13 березня народився Юрій Андрухович: життєвий та творчий шлях письменника

Джерело: Букви

13 березня в Україні святкують день народження поета та прозаїка Юрія Ігоровича Андруховича.

Український поет, прозаїк, перекладач, есеїст Юрій Андрухович народився 13 березня 1960 року в Івано-Франківську (раніше Станіславі). Після закінчення середньої школи Андрухович навчався на редакторському відділенні Українського поліграфічного Інституту у Львові (1982) та Вищих літературних курсах при Літературному інституті ім. М. Горького в Москві (1991).

В молодості Юрій був лідером літературної групи Бу-Ба-Бу (“Бурлеск-Балаган-Буфонада”), до складу якої входили автори з Києва, Львова, Станіслава. Один із засновників постмодерністської течії в українській літературі, яку умовно називають “станіславським феноменом”.

На початку 90-х років разом з Ю. Іздриком почав видавати перший в Україні постмодерністський журнал “Четвер”. У 1985 році за результатами публікації двох книг віршів прийнятий у Спілку письменників України, проте у 1991 році ‒ з ідейних переконань виходить зі складу Спілки разом з декількома колегами і стає ініціатором створення Асоціації українських письменників.

Працював газетярем, служив у війську, деякий час очолював відділ поезії Івано-Франківського часопису “Перевал” (1991–1995). Саме з 1991 року Юрій Ігорович публікувався у великих літературних журналах України. 1991 – 1996 рр. ‒ був співредактором “часопису текстів і візій” “Четвер” та “Потяг”.

У 1994 році захистив кандидатську дисертацію за творчістю забороненого в радянські роки класика української поезії першої половини ХХ століття Богдана-Ігоря Антонича.

Протягом 1997-1999 років обіймав посаду віцепрезидента Асоціації українських письменників. Певний час був радником мера Івано-Франківська з питань культури. У 1997 році в Україні окремими виданнями вийшли чотири книги Андруховича: “Екзотичні птахи і рослини” (вірші), книга прози (романи “Рекреації” і “Московіада”), роман “Перверзія”, книга есе “Дезорієнтація на місцевості”.

Упродовж декількох років вів рубрику “Парк культур” у загальнонаціональній щоденній газеті “День” (Київ). Редактор і укладач Хрестоматійного додатку “Малої української енциклопедії актуальної літератури” (МУЕАЛ).

Твори Андруховича перекладено багатьма мовами: польською, англійською, німецькою, французькою, російською, угорською, фінською, шведською, іспанською, чеською, словацькою та мовою есперанто.

Творчий доробок письменника включає низку збірок поезій: “Небо і площі” (1985), “Середмістя” (1989), “Екзотичні птахи і рослини” (1991), “Пісні для Мертвого півня” (2004), романів: “Рекреації” (1992), “Московіада” (1993), “Дванадцять обручів” (2003), книг есе: “Диявол ховається в сирі” (2006), “Таємниця” (2007).

І перший сніг, і плавний супокій.
Цвіте різдвяник — в домі тихе свято.
Так мало нам потрібно й так багато —
всього в нас є на вуличці вузькій.

Тут на снігу з’являються сліди
колишніх свят, і голоси минулі
уґвинчуються в стіни, ніби кулі,
і кличуть нас до себе назавжди.

Ті погуки — блаженні й больові.
Щось вічне зацвітає у крові
і стугонить навально, мов кіннота.
Сліди згорають легко, мов папір,
коли нагряне день, але повір,
що ми без них — немов свіча без ґнота.

Водночас Андрухович ‒ автор перекладів українською мовою п’єси “Гамлет” Вільяма Шекспіра й американських поетів-бітників “День смерті пані День” (2006). Лауреат літературної премії “Благовіст” (1993), премії Рея Лапіки (1996), Міжнародної премії ім. Гердера (2001), одержав спеціальну премію в межах нагородження Премією Світу ім. Еріха-Марії Ремарка від німецького міста Оснабрюк (2005), “За європейське взаєморозуміння” (Лейпціг, 2006).

Ми ввійшли в цю осінь, як в алею…
Осене, прийми нас і помилуй!
Гіркота земного привілею:
пережити світло, мов помилку,—

як над нами болісно смеркає! —
тонко рветься день, аж нам відкрилось;
полум’я минає і зникає,
щоб золою стати, ніби Крилос*.

Але спалах! наче засвітила
барва крові з розписів настінних,
барва меду, ягоди і тіла —
відблиски дерев на наших тінях.

Ми йдемо крізь темінь, як снігами,
світло ночі сходить, ніби проща,
Ця земля, що стигне під ногами,
з кожним кроком більша і дорожча.

Письменник активно займався громадською діяльністю. Займав яскраво виражену громадянську позицію, підтримуючи європейську інтеграцію України. Зокрема, на народному віче 8 грудня 2013 саме Ю. Андрухович зачитав “Звернення 5/12” від мистецької громади, адресоване як чинній владі, так і опозиції. У січні 2010 року група літераторів (Юрій Андрухович, Андрій Бондар, Сергій Жадан і Лесь Подерв’янський) започаткували громадську кампанію, мета якої ‒ відміна закону “Про захист суспільної моралі”. Виступав за звільнення з російського ув’язнення незаконно засудженого українського режисера Олега Сенцова.

У 2014 році він став професором славістики та центральноєвропейської літератури імені Зігфріда Ансела в Університеті Гумбольдта в Берліні.

9 листопада 2021 року Андрухович прочитав Радіодиктант національної єдності (фрагмент зі свого нового роману).

У Держдумі Росії готуються до розгляду законопроєкту, який дозволить притягати до кримінальної відповідальності “іноагентів” після першого ж порушення закону – без попереднього адміністративного покарання. Про це повідомив спікер Держдуми В’ячеслав Володін у своєму Telegram-каналі.

Платформа McHire, яку McDonald’s використовує для прийому на роботу нових співробітників, виявилася вразливою до елементарного злому. Двоє незалежних дослідників кібербезпеки – Ієн Керролл і Сем Каррі – з’ясували, що до внутрішньої системи, яка обробляє заявки кандидатів, можна було увійти, просто ввівши логін і пароль “123456”.

Голова Центру протидії корупції Віталій Шабунін заявив, що президент Володимир Зеленський “робить перші, але впевнені кроки” до авторитарної моделі влади, заснованої на зловживанні повноваженнями та вибірковому переслідуванні опонентів.

10 липня українська військова розвідка зафіксувала ще один доказ воєнних злочинів, скоєних армією РФ. ГУР МО оприлюднило аудіоперехоплення наказу одного з командирів 155-ї окремої бригади морської піхоти тихоокеанського флоту РФ, у якому той закликає до звірств щодо українських військовополонених: “Голову отрезать, на пики посадить, выкинуть нах..й”.

Українські військові заявили, що помстилися російським операторам безпілотників, які вбили однорічну дитину на Херсонщині.