Я не маю поваги до відвертих сцикунів, «не народжених для війни» і тих, в кого «нехай воюють депутати і кадрові військові» – снайперка 2 батальйону 3 ОШБр «Мрія»

На десятому році війни українці стали краще усвідомлювати, що в армії не має бути поділу на “чоловік” та “жінка”. Усі захисники – військовослужбовці, які сумлінно виконують свій обов’язок перед державою та її народом. Відтак, всі вони – рівнозначно заслуговують на повагу, незалежно від статі. Проте дискримінаційні прояви, недооцінене ставлення та хибні упередження – остаточно не зникли і все ще знаходять відгук серед громадськості, яка не сприймає участі жінок у військовій справі.

Нині Україна входить у першу десятку країн за кількістю жінок-військовослужбовиць у Збройних Силах. З перших днів війни жінки-добровольці були снайперками, гранатометницями, кулеметницями, проте офіційно обіймали посади кухарів чи діловодів, адже бойові посади були для них закриті. З розгортанням повномасштабної війни, для жінок розширили перелік бойових посад, тепер вони також очолюють розвідку, командують батальйонами тощо. У такий спосіб, сучасні Збройні сили долають не лише ворога, але й стереотипи, що нав’язували “єдину норму” століттями. 

Для детальнішого висвітлення цього питання, Букви поспілкувались із бойовою захисницею за позивним “Мрія” – снайперкою 2 батальйону 3 Окремої Штурмової бригади (3 ОШБр). Про  власне становлення у війську, те, як служиться з чоловіками, чи є сексизм у реакціях соціуму та яким є визначення “свідомості” громадянина – в інтерв’ю із захисницею.

Фото: особистий архів “Мрії”

– Насамперед, я правильно розумію, що з січня Ви перебуваєте на Бахмутському напрямку? Тобто, відтоді як він став вкрай запеклою точкою на карті. Що супроводжувало рішення обрати військовий шлях і опинитися в самому епіцентрі боїв?

– Так, зараз мій підрозділ насправді перебуває на Бахмутському напрямку. Рішення взяти до рук зброю в мене виникло ще 24-го лютого, але так швидко в мене це зробити не вийшло. Пів року волонтерства, тренувань, вишколів, самопідготовки… На початку повномасштабного вторгнення я ще не мала військової чи спорідненої з військово-обліковою спеціальності, тому потрапити на службу було майже нереально і все, що я могла – це готуватись і чекати. Але зараз я думаю, що то на краще, бо наразі я проходжу службу в одному з найкращих підрозділів, на мою думку. Людей, з якими я воюю пліч-о-пліч, вважаю найкращими, найбільш вмотивованими, крутими бійцями, і пишаюсь тим, що бороню наші землі в лавах саме з цими людьми. 

– Розуміємо, що усіх захисників та захисниць об’єднує свідоме бажання боронити кордони власної держави. Проте, можливо, Ви вбачаєте в цьому якусь особисту місію, пов’язану з власною життєвою історією? Як на Ваш вибір реагують рідні?

– Я не бачу в захисті кордонів своєї країни чогось особливого, бо це є обовʼязком кожного громадянина України, незалежно від статі – прийти на допомогу державі і одне одному, щоб здолати спільного ворога. Проте багато хто забув, що в них є не тільки права, а ще й обовʼязки. Так, іноді їх важче виконати, ніж видається. Тож це і мій обовʼязок також – стояти до кінця. За країну, за полеглих побратимів, за справжніх Людей. Рідні мене підтримують і пишаються, але, звісно, дуже переживають, думаю, це нормальна реакція.

Фото: особистий архів “Мрії”

Фото: особистий архів “Мрії”

– Розкажіть про Вашу службу під час війни. Що входить у Ваші обов’язки, як проходять будні? Можливо є деталі служби або історії фронтового побуту, якими можна поділитися, і які стануть показовими для звичайного, не дотичного до війни, громадянина?

– Минулого літа, приїхавши до рекрутингового центру, пройшовши співбесіду і стрес-тест, я поїхала на тижневу селекцію, де нас перевіряли на витривалість, стресостійкість, фізичну підготовку і просто випробовували. Мені дуже сподобався підхід у підборі потенційних бійців. Ще на етапі подання анкети, дізнавшись про відбір, я подумала: “клас, не дарма я готувалась і хоч десь зараз влаштовують відбори, а не набирають всіх, кого попало”. Після цього, на той момент мій майбутній командир, відібрав мене на посаду і я офіційно потрапила до лав 3-ї штурмової. Пройшла КМБ, фахову підготовку, злагодження, і в січні ми відправились на схід, де і досі знаходимось.

Зараз я на посаді снайпера у складі взводу розвідки. Якщо коротко, то в мої обовʼязки входить збір розвідданих, ведення спостереження за супротивником, коригування артилерії, прикриття піхоти і окремих груп, і ще багато іншого цікавого, про що хотілось би розповісти, але бажано цього не робити. Якщо ми не на бойовому завданні, ми тренуємось. Постійно, бо тільки це є єдиним шляхом зростання в професійному плані. Вчимося і відточуємо вже набуті навички. Що стосується деталей фронтового побуту або деталей служби, які могли б стати показовими для недотичного до війни громадянина. Для таких цілей в мене їх немає. Я би не хотіла вмовляти чи розвіювати чиїсь страхи у такий спосіб. Свідомість громадян – це найголовніше, що може спонукати їх зробити правильний вибір. Тому це є вибором кожного – бути гідним громадянином своєї країни, будучи учасником цієї війни, в будь-якій ролі, чи бути амебою і далі жити своє життя попри війну. 

