Кажани в укритті: як українські біологи рятують найзагадковіших мешканців наших міст

Кажани — маловивчені  й водночас надзвичайно важливі для екосистеми тварини. Їх часто бояться, не розуміють, або просто не помічають. Але саме вони щоночі захищають нас від комах-шкідників та слугують біоіндикаторами змін у довкіллі. В Україні ці створіння дедалі частіше стають жертвами людської необізнаності, кліматичних змін та війни.

Про те, як рятують рукокрилих у найбільшому у Східній Європі центрі реабілітації рукокрилих, ми поспілкувалися з біологинею та координаторкою Українського центру реабілітації рукокрилих, біологинею Альоною Шуленко. В інтервʼю Буквам вона розповіла про реабілітацію і зимову сплячку кажанів, про виклики війни та про любов до найменших і найнезахищеніших.

– Як виникла ідея створити Український центр реабілітації рукокрилих і як розвивалась ваша організація?

– Все почалося з ініціативної групи студентів біологів Харківського університету імені Каразіна. Вони обрали кажанів темою своїх наукових досліджень. Порятунок кажанів почався відразу з будівлі Університету, де кажани потрапляли у вікна-пастку. Окрім того, люди почали приносити тварин на кафедру зоології, бо їх знаходили на вулиці — знесилених або травмованих. Часто їх просто викидали.

Студенти відразу зрозуміли, що кажани потребують не лише дослідження, але й порятунку. Спершу врятованих кажанів розміщували на зимівлю у себе на балконах та у домашніх холодильниках. У середині 2000-х було реалізовано декілька освітніх проєктів, метою яких було поширення правдивих знань про кажанів, відповідно тварин, які потребували допомоги ставало все більше.

Джерело: особистий архів Українського центру реабілітації рукокрилих

У 2009–2010 роках стало зрозуміло, що це вже не просто ініціатива — потрібна команда та простір. Так у 2013 році було створено Центр реабілітації рукокрилих Фельдман Екопарк при «Екопарку Фельдмана».  

З початком пандемії COVID-19, люди стали більш обережно ставитися до кажанів, та відповідно роботи стало більше. Початок повномасштабного вторгнення у 2022 році ми зустріли у Харкові, та нашої першочерговим завданням було врятувати кажанів, що були під нашою опікою близько трьох-чотирьох тисяч.

Ми розуміли, що будь-якої миті можемо загинути, а тварини — залишитись без догляду, тому ми збудували клітку самовипуску, щоб вони могли вилетіти самостійно у теплі вечори. Кажанів, які були на постійній реабілітації, забрали з собою додому. 

Жоден кажан під нашою опікою не постраждав від бойових дій. Деякі одразу полетіли, інші залишились зимувати у клітці, а вилетіли пізніше, коли потеплішало.

Це був переломний момент, коли попри труднощі проєкт масштабувався до повноцінно всеукраїнського. Після вторгнення ми зрозуміли: якщо витримали це — то рухаємося далі. І дійсно, тепер ми активно розвиваємося. Наприклад, ми змінили офісне приміщення, а у 2024 році перебрались у захищений підвал. Бо у будівлі де знаходився офіс до того, ми залишились самі з 2022,  майже без опалення, з перебоями у водопостачанні та електриці. Тепер маємо нове приміщення, яке ми облаштовуємо і маємо більше простору для роботи.

Наш центр — це не лише порятунок тварин, а й наукова діяльність. Усі врятовані кажани — джерело цінних даних: вид та стать тварини, місце його знахідки, фізіологічні параметри. Навіть загиблі кажани — це важливий науковий матеріал, який дозволяє вивчати вплив змін клімату на тварин, міграції, стан популяцій.

Наприклад, цього року ми зафіксували зимову колонію виду (нетопир малий), який раніше в Україні зимувати не мав — лише перебував улітку. Це свідчить про зміни в кліматі.

Окрема частина роботи — ветеринарія, а саме лікування травмованих кажанів. В Україні майже на було спеціалістів, які б бралися лікувати кажанів, тож за роки нашої роботи ми виховали й навчили власних спеціалістів.

Джерело: особистий архів Українського центру реабілітації рукокрилих

– Скільки видів кажанів мешкає в Україні, і які з них є найбільш поширеними та рідкісними?

– В Україні мешкає 28 видів кажанів. Усі вони занесені до Червоної книги, охороняються законом і вважаються вразливими. Їхня вразливість пов’язана з тим, що їхнє виживання тісно залежить від діяльності людини.

Через зміну клімату та активне освоєння природних територій — зокрема, вирубку лісів і втручання в печери — кажани почали переселятися до міст. Для них багатоповерхівки виглядають як скелі або печери, придатні для схованок. Але в умовах міста це часто перетворюється на пастку.

Особливо небезпечною є осіння міграція. Наприкінці серпня й у вересні, коли ще тепло й люди тримають вікна відчиненими, до квартир можуть залітати цілі групи кажанів. Багато хто не знає, як з ними поводитися, і через страх або байдужість просто викидає їх, а інколи навіть вбиває. Такі ситуації трапляються масово.

Деякі види зимують на балконах. Взимку люди роблять ремонти, утеплюють балкони, і тварини гинуть. Кажани — це ссавці, які розмножуються повільно: один раз на рік і народжують лише одне-два дитинчата Тобто втрата навіть однієї колонії — а це може бути від кількох сотень до кількох тисяч особин — є великою шкодою для популяції, яка буде відновлюватись десятиліттями.

