13 травня – роковини самогубства українського прозаїка Миколи Хвильового

Джерело: Букви

Сьогодні, 13 травня, виповнюється 91 рік з дня самогубства українського прозаїка, поета і публіциста Миколи Хвильового. Його смерть дотепер залишається предметом обговорення для літературознавців і широкої громадськості.

“Сьогодні прекрасний сонячний день. Як я люблю життя – ви й не уявляєте. Сьогодні 13-те. Пам’ятаєте, як я був закоханий у це число? Страшенно боляче…” – писав у передсмертній записці український поет та публіцист Микола Хвильовий.

Напередодні самогубства Хвильовий побував на Полтавщині разом із письменником Аркадієм Любченком. Він на власні очі бачив трагедію Голодомору – через це він повернувся після подорожі фізично й морально розбитим.

У ніч на 13 травня заарештували друга і однодумця Хвильового – Михайла Ялового, це сталося у сусідньому під’їзді. Його звинуватили у шпигунстві.

Зранку у квартирі Хвильового зібралися сусіди – Олесь Досвітній та Микола Куліш. Вони думали піти з його будинку “Слово” в Харкові до парку, оскільки думали, що їх прослуховують. Вони поводилися так, ніби обговорюють побутові теми, зокрема Микола Куліш запропонував прочитати уривки з нового роману “Коммольці”.

“Я вам зараз покажу, брати, як треба писати”, – сказав Хвильовий і пішов до кабінету.

Після цього пролунав постріл. Вважається, що він скоїв самогубство на знак протесту проти свавільного беззаконня радянського тоталітаризму.

Довідка. Справжнє прізвище Миколи Хвильового було Фітільов. Він вважався одним з піонерів української прози після революції. У 1920-ті роки він активно підтримував та пропагував політику “українізації”, був проти русифікації та “просвітянського” впливу на українську культуру у радянські часи. Його слогани включали “Геть від Москви!”, “До психологічної Європи”, “Азійський ренесанс”.

Протягом періоду з грудня 1927 по березень 1928 року він перебував у Берліні та Відні, де активно вивчав європейську культуру та працював над популяризацією української літератури за межами України.

Джохар Дудаєв, народжений 15 лютого, став ключовою фігурою в історії Чечні, зокрема як лідер визвольного руху 1990-х років та перший президент Чеченської Республіки Ічкерія. 21 квітня є роковиною його смерті, яка не стала нещасним випадком.