«Пів міста роз#бано.. Ненавиджу!»: мережею завірусився ролик з чоловіком з Суджи, але не усі дослухали до кінця

Мережею розійшовся ролик блогера, який стверджує, що потрапив під обстріл у місті Суджа Курської області. Відео опублікували низка російських пропагандистів, виставивши чоловіка як постраждалого від дій ЗСУ. Ймовірно, у гонитві за хайпом росіяни недодивилися відео до кінця, або ж не зрозуміли про що говориться. Українські блогери та канали також поширили це відеозвернення. 

Букви взяли коментар героя відео, який представився істориком-аматором з Кривого рогу.

На відео криворіжець налякано говорить, що сьогодні, 8 серпня, він був свідком знищення половини міста Суджа: 

“Це пізд#ц. Пів міста роз#бано, Різдвяну церкву роз#бали, сквер Щєпкіна роз#їбали, це не військові, це просто якийсь скот. Це прокляті під#раси. Це не військові, це уй#бки, бл#дь. Ненавиджу!”, – експресивно розповідає чоловік. 

Ймовірно, дослухавши до цього моменту росіяни (та й багато українців) розмістили у себе ролик, радіючи що місцеві жителі  РФ потерпають від нібито ЗСУ. 

Проте, якщо додивитися видео до кінця, стає ясно, кого саме під такими некомпліментарними характеристиками мав на увазі історик-аматор:

“Добре хоч українці зараз Суджу зайняли, то під#рів цих відсунули туди кудись до Курська, то обстріли припинилися”. 

Деякі російські ЗМІ, блогери, а також неуважні українці видалили ролик через певний час після публікацій. У декого він лишився.

Російська пропаганда дала тріщину. Без перевірок та навіть просто не подивившись до кінця 26-секундне відео, вони легітимізували те, що криворіжець назвав військових ЗС РФ “під#расами”. До українських блогерів і медіа, які так само зробили, питань немає: цього разу відсутність інформаційної гігієни у стрічці не пішла нам на шкоду. 

Довідка: Курськ – етнічно й історично українська територія, належить до земель Східної Слобожанщини.

1095 року син Володимира Великого, князь Ізяслав Полоцький, звів на цих землях потужну фортецю. Вже у першій половині ХІІ століття Курщина стає окремим князівством, відокремившись від Новгород-Сіверського.

Також Курщина неодноразово згадується у “Слові о полку Ігоревім”: там описаний невдалий похід Всеволода Курського проти половців 1185 року.

Для Русі ці землі були важливі як фортифікація, яка захищала від кочовиків. Спершу саме на цій землі першими приймали удар від половецьких набігів, згодом – від Золотої Орди (останні зруйнували ці землі в першій половині XIII століття). У 1360 році території на 140 років увійшли до Великого князівства Литовського, в складі яких перебували понад 140 років.

Курщина колонізувалася українцями в три етапи — 1651—1659, 1659—1663, 1663—1680 роки. Основною мовою спілкування була українська.

У 1917 році до Української Народної Республіки увійшла низка повітів Курської губернії – Путивльський, Гайворонський, Новооскільський. Те саме стосується деяких повітів губернії Воронізької – Острогозького, Бирюцького, Валуйського й Богучарського. Павло Скоропадський згодом прилучив до Української Держави, крім вищезазначених повітів, ще й Рильський, Суджанський, Білгородський та Корочанський повіти.

У 1926 році СРСР провів перепис населення, зокрема з Курщини. Згідно з отриманими даними, Курщина належала до етнічно-українських земель. Згодом під час переписів відсоток українців ставав все меншим, а в регіоні проводилася жорстка політика русифікації.

• Політблок адміністрації президента РФ просить російські державні та лояльні до Кремля ЗМІ “не нагнітати ситуацію” довкола нападу ЗСУ до Курської області РФ. Російським медіа радять всіляко уникати міркувань про відкриття “нового фронту” і порівнювати те, що відбувається з  Курською битвою часів Другої Світової війни.
• Ввечері 7 серпня у Курській області РФ запровадили режим надзвичайної ситуації, заявив тимчасовий виконувач обов’язків глави регіону Олексій Смірнов. Серед причин рішення він назвав “складну оперативну ситуацію у прикордонних районах” та необхідність “ліквідувати наслідки” заходу ЗСУ до області.