Визнано винним у нібито вбивстві мирних жителів Маріуполя – вирок полоненому Іванові Олію

Питання, пов’язані з українськими військовополоненими, залишаються особливо чутливими в контексті російсько-української війни. Розуміючи це, ворог не припиняє використовувати різноманітні інформаційні маніпуляції для досягнення своїх цілей. Однак однією з найбільш реальних загроз є спроби вплинути на громадську думку через проведення судових процесів над українськими військовополоненими. Важливо зауважити, що подібні вироки не тільки не визнаються міжнародною спільнотою, але й можуть розглядатися як воєнні злочини. Проте ми маємо справу з агресором, який нехтує усіма правилами ведення війни та поводження з військовополоненими. У таких обставинах важливо активно працювати над доказами та інформацією, яка свідчить про порушення стороною ворога норм міжнародного права та прав людини.

Букви продовжують нагадувати про події оборони Маріуполя через імена його захисників, які дотепер перебувають у ворожому полоні. Серед них – Іван Олій – молодший сержант, командир відділення 2-ї роти батальйону морської піхоти 36-ї окремої бригади морської піхоти ЗСУ. Букви поспілкувались із дружиною полоненого українського морпіха, аби більше дізнатися про хронологію подій, у центрі яких опинився захисник під час оборони Маріуполя, і за що врешті зазнав так званих “обвинувачень” ворога.

Фото: особистий архів Вікторії

“Ваню призвали на строкову військову службу у 2018 році, певний час прослуживши, вирішив підписати контракт у морській піхоті. Коли ми з ним познайомились, він служив вже майже три роки, буквально “горів” службою, йому це дуже подобалось”, – згадує дружина захисника.

Вікторія зазначає, що перед повномасштабним вторгненням у частині, де проходив службу Іван, бойова підготовка була на високому рівні: проводили постійні навчання, тренування та виїзди на полігони, завдяки чому всі хлопці були добре підготовлені. Однак Вікторія не отримувала чітких настанов від Івана щодо того, як діяти у випадку наступу, оскільки обоє були переконані, що це їх не торкнеться.

“Ваня говорив, що, можливо, у них у Маріуполі буде якесь загострення ситуації, а в нас у Миколаєві має бути все добре. Проте за декілька днів він телефонував моїй мамі й просив її, щоб вона вмовляла мене виїхати з Миколаєва. Мені це мама розповіла, вже коли я приїхала до батьків додому. Мені він боявся щось сказати, щоб я не нервувала, оскільки була вагітна, щоб менше переживала.”

Фото: особистий архів Вікторії

Вікторія розповідає, що 23-го лютого вона довго не могла заснути, відчувала внутрішню тривогу. Коли врешті вдалось заплющити очі – почула перші вибухи у Миколаєві. Тоді Вікторія, будучи також військовою, отримала повідомлення зі словами “з’явитись всьому особовому складу в частину”. Дорогою вона зателефонувала до Івана, але він був “поза зоною” і лише через декілька годин вийшов на зв’язок. Виявилося, що росіяни почали глушити мобільний зв’язок.

“Коли Ваня був “поза зоною”, так страшно стало… Невідомість – не знаєш, що робити, як далі бути. Далі, перші дні війни, Ваня телефонував кожного дня, тоді, починаючи з кінця лютого, це було раз на два дні, згодом – раз на тиждень, потім – раз на два тижні. Це був такий страх за нього, що я навіть не можу описати… Я тоді, мабуть, жила від дзвінка до дзвінка. Він, бувало, зателефонує на хвилинку, а я плачу, бо два тижні голосу його не чула, не знала взагалі, що з ним, чи живий, чи не поранений.”

Фото: особистий архів Вікторії

Про оборону Маріуполя захисник не розповідав, адже був впевнений, що телефон може прослуховуватись, тому родичі дізнавались інформацію з новин. Найважчим днем за період оборони міста Вікторія називає 12 квітня 2022 року. Тоді Іван пішов на прорив до “Азовсталі” й не виходив на зв’язок три дні. Звістки про його стан доходили до родичів лише через знайомих, що надавали певну надію на те, що він живий.

“Я думала, що за ті три дні в мене в прямому сенсі цього слова “поїде дах” від дурних думок. Коли він подзвонив, я була, мабуть, найщасливішою жінкою. З “Азовсталі” виходив на зв’язок також рідко, бувало тиждень не телефонував, або дні три поспіль виходив на зв’язок. Останній раз перед полоном ми з ним спілкувались 11 травня 2022 року, а вже 17 травня я дізналась про евакуацію всіх захисників “Азовсталі” до росії. Крайній раз говорили про нас, про наші стосунки… Ваня говорив, як він сильно кохає мене та нашу майбутню донечку. Також, слава Богу, встигла сказати, на коли мені назначили кесарів розтин, і він знає, коли я народила.”

Фото: особистий архів Вікторії

Про місцеперебування захисника у полоні Вікторії передали обміняні побратими, зазначивши, що бачили його востаннє у серпні 2023 року (з метою безпеки колонію не згадуємо). Стан здоров’я, як і в інших військовополонених – незадовільний. 

“Представники влади передають так само інформацію від обміняних хлопців, в моєму випадку я все намагаюсь дізнатись про чоловіка самостійно, і тоді цю інформацію передаю до відповідних структур. Реакції та взаємодії від міжнародних організацій також немає.”

Нещодавно Слідчий комітет Російської Федерації повідомив, що Івана визнано винним у нібито вбивстві мирних жителів Маріуполя, скоєних групою осіб з мотивів політичної, ідеологічної ненависті. У російських джерелах зазначено: рішенням суду встановлено, що з 1 по 7 березня 2022 року Іван Олій перебував на позиції «Епіцентр» у селищі Волонтерівка міста Маріуполя. Вважаючи, що в цивільному легковому автомобілі, що рухався дорогою, знаходиться людина, яка підтримує спеціальну військову операцію, сприяє Збройним силам Російської Федерації й займає проросійські позиції, він нібито виконав наказ командира роти та розстріляв транспортний засіб із автомата. Внаслідок цього загинув мирний житель, який був у салоні автомашини.

Вироком суду Іванові Олію призначено покарання у вигляді 25 років ув’язнення з відбуванням у виправній колонії суворого режиму.

“Нам говорили про домовленості, про відсутність насильства та про надання якісної медичної допомоги. Як ми бачимо, жоден з цих пунктів не виконано. Ситуація щодо обмінів морської піхоти, я вважаю, дуже складна, хлопців міняють дуже мало, в обмінах їх або взагалі немає, або двоє-троє. Основна маса вже забула і про Маріуполь, і про його захисників. Люди живуть своїм життям. Дуже мало людей занепокоєні цією проблемою. В основному, цей біль розділяють лише родини, друзі військовополонених… Мій чоловік виконав наказ, чому він досі не вдома? Чому моя донька не може бачити тата?”, – підсумовує Вікторія.

Фото: особистий архів Вікторії