Фото: особистий архів “Мрії”

Фото: особистий архів “Мрії”

– Чи відчуваєте Ви себе “іншою” серед переважно чоловічого колективу? Зокрема, якщо говорити про розподіл обов’язків, доручення брати участь у більш небезпечних та складних операціях тощо.

– Іншою, можливо, бо я не чоловік, а дівчина. Але це розповсюджено тільки на побутові моменти, а що стосується бойової задачі – я не інша, я – перш за все боєць, в якого немає статі. У кожного бійця є своя посада і, відповідно, є свої посадові обовʼязки. І тільки від цього залежить розподіл задач на плануванні між бійцями для виконання основної. Складно буде описати на прикладах, тому що висвітлювання подібних подробиць не є допустимим. Але можу навести дуже простий приклад: мене не поставлять за міномет, тому що я не є фахівцем в роботі з даним видом озброєння, а не тому, що я дівчина.

– Знаємо, що в соцмережах люди схильні до некоректної поведінки і часто намагаються підловити бойових захисниць, наприклад, на чистому волоссі й доглянутих руках. Чи зіштовхувались Ви з подібними проявами як на лінії фронту, так і у цивільному житті? Врешті, чи є місце сексизму?

– Якщо чесно, особисто я із таким не зіштовхнулась, але знаю, що це існує. Чому таке існує – для мене загадка. Щодо сексизму, він є і буде всюди, просто в якихось підрозділах його буде більше, в якихось – менше, бо військові – такі ж самі люди – різні, зі своїм баченням і світоглядом. Тут я майже з ним не зіштовхувалась, а якщо і зіткнулась, то він був не злим і не яскраво вираженим. 

Фото: особистий архів “Мрії”

– Також хочеться детальніше акцентувати на значенні “братерства” на полі бою. Чи є історії, пов’язані з побратимами, що безпосередньо вплинули і на Ваш бойовий дух та професійну трансформацію?

– Братерство на полі бою – це, напевно, одна з найважливіших і найцінніших речей. Мені складно розповісти про це словами, тому що це дуже глибока штука, на рівні почуттів. Це скажена підтримка, розуміння одне одного, а це є дуже важливим і цінним на війні. Бо складних моментів – насправді дуже багато, і в єдності – наша сила. 

Побратими і стосунки з ними мають дуже сильний вплив як на бойовий дух, так і на профтрансформацію. У першому випадку – це підтримка, про яку я вже казала, допомога, довіра, усвідомлення того, що ти довіряєш йому, як собі, і можеш покластись на нього повністю, тебе не підведуть і не зрадять. На словах це звучить просто і звичайно, але на ділі це дає колосальну мотивацію і силу. А що стосується профросту, то це передача досвіду, поради, іноді можливо навіть якийсь змагальницький дух. Ми їздимо на полігони, влаштовуємо змагальні тренування, ще в найближчому майбутньому плануємо впровадити мінітурніри в межах бригади. Я вважаю, що це добре допомагає зростати у професійному плані.

Фото: особистий архів “Мрії”

– Чи відчуваєте Ви потребу зробити якусь військову програму для жінок? Наприклад, форму, більш пристосовану до особливостей тіла, або зброю, яка буде зручнішою у використанні, зокрема за габаритами?

– Я зіштовхувалась із дефіцитом якісного жіночого військового одягу та екіпірування. Чи можна щось із цим зробити? Звісно можна! Але що стосується мене, я знаю, що наразі вже запустилось багато виробництв із пошиття саме жіночої форми, з урахуванням всіх анатомічних особливостей. Але все одно частіше за все надаю перевагу світовим брендам, тому що завдяки специфіці моєї професії, якість, зручність і надійність – для мене життєво важливі, а наші виробники поки що не дотягують до того рівня, який мені потрібен. Тож доводиться вибирати із чоловічого асортименту, а це ну дуже складно. Та така моя доля, і я її прийняла.

Фото: особистий архів “Мрії”

Фото: особистий архів “Мрії”

– Не можу не поставити це дискусійне запитання: що Ви думаєте стосовно чоловіків, що відмовляються від служби чи перебувають під час війни за кордоном? Загалом, яким буде Ваше звернення до чоловіків в тилу?

– Люблю подібні запитання. У кожного є свій життєвий досвід, і він у всіх – різний, тому я не думаю, що маю право засуджувати поголовно усіх чоловіків, які не є зараз у війську. Але якщо ти обʼєктивно є гідним учасником війни, то до тебе питань немає. А якщо ж ні, і в тебе немає толкової відповіді на питання “що ти сьогодні зробив для перемоги? І чи достатньо ти робиш?”, то тобі має бути соромно, як мінімум. А як максимум, вважаю, що такі люди попросту не гідні називатись українцями. Я не маю поваги до відвертих сцикунів, “не народжених для війни”, до тих, в кого “нехай воюють депутати і кадрові військові”, які вважають, що їх треба мотивувати чимось, аби вони встали і почали щось робити і тому подібне. Економічний фронт? Його не існує. І цього замало. До речі, фронт у нас один. Прикладів недостойної поведінки зі сторони цивільних є маса, ця війна – не тільки чоловіків, і вклад можна робити будь-який, головне, щоб він був хоч трохи достойним тих подвигів, на які кожного дня йдуть наші хлопці і дівчата, які боронять наші землі на лінії зіткнення.