9 березня 2024 року – 210 років від дня народження Тараса Шевченка

Джерело: Букви

9 березня в Україні святкують День народження Тараса Григоровича Шевченка.

Тарас Шевченко – український поет, прозаїк, мислитель, живописець, гравер, етнограф, громадський діяч – народився 25 лютого (за новим стилем 9 березня) 1814 року у селі Моринці Київської губернії, Російської імперії (сьогодні це Звенигородський район, Черкаська область, Україна).

Тарас Шевченко був третьою дитиною у родині селян-кріпаків Григорія Івановича Шевченка і Катерини Якимівни. У нього були старші сестра Катерина та брат Микита.

У 1816 році родина переїхала до села Кирилівки Звенигородського повіту, звідки походив Григорій Іванович, тому дитячі роки Тараса пройшли в цьому селі. того ж року народилася Тарасова сестра Ярина, 1819 року — сестра Марія, а 1821 року народився Тарасів брат Йосип.

Восени 1822 року Тарас Шевченко почав учитися грамоти в дяка Совгиря. Тоді ж ознайомився з творами Григорія Сковороди.

У 1823 році померла матір Тараса. Його батько через півтора місяця одружився з іншою жінкою – удовою Оксаною Терещенко, яка мало своїх трьох дітей та жорстко поводилась з дітьми Григорія. Через рік у Григорія і Оксани народилась спільна дитина – Марія.

Весною 1825 року батько Тараса помер і невдовзі мачуха повернулася зі своїми трьома дітьми до Моринців. Зрештою Тарас змушений був залишити домівку.

Певний час Тарас жив у свого дядька Павла, який після смерті його батька став опікуном сиріт. У розмові з біографом поета М. Чалим Ярина – сестра Тараса – характеризувала дядька Павла як “великого катюгу”: Тарас працював у нього разом із наймитом у господарстві, та не витримавши тяжких умов життя пішов у найми до нового кирилівського дяка Петра Богорського.

У нього він носив воду, опалював школу, обслуговував дяка, читав псалтир над померлими і вчився.

Не витримавши знущань Богорського й відчуваючи великий потяг до живопису, Тарас утік від дяка й почав шукати в навколишніх селах учителя-маляра. Кілька днів наймитував і вчився малярства в диякона Єфрема (Лисянка Звенигородського повіту, нині Черкаської області). Також мав учителів-малярів із села Стеблева, Канівського повіту та із села Тарасівки Звенигородського повіту. Наймитуючи в кирилівського попа Григорія Кошиця, Тарас побував у Богуславі, у містечках Бурти й Шпола.

Коли Тарса було 14 років, його взяли козачком (слугою) до панського двору у Вільшаній (Звенигородського повіту на Київщині), коли він звернувся за дозволом учитися в хлипнівського маляра. Того ж 1828 року помер Василь Енгельгардт, і село Кирилівка стало власністю його сина — Павла Енгельгардта, який призначив Тараса власним дворовим слугою у вільшанському маєтку.

Від осені 1828-го до початку 1831-го Шевченко пробув зі своїм паном у Вільні. Там Паво Енгельгардт помітив, як Тарас уночі малював козака Платова, героя війни 1812 року і наказав за це відшмагати на стайні. Наступного дня наказ виконав кучер Сидорка.

Подробиці Віленського життя маловідомі. Імовірно, Тарас відвідував лекції з малювання професора Віленського університету Йонаса Рустемаса. Шевченко міг бути очевидцем Польського повстання 1830 року. З тих часів зберігся Тарасів малюнок “Жіноча голівка”, який свідчить про майже професійне володіння олівцем.

1831 року Енгельгардт переїхав до Санкт-Петербурга. Там його віддали “у науку” до художника В.Ширяєва. Сам Шевченко , у своїй автобіографії та повісті “Художник” писав про нього як “людину жадібну, грубу, сувору й деспотичну”.

В Петербурзі Тарас познайомився з художниками Карлом Брюлловим та Василем Жуковським, які помітили неабиякий талант молодого Тараса. Художники провели благодійний аукціон, завдяки якому Тараса Шевченка було викуплено з кріпацтва у віці 24 роки.

У 1838-1843 роках Шевченко навчався в Петербурзькій академії мистецтв, де його наставником став К. Брюллов. Шевченко цю пору свого життя описував як “найсвітлішу”, “незабутню” та називав “золотими днями”.

У травні 1843 році Шевченко приїхав до України. Він побув на Чернігівщині, а вже у червні приїхав до Києва де познайомився з Михайлом Максимовичем, Пантелеймоном Кулішем й багатьма художниками, зокрема, з Олексієм Сенчило-Стефановським.

