Як підтримати ветеранів у поверненні до цивільного життя: роз’яснення

Джерело: МОЗ України

У Міністерстві охорони здоров’я розповіли, як підтримати ветеранів війни у поверненні до цивільного життя та як з ними спілкуватися.

Пережите на війні залишає свій відбиток, змінює людину. Проте дуже важливо не поширювати міфи про те, що всі учасники війни – “неврівноважені”, “з ПТСР” тощо.

З війни непросто повернутись усім, проте це не означає, що в усіх буде посттравматичний стресовий розлад (ПТСР). Нерідко проявами пережитого може бути депресія, прагнення ізолюватися (“мене ніхто не розуміє”), закритися в собі. Більшість впорається з цим за підтримки оточення і не матимуть важких наслідків.

При цьому суспільство має знати, як створити найбільш сприятливі умови, які допоможуть відновитися й розпочати цивільне життя тим, хто повертається з фронту.

Фрази, які ранять ветеранів війни

Олеся з позивним “Карамелька” ще з 2014 року навчала українських бійців тактичній медицині. Згодом жінка усвідомила, що вміє достатньо, аби рятувати життя безпосередньо на фронті. З війни вона поверталася двічі – у часи АТО і вже під час повномасштабної. Але до цивільного життя повертається й досі – каже, губиться серед людей, а ще часто не спить уночі, бо кличуть поранені.

“Коли в мене помер перший друг… Я от пам’ятаю, як в нього жилка билася, як його качала… Потім було багато ще загиблих… Але це перший раз. Це дуже важко, – розповідає Олеся. – Не хочу забути, тому що воно мені дає розуміння, за що ми там стоїмо”.

Досвід ветеранки вартий поваги. Та попри це, вона все ще чує колючі фрази на кшталт “ми тебе туди не посилали” або “як там було на війні?”. Це ранить, змушує закриватися, дистанціює від простого бажання “бути дівчинкою, носити сукню і ходити на побачення”. Тому цивільним варто пам’ятати про це.

Що заважає адаптуватися

Сергій із позивним “Павук” захищав Україну також ще з 2014 року. Після кількох років служби він почав працювати із психологом. Це допомогло зібратися з думками та навіть розпочати власну справу. У перші дні повномасштабної війни ветеран повернувся до війська, однак невдовзі зазнав поранення.

Згодом, вже серед цивільних, йому доводилося чути фрази на кшталт “Значить, погано воював, раз тебе поранили” – і такі речі, каже ветеран, заважають цілковито адаптуватися ось уже 10 років.

Сергій вважає себе “простим хлопчиною” і не вимагає якогось особливого ставлення з боку оточення, та зізнається, що простого розуміння іноді бракує. Побратимам і посестрам, які зараз повертаються з фронту, чоловік радить не падати духом і точно не шукати вирішення своїх проблем у пляшці, адже життя триває і ніколи не пізно змінити його на краще.

Ветерани й ветеранки не потребують особливих умов чи ставлення, аби справді жити це життя – лише взаємної поваги і часу.

Як комунікувати з ветеранами і ветеранками, і що ніколи не варто говорити і питати, щоб не ретравмувати і не образити їх?

Під час спілкування пам’ятаймо про особисті кордони та толерантне ставлення одне до одного. Запитайте ветерана чи ветеранку, як їх зустріли вдома, як почуваються, чим планують займатися, чи потрібна якась допомога… Навіть якщо людина цього не покаже, насправді вона буде глибоко вдячна вам за повагу і тактовність.

Навіть якщо дуже цікаво, якщо кортить дізнатися або просто не знаєте, про що інше запитати, ніколи не питайте і не кажіть людині, яка повернулася з фронту, таке:

  • Чого тебе туди понесло, набридло жити?
  • Я й не думав, що ти підеш воювати…
  • Чому ти взагалі туди пішов/пішла?
  • Ти ж дівчинка, нащо ж тобі та війна?
  • Як там було взагалі? Жорстко?
  • Ти бачив загиблих або як хтось помирає?
  • Помирав хтось зі своїх?
  • А ти вбивав? А що відчував, коли вбивав?
  • Що там було на війні?
  • У тебе стріляли?

Такі запитання можуть викликати доволі тяжкі й потенційно травматичні спогади.

Не говоріть: “Я тебе розумію”. Якщо ви не були на фронті, не маєте досвіду участі у бойових діях.

Не жалійте: “Ох ти ж бідненький/бідненька!”. Має бути повага, а не жалість. Жалість знецінює, свідчить про вашу переконаність, що людина не впорається.

Говорити про смерті побратимів/посестер доречно, якщо йдеться про пам’ять, а не про факт загибелі. Як правило, більшість ветеранів/ветеранок постають перед смертю людей, яких вони знали. Результатом є так звана “вина того, хто вижив” – коли людина повертається і їй соромно за те, що вона вижила, а хтось – загинув. Така розмова викличе сумні спогади.

