже про це. А тут я йому телефоную, і дзвінки скидаються, пишу – відповіді немає, повідомлення непрочитане. Тобто, взагалі невідома ситуація. У п’ятницю з ним зник зв’язок, а в неділю вдень він мені зателефонував. Особисто я з сином не розмовляла дві доби. Увесь цей час я просто безупинно плакала. У мене ще й чоловік на фронті, вже складно морально триматися…

– Скажіть, чи правильно я розумію, що Ваш син зараз не має висновку військово-лікарської комісії, але, попри це, його відправили в частину? Загалом, чи відомо, які документи він підписав?

– Його практично одразу якимось чином направили до навчальної частини. Висновку ВЛК він не бачив, лише підписував деякі документи під примусом. Він намагався дізнатися, що це за документи, але в таких умовах це марно. На його очах били людину, свідомо змусили це спостерігати. Я, як психологиня, знаю, що це окремий вид тортур, коли залякують побиттям іншої людини. На жаль, ми не знаємо точний перелік документів, які було підписано. За розвитком подій, можемо припустити, що мій син підписав договір про добровільну згоду. 

– Ви зазначили, що справа є дуже складною зокрема через те, що Ваш син підписав низку документів, включаючи добровільну згоду. Не буду запитувати деталі, але чи все ж таки є варіанти доведення цього факту примусу?

– Зараз про це складно говорити. Я розумію, що якщо його у такий спосіб залякали, він, відповідно до закону, може спростувати все, що робив під тиском й повідомити про це в суді. Але мені хочеться вірити, що до цього не дійде і, після надання документів про хворобу, його відпустять. Тому що це дійсно людина, яка має невиліковну хворобу. Він не є важливою силою для війська. Хіба що може працювати з паперами. Він не витримає навіть носіння бронежилета. Адже є безліч супроводжувальних хвороб, які дають підстави законно визнати його непридатним. 

Станом на сьогодні, з нами зв’язався юрист, але поки що ми не мали з ним ґрунтовної бесіди щодо подальших дій. Ми зараз маємо єдину реакцію серед державних установ – від Закарпатського ОТЦК, який написав відповідь на мій допис про те, що їх дії були правомірними. Важко зрозуміти, що вони називають правомірним…

Уточнення від Букв: “На підставі викладеного особи, яким не виповнилося 25 років, та які є військовозобов’язаними, після уточнення військово-облікових даних і проходження медичного огляду, підлягають призову та можуть бути призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. Громадянин належав до категорії військовозобов’язаних, тож підлягав призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період”, – наголосили у Закарпатському обласному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.

– Загалом, чи є сьогодні обґрунтування подібних дій від представників ТЦК? Адже, якщо продовжувати справу, однаково мають робитися відповідні запити тощо…

– Я спілкувалась із представниками РТЦК, які вирізнялись своєю хамовитістю. Там мені ніяких відомостей не надали. Так, я спілкувалась емоційно, бо можна зрозуміти мій розпач. Мені було важливо почути обґрунтування таких дій і дізнатися місцеперебування сина. Вони ж самостійно навіть не представилися. Коли я висловила своє нерозуміння, мені відповіли: “ви все сказали?”. До того ж, не надали жодних відомостей про мого сина, хоча в мене дані щодо нього взяли. Мені лише дали адресу ТЦК і сказали, що я можу написати письмове звернення, на яке вони нададуть відповідь протягом 30-ти днів. Все.

– Ніно, Ви також зазначили, що з позитивного – те, що в частині, де зараз перебуває Ваш син, ставлення є хорошим. Загалом, як він сьогодні, чи проходить він навчання, чи ще ні? Я правильно розумію, що зв’язок у Вас є?

– У частині, де зараз перебуває мій син, до нього й інших хлопців ставлення хороше. Єдине, там є люди, у яких протягом цих двох днів сталися епілептичні напади. Це три різні людини. І це ж хтось визнав придатними людей з епілепсією… Загалом, зараз його готують до навчання, до присяги. Вчора він казав мені, що сьогодні вони мають отримати військову форму. Ще розповів, що йому знову надавали документи на підписання щодо того, що він буде стрільцем в піхоті…  Ми знаємо, в якій частині він перебуває, з цим проблем немає, інформацію не приховують.  Зараз мій чоловік каже, що якщо не вдасться визволити сина, він спробує подбати про його переведення до свого підрозділу.

– Ніно, як Ви сьогодні? Бачу, що в коментарях до Ваших дописів звучить дуже багато слів підтримки, але також є й негативні коментарі, де люди кажуть, що подібні дії є цілком правомірними у воєнний час…

– Ще є люди, які пишуть мені, що я висуваю претензії до ТЦК. Однак, в мене є питання конкретно до Ужгородського ТЦК, в якому сталась неприємна ситуація з моїм сином. Всю хронологію я описую в порядку надходження інформації. Якби я знала імена конкретних людей, які чинять такі дії, я писала б саме про них. Я розумію, що робота в ТЦК також є непростою, є люди, які повідомляють родичам про загибель їх близьких, а потім займаються організацією поховань. Так, про це також варто говорити. Але свавілля, яке відбувається – замовчувати не можна. Є значні прогалини у законодавстві. Бо дають розпорядження про те, аби мобілізувати якомога більше людей, але немає контролю за виконанням.

Зараз, як психологиня, я працюю зі звільненими з полону жінками. Я знаю випадки, як літніх жінок катували струмом. Як змушували цілий день перебувати стоячки. Це божевілля. Але це там, в країні-агресора. У нас такого робити не можна. Застосування фізичної сили – не має бути нормою. Ми пішли в іншому, цивілізованому напрямку. Безкарність і безправність не можуть існувати в межах держави, яка зараз бореться за свої права на існування.

ОНОВЛЕННЯ: 20 червня Ніна повідомила про візит до навчальної частини, де зараз перебуває її син. Станом на сьогодні, він вже прийняв присягу на вірність Україні. Далі його навчатимуть протягом 30-35 днів, а згодом направлять у підрозділ для подальшої служби.

Як стверджують юристи, з якими підтримує зв’язок родина, зважаючи на те, що син Ніни самостійно підписав документи, він має всі підстави перебувати у війську. За словами жінки, вони можуть лише оскаржити неправомірні дії співробітників Ужгородського ТЦК у судовому порядку. Однак, цей процес може тривати понад рік.