Разом з Кулішем, Шевченко відвідав Вишгород і Межигір’я, де оглянули монастир, історія якого тісно пов’язана із Запорізькою Січчю, у своєму альбомі поет зробив малюнок олівцем Києво-Межигірського монастиря. На Полтавщині відвідав Євгена Гребінку в його Убіжищі. 11 липня 1843-го — у день св. Петра і Павла — відвідав разом із ним пишну гостину в хрещеної матері Гребінки, вдови-генеральші Тетяни Вільхівської в її “українському Версалі” в Мойсівці, де познайомився з поетом Олександром Афанасьєвим-Чужбинським та офіцером Яковом де Бальменом (пізніше присвятив йому поему “Кавказ”).

У липні 1843 року в Ковалівці Шевченко відвідує Олексія Капніста. Разом вони поїхали до Яготина, до Миколи Рєпніна-Волконського. Знайомство із сім’єю Рєпніних стало однією з найважливіших подій в житті Шевченка. У цій родині поет знайшов не тільки шанувальників свого таланту, але й вірних друзів, найвідданішою з яких була княжна Варвара, яку він згодом називав “незабутнім другом”.

У 1844 році Шевченко вдруге приїхав до України та влаштувався на роботу в тимчасову комісію з питань розгляду старих актів у Києві. Саме в цей час Шевченко познайомився з Костомаровим, що вплинуло на формування його політичних поглядів.

Того ж 1844 Шевченко написав історіософсько-політичну “комедію” “Сон” — поему-гротеск, яка розкриває перед читачами наслідки уярмлення України Москвою.

1846 року Шевченко вступив до Кирило-Мефодіївського братства. За вірші збірки “Три літа” Тарас Шевчекно був заарештований та засланий до Орської фортеці Оренбурзького окремого корпусу з царською резолюцією про заборону писати i малювати. Під час заслання Шевченко як художник увійшов до складу експедиції, завданням якої було дослідження Аральського моря.

У 1857 році зусиллями друзів Шевченка повернули з заслання й у 1858 році він прибув до Москви, потім до Петербурга. У 1859 році приїхав в Україну, але перебував під наглядом поліції. Йому заборонили постійно проживати в Україні і зобов’язали переїхати до столиці.

Десятирічне заслання, хвороби призвели до передчасної смерті Шевченка – 26 лютого (за новим стилем 10 березня) 1861 року. Поховали його спочатку на Смоленському цвинтарі у Петербурзі, у травні 1861 року прах перевезли на Чернечу (тепер Тарасову) гору поблизу Канева.

Шевченко почав писати вірші у другій половині 30-х років. У 1840 році в Петербурзі вийшла його перша збірка поезій “Кобзар”, у 1845 році – героїчно-романтична поема “Гайдамаки”. В 1843-45 роках він написав цикл поезій “Три літа” (центральним твором якого є “Сон”), поему “Кавказ”, послання “І мертвим і живим…”, поезії “Чигирине, Чигирине”, “Великий льох”, “Стоїть в селі Суботові” та ін., в яких гостро виступив проти соціально-національного гноблення українського народу.

Під час ув’язнення писав вірші, які згодом об’єднав у цикл”В казематі”. У 1854-1858 роках написав російською мовою повісті “Музикант”, “Художник”, “Нещасний”, “Капітанша”, “Близнята”.

Останніми прозовими творами Шевченка є повість “Прогулянка з задоволенням і не без моралі” (1856-1858) та щоденникові записи “Журнал”.

В Україні у 1858 році Шевченко написав низку високих зразків інтимної та пейзажної лірики. Кілька творів Шевченка цього періоду опубліковано в журналі “Основа” та альманасі “Хата”.

У 1860 році вийшла остання збірка Шевченка “І виріс я на чужині…”. У своєму останньому вірші “Чи не покинуть нам, небого” поет висловив впевненість, що його творчість не потоне в річці забуття.

У своїх творах Шевченко з великою виразністю показує свою любов до України, зокрема у поезіях “Мені однаково”, “В неволі тяжко”, “Садок вишневий коло хати” та “Чи ми ще зійдемося знову”, що закінчується словами:

Свою Україну любіть,
Любіть її… Во время люте,
В остатню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.

За життя Шевченко намалював понад 1300 картин, з яких до нашого часу збереглися понад 800. До власних творів поет створював ілюстрації, любив малювати автопортрети.

Твори Тараса Шевченка перекладені більш ніж ста мовами світу.

Ім’я Тараса Шевченка відоме в усьому світі: у багатьох країнах йому встановлені пам’ятники, його ім’ям в Україні названі навчальні заклади, театри, площі, вулиці, міста. Національна опера України, Київський національний університет, центральний бульвар міста Києва мають ім’я видатного сина українського народу – Тараса Шевченка.

• 4 березня 1949 року народився український музикант, композитор та виконавець Володимир Івасюк. Цьогоріч він міг би відзначити своє 75-річчя.