Запитувати у ветерана/ветеранки “Коли обміняють наших полонених?”, “Чи вистоїмо ми у цій війні?”, “Коли війна закінчиться?” теж не варто. Ці питання – поза їхніми знаннями, трохи не “за адресою”.

Питання на кшталт “Чи ти когось убивав/убивала?”, “А скількох ти вбив/вбила?”, “Як це — вбивати?”, мабуть, найгірші з можливих. Найчастіше правдива відповідь – “так, убивав/убивала”. Цю тему немає сенсу зачіпати, вона повертає жахливі спогади смерті. Нормальна людина зовсім не пишається тим, що вбила когось, прагнучи вижити і захистити себе, побратимів, сім’ю і країну – усе, що їй дороге. Вбивства для звичайних людей – не та діяльність, про яку хтось мріє чи хоче згадувати.

Теми, які можуть бути чутливими для розмови: війна, політика, справедливість\несправедливість, почуття провини. Якщо людина сама прагне говорити на ці теми, нагадуйте собі, що вона має право думати так, як їй краще, що нема потреби її переконувати у протилежному, що вона хоче бути почутою.

Не варто використовувати висловлювання, що принижують гідність, знецінюють досвід або можуть викликати бурхливу реакцію у ветеранів/ветеранок та сприйматися образливо: 

  • Я теж збирався/збиралась піти на війну, але…
  • Війна – це жахливо.
  • Скоріше б те все вже закінчилося.
  • Я знаю [ім’я], він після війни став диким/психом.
  • А я чув/чула, що в зоні бойових дій твориться…
  • З тобою в розвідку не підеш…
  • Я взагалі не розумію, що це за війна така, – завжди мирно жили.
  • Ми вас туди не посилали.
  • Росіяни – наші брати. Ми один народ.

Як і в будь-якої людини, у ветерана чи ветеранки можна запитати “як справи?” або “як день?”, без фраз на кшталт “тримайся” і “все буде добре”.

Питання про війну краще ставити ті, які підкреслюють спроможність людини справлятися з різними ситуаціями: “Як ти справлявся/справлялася?” або “Я бачу, як тобі було непросто, але мені приємно, що ти зараз тут, поруч зі мною”…

Якщо потрібно підтримати ветерана/ветеранку, варто сказати: “Так, це справді важка ситуація” або “Мені дуже шкода чути це”. Так можна показати, що проблема важлива.

Якщо бачите, що співрозмовнику/співрозмовниці некомфортно говорити, уточніть, чи все добре. Завжди можна запитати: “Чи комфортно тобі, якщо я буду тебе про щось розпитувати?”, “Чи є теми, на які тобі не хотілося б говорити?”, “Можна жартувати з тобою на цю тему?” або “Чи ти вважаєш недоречним, коли я так говорю, не маючи такого самого досвіду?”.

Замість того, щоб говорити: “Ви герої, сонечка, красені, щит України” (хоч це і правда), краще сказати про свої почуття: “Я вам дуже вдячний”, “Мені спокійно від того, що є ЗСУ”, “Я дуже люблю ЗСУ”.

Самі ж ветерани/ветеранки прагнуть більше особистого простору, тож нав’язувати спілкування – геть неприйнятне. Якщо ж людина прагне комунікації, краще бути активним слухачем/слухачкою:

  • не перебивайте, поки він/вона не висловить думку;
  • уникайте оцінних суджень чи образ;
  • якщо людина не хоче щось розповідати – не тисніть.

Інколи ми не знатимемо відповіді на запитання від ветерана/ветеранки. Не варто при цьому мовчати. Важливо щиро сказати: “Я не знаю, що тобі відповісти, але я з тобою, я поруч”.

Уряд США оштрафував турецьку чартерну компанію бізнес-джетів Air Sapphire за несанкціоновані польоти до Росії на літаку американського виробництва Gulfstream GIV.

Голова Запорізької ОВА Іван Федоров повідомив, що на території міста Запоріжжя та Запорізької області почалися роботи зі зведення підземних шкіл. У регіоні планують збудувати десять таких закладів до кінця року.

У Генеральному штабі ЗСУ повідомили про оперативну ситуацію на фронті станом на 22:00 19 червня. Російські війська завдали по території України три ракетні та 38 авіаційних ударів із застосуванням 55 КАБів, також задіяли 533 дрони-камікадзе. Разом з тим, ворог здійснив понад 2900 обстрілів по позиціях наших військ та населених пунктах зі ствольної і реактивної артилерії, мінометів, стрілецької зброї та озброєння бойових машин.

Пані посол Естонії в Україні підтвердила, що її країна готова обговорювати питання відправлення своїх військ до України, оскільки для Таллінна це не “червона лінія”.

19 червня Державний секретар США Ентоні Блінкен запевнив, що саміт Північноатлантичного альянсу, котрий відбудеться на початку липня у Вашингтоні, зосередиться на зміцненні допомоги Україні у довгостроковій перспективі.