Автобус їздив не за графіком, а в будинку не було води. Історія вчительки, яка із Луцька переїхала працювати у село на Київщині

“Покинула все і переїхала працювати в село”, — доволі не часто можна почути таке твердження, коли йдеться про амбітну українську молодь. Проте це не про учасників та учасниць програми “Навчай для України”, за умовами якої на один чи два роки молодих спеціалістів відправляють учителювати в маленькі українські містечка. Роблять це, аби вирівняти освітні прогалини, а також забезпечити рівний доступ до освіти та однакові можливості для кожної дитини в Україні.

Джерело: архів Наталії Філонової

Для Букв учасниця програми Наталія Філонова розповіла про те, як наважилася переїхала з Луцька в село на Київщину, аби покращити якість освіти для дітей у місцевих школах.

Джерело: архів Наталії Філонової

Наталії Філоновій 29 років. До участі в програмі дівчина мала успішний досвід стажування в Ґданському університеті, працювала у школі педагогинею-організаторкою, запроваджуючи проєкти із розвитку STEAM-освіти, готувалася до навчання в аспірантурі у Варшавському університеті.

“Моя родина має словацьке походження. Після Другої Світової війни радянська влада переселила сім’ю моєї бабусі з Чехословаччини на Волинь. Якось я дізналася, що у Варшавському університеті є програма, на якій досліджуються центральноєвропейські країни і вивчаються їхні мови, відтак почала готуватися до іспитів. Вже під час підготовки випадково знайшла інформацію про програму “Навчай для України”. Прочитавши їхню концепцію та місію, сумнівів не було жодних, що я мушу туди потрапити”, — пригадує Наталія.

Джерело: архів Наталії Філонової

Наталя пройшла декілька етапів відбору, аби стати учасницею програми. Зрештою переїхала в Гребінківський ліцеї на Київщині викладати українську мову та літературу.

“Під час проходження програми організатори добре дбають про своїх учасників, адже ми регулярно проходимо навчання, нам дають менторів, організовують лекції, платять стипендію, щоб ми могли не перейматись матеріальними проблемами, а цілковито присвятити себе роботі. Водночас коли людина потрапляє на цю програму, то починається лотерея”, — розповідає вчителька.

Джерело: архів Наталії Філонової

“Деяким учасникам щастить отримати відразу хороші побутові умови, а деяким — ні. Скажімо, я стикнулася з проблемою пошуку житла і з його якістю. Учасники НДУ працюють в селах або в невеличких містечках, а це не Київ і не обласний центр, де проблем з ринком оренди нерухомості немає. Перший місяць я жила за декілька кілометрів від села, в школі якого працювала. Автобус їздив раз на годину, часто не по графіку, дістатись з дому на роботу і навпаки — ще той челендж. Потім директорка школи допомогла знайти помешкання дуже близько до школи, я йшла на роботу 15 хвилин. Але в моєму будинку взагалі не було води. Воду для приготування їжі я купувала в супермаркеті”, — каже Наталія.

Джерело: архів Наталії Філонової

Вчителькою Наталія працює третій рік, хоча за умовами проєкту запрошують вчителювати на рік або два, але за бажанням можна залишитися надалі. Наталія каже, якби не улюблена робота, було б набагато важче адаптуватися до нової реальності. Хоча інколи буває складно, адже допізна доводиться перевіряти зошити та щоразу готувати в цікавій формі новий матеріал для уроків.

“Як тільки почала викладати побачила, що багато учнів користуються відповідями з книг “Готові домашні завдання”, й вирішила, що варто розробляти вправи для домашніх завдань самостійно. Наприклад, я задавала їм розробити біо профілю в інстаграмі письменника, творчість якого ми вивчали. Таким чином діти у цікавій формі запам’ятовували базові факти з його біографії та не списувати. Але деякі батьки, на жаль, цього не розуміли і обурювались, тому що я готувала їхнім дітям подібні завдання, а не “задавала вправи з книжки”, — ділиться досвідом вчителька.

Джерело: архів Наталії Філонової

Нещодавно Наталія вступила до аспірантури. Каже, хоч і через чотири роки, проте здійснила свою мрію. Через академічну зайнятість довелося змінити школу із меншою кількістю годин викладання. Тепер працює вчителькою в селі Бородянка.

“Дуже часто про окупацію і свій біль діти пишуть у творах і есе. Якось я попросила учнів написати лист своєму улюбленому літературному герою. Коли перевіряла роботи, то в одній з них йшлося про зруйновану домівку і про те, скільки всього цінного для дитини там було”, — говорить дівчина.

Маючи досвід роботи з дітьми, які травмовані війною, Наталія стала тренеркою проєкту “Освітній супровід”, метою якого є проведення безплатних занять зі шкільної програми, щоб подолати освітні втрати у дітей.

“Як тьютор я відшуковую в дітей тригери, які заважають їм здобувати знання настільки ж добре, як це було до початку повномасштабного вторгнення. З однієї сторони цінно усвідомлювати те, що робиш щось хоч трохи вартісне для дітей, які постраждали від війни. Це також корисний досвід для мене як педагога вчитись шукати підхід до дітей, які відчувають на собі дію стресу”, — каже Наталія.

Джерело: архів Наталії Філонової

Стати учасником програми може кожен, хто має диплом бакалавра, а також на відмінно знає один з основних предметів шкільної програми 5-11 класів та готовий переїхати у маленький населений пункт на 1 рік (з можливістю продовження). Педагогічна освіта необов’язкова, однак потрібно пройти 6 етапів відбору. Обовʼязковий етап — “Літній інститут”, який передбачає 210 годин підготовки, в тому числі роботу наживо з дітьми. Окрім цього, у вас буде ментор протягом усього періоду участі в Програмі. Щомісячний дохід учасника/учасниці складається із зарплати вчителя та 10 тисяч гривень стипендії, яка виплачується за виконання умов участі в програмі.

Цієї весни команда “Навчай для України” також пропонує подати заявку на програму та запрошує вмотивовану молодь до вчителювання.