Мобілізація і клоуни

Вперте небажання українських чиновників змиритись з тим, що перед лицем смерті не може бути “рівніших”, нагадує лудомана, який, програвши все, вже засунув голову в петлю, але раптом отримав дзвінок про смерть родича і спадок, якого вистачить, щоб повернути борги й безбідно жити до старості. І ось цей лудоман на радощах знімає з шиї зашморг, злазить з хиткої табуретки…і йде в казино, щоб “відігратись”.

Черговий скандал щодо зловживання владою, цього разу через бронювання від мобілізації команди телемарафону і працівників цирків, вкотре зачепив одну з найболючіших тем в українському суспільстві – питання (не)справедливості через нерівність громадян перед державою.

Зазвичай, коли заходить мова про мобілізацію, невдоволеними залишаються або цивільні, яким не хочеться на невідомий строк віддати своє життя, здоров’я та майбутнє в руки воєнної бюрократії та політичних інтересів чиновників, або самі військові, яким вкотре демонструють, що політичні рейтинги значно важливіші, ніж їхні проблеми. Ба більше – ніж об’єктивний ризик розвалу фронту через банальну нестачу людей для втримання позицій. Проте, з бронюванням медійників, які створюють телемарафон “Єдині новини”, а на додачу ще й працівників цирків, влада змогла об’єднати проти себе і перших, і других.

І коли здавалося, що гірше зробити вже не можна, то (якщо мова вже зайшла про цирк) на манежі раптом з’явився в.о. міністра культури Ростислав Карандєєв, який не зміг вигадати нічого кращого, ніж сказати, що обурення через маніпуляції законодавством про бронювання є нічим іншим, ніж “неповага до людей сфери, які чесно і якісно роблять свою роботу, примітивна оцінка їх суспільного значення, як і в цілому значення культури в країні, що воює”.

Щось тут коментувати навіть не має сенсу, окрім того, що в.о. міністра, вочевидь, трохи забув – де він і хто він. І з ким дозволяє собі спілкуватись в подібному тоні. Тому що його існування на посаді в.о. міністра, як й існування всього Мінкульту, можливе виключно завдяки тому, що одні українці змогли зупинити росіян і відкинути їх від Києва, а інші українці продовжують сплачувати податки, якими фінансують, зокрема, подібне хамство в.о. міністра культури.

Ну а щодо самого Мінкульту, то це буквально останнє, що потрібне українській культурі для збереження, існування та розвитку. Особливо в період війни, коли будь-який український військовослужбовець своєю службою врятував більше українських митців і їхніх творів, ніж Мінкульт зміг виростити за весь час свого існування.

Що справді варто розглянути, то це критерії, які дозволяють віднести те чи інше підприємство, установу чи організацію до категорії критично важливих для економіки та населення в особливий період (достатньо трьох з перелічених):

• загальна сума податків і зборів (крім митних платежів) та сума сплаченого ЄСВ протягом року перевищує €1,5 млн;
• сума надходжень в іноземній валюті, крім кредитів і позик, за рік перевищує €32 млн;
• Кабмін вніс підприємство до переліку таких, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (до таких віднесено, наприклад ДП “Мультимедійна платформа іномовлення України”, яке розподіляє кошти між виробниками телемарафону, володіє державним російськомовним каналом FREEDOM тощо);
• підприємство має важливе значення для галузі національної економіки чи задоволення потреб територіальної громади (критерії віднесення до цього пункту максимально непрозорі і визначаються міністерствами, ОДА/ОВА на власний розсуд);
• у підприємства немає заборгованості зі сплати ЄСВ (що для установ, які отримують фінансування з бюджету фактично є варіантом за замовчуванням);
• розмір середньої зарплати за останній календарний квартал не менше розміру середньої зарплати у регіоні за IV квартал 2021 року (12 – 20 тисяч грн, залежно від регіону);
• підприємство є резидентом Дія Сіті (спеціальний правовий режим для ІТ-компаній, створений за ініціативи Мінцифри).

Ці критерії визначені постановою Кабміну № 76 від 27 січня 2023 року. Як бачимо, щонайменше 2 з 3 потрібних є вкрай непрозорими і такими, на відповідність яким можна вплинути адміністративними методами – зокрема така можливість є і в Мінкульту. Потрібен ще один і тут можна обирати – або платити офіційно мінімальні зарплати і мінімальні суми ЄСВ, не маючи заборгованості. Або тримати зарплати на рівні середніх по регіону на жовтень-грудень 2021 року, що теж не надто складно завдяки інфляції та падінню гривні з того часу. 

Іншими словами, для багатьох “стратегічно важливих” підприємств, установ і організацій можливість бронювання працівників є не стимулом бути економічно ефективними і платити більше податків, а навпаки – способом для їхнього керівництва заробити собі “премію” коштом тих, хто шукає відносно законних способів уникнути мобілізації або способом зробити послугу “потрібним” людям. Таким самим способом, яким стала сумнозвісна система “Шлях”, використана з метою виїзду за кордон тими, хто зміг собі дозволити таку “опцію”.

Це не означає, що сама ідея бронювання від мобілізації є виключно корупційною і несправедливою за своєю природою. Лише те, що спосіб її втілення містить численні корупційні ризики та демонструє сумнівну ефективність саме в досягненні основної мети – забезпечити стабільне функціонування підприємств, дійсно важливих для держави, що воює. І за всієї поваги до їхніх працівників – ні цирки, ні телеканали такими не є.

З огляду на те, що перебіг російсько-української війни, попри величезне небажання влади, все ж змушує її посилювати мобілізацію шляхом зменшення мобілізаційного віку, збільшення покарань для порушників мобілізаційних приписів і норм, розширення категорій осіб, які підлягають мобілізації та перегляду попередніх рішень про обмежену придатність – збереження такої корупційної та адміністративної лазівки як непрозоре бронювання, неминуче призведе лише до подальшого розколу в суспільстві. Досить уже того, що коли кажуть “клоуни” в цьому контексті, то мають на увазі зовсім не працівників цирку.

Українська влада в лютому 2022 року отримала другий шанс у вигляді колосального рівня довіри та єдності з боку суспільства. Не за власні заслуги, а через екзистенційний ризик смерті від рук російських окупантів, який стосувався кожного. Через два роки повномасштабної війни, оплачених кров’ю тих, хто став на захист держави, відсунувши на задній план всі свої претензії та невдоволення попередніми рішеннями влади, ми знову повернулись в ситуацію, яка склалась у січні 2022 року – недовіра та невдоволення з боку суспільства вилились у те, що українці вперше за час повномасштабної війни вважають головною проблемою корупцію, а не власне війну. Які ще потрібні аргументи для того, щоб переглянути попередні підходи до управління державою та пріоритетів в ухваленні рішень?

Результати опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» від імені Центру аналізу та соціологічних досліджень Міжнародного республіканського інституту. Опитування проводилося по всій території України (крім окупованих територій Криму і Донбасу) з 17 по 21 лютого 2024 року.

У метафорі про лудомана українське суспільство та західні партнери відіграють роль чоловіка/дружини та родичів лудомана, які самі страждають і зазнають втрат через його залежність, але все ще намагаються якось привести його до тями. Поки що намагаються. Тому що всі обіцянки лудомана зав’язати закінчуються черговою ставкою, іноді ще в процесі обіцяння. 

І якщо для далеких родичів, себто партнерів України, ця історія може виглядати сумною і повчальною, але не життєво небезпечною, то українське суспільство все ближче підходить до межі, на якій доведеться прийняти дуже неприємне рішення – або рятувати себе, а не колись близьку людину, або засунути голову в петлю разом.