Найчастіше в містах трапляються такі види, як руда вечірниця, пергач пізній, білосмугий нетопир. Іноді — лилик двоколірний. У сільській місцевості можна побачити вуханів — сірого та бурого. Вухані — осілі види, іноді зимують у погребах або підвалах у населених пунктах, що розташовані поблизу лісу.

Інші види є рідкісними у міському середовищі.

Джерело: особистий архів Українського центру реабілітації рукокрилих

– Які основні причини, через які кажани потребують реабілітації, і як часто такі випадки трапляються загалом?

– Ми маємо кілька пікових сезонів. Основний — це зима, з листопада по березень, коли температура стабільно опускається нижче 0°C. У цей період кажани мають перебувати у сплячці — так само як ведмеді чи їжаки. Всі наші види комахоїдні, тому взимку їм нічим харчуватися. Вони накопичують жир улітку й зимують завдяки цим запасам.

Але багато тварин прокидаються посеред зими — через ремонтні роботи, утеплення балконів чи інші людські втручання. Тоді їх знаходять знесиленими, травмованими або просто неспроможні вижити самостійно.

Щозими ми рятуємо понад три тисячі тварин. Наприклад, цього сезону — понад чотири тисячі, минулого — понад шість. Часто це великі групи з одного балкона — здебільшого руді вечірниці або нетопирі. Є й поодинокі випадки, але їх значно менше.

Джерело: особистий архів Українського центру реабілітації рукокрилих

Другий критичний період — це червень-липень коли народжуються дитинчата. До нас часто приносять сиріт — малюків, які випали зі сховища чи втратили маму. Це не завжди пов’язано з людьми, але якщо їх знаходять, то ми намагаємось їх врятувати.

Вигодувати каженят дуже складно. Це справжнє диво, коли нам це вдається. Робота нагадує догляд за новонародженими кошенятами: годування кожні кілька годин, постійна увага. Під час такого сезону в нас може бути від кількох до півсотні сиріт. І це означає, що хтось із команди фактично йде в “декрет” — бере повністю на себе догляд за малечею.

Наступний критичний сезон це серпень-вересень, коли відбувається осіння міграція кажанів, та дуже часто сотні молодих тварин потрапляють у відкриті вікна та кватирки. Особливо багато кажанів довелось рятувати у серпні 2022 у Харкові, коли багато квартир стояло порожніми або з вибитими вікнами від вибухів.

– А розкажіть, будь ласка, як відбувається процес реабілітації? Можливо, є якісь певні етапи?

– У нас є три пікові періоди: зима, літо (сезон дитинчат) і осіння міграція. Про осінь ми вже говорили — це час, коли кажани часто залітають у квартири через відчинені вікна. Незалежно від сезону, протокол дій завжди однаковий.

Коли до нас потрапляє кажан — один або група — ми проводимо первинний огляд. Оформляємо акт прийому, фіксуємо всі дані: вид, стать, репродуктивний статус, вагу, довжину передпліччя (важливий параметр для деяких видів). Також перевіряємо наявність травм або дивної поведінки — це може свідчити, наприклад, про черепно-мозкову травму, яка не завжди помітна зовні. Після цього визначаємо стан тварини та план подальших дій.

Джерело: особистий архів Українського центру реабілітації рукокрилих

Якщо це зима й кажан у хорошому стані, з нормальною вагою — він іде на контрольовану штучну зимівлю. Якщо вага недостатня або є пошкодження, тварина залишається на лікуванні та вигодовуванні. Упродовж зимівлі ми регулярно перевіряємо їхній стан. Якщо вага впала або є проблеми — знову годуємо. Потім кажан повертається до сплячки. Увесь зимовий період ми працюємо в режимі конвеєра: одні тварини сплять, інші лікуються чи готуються до сну.

Улітку, якщо кажан дорослий, здоровий і просто випадково потрапив до оселі, ми проводимо стандартний огляд, фіксуємо дані — й у той самий вечір випускаємо його на волю. У теплу пору року, за умови, що все гаразд, їм не потрібна тривала допомога.

– А чи є певні види кажанів, які потребують особливого догляду? Можливо, вони мають специфічні потреби під час реабілітації?

– Так, є. Наприклад, найбільш поширені види — руда вечірниця, пергач, білосмугий нетопир, двокольоровий лилик — не потребують особливих умов. Їм достатньо базового догляду: харчування і спокою. У зимовий період ми годуємо їх личинками жуків — зофобаса або борошняного хрущака. Це дуже поживний і жирний корм, завдяки якому вони швидко набирають вагу і можуть спокійно йти у сплячку.

Але є й інші, більш вибагливі види, яких рідко зустрінеш у місті. Це, наприклад, нетопир-карлик, нетопир-пігмей, деякі нічниці або вухані. Вони дуже чутливі до стресу — погано переносять транспортування, шум, різкі зміни середовища. Їх часто доводиться ізолювати в окремих приміщеннях, інколи навіть передавати волонтерам, у яких вдома тихо, для зимівлі.

Також вони мають інші потреби в харчуванні. Личинки зофобасів чи борошняного хрущяка  їм не підходять — можуть викликати проблеми з печінкою чи травленням. Таким видам потрібно забезпечувати різноманітне меню: таргани, цвіркуни та інші види кормових комах.

Окрім того, ці види дуже рідко потрапляють до нас на реабілітацію. У середньому — один, максимум два випадки на сезон, і то не щороку.

Джерело: особистий архів Українського центру реабілітації рукокрилих

 – З якими найбільшими викликами ви стикаєтеся під час порятунку кажанів, особливо в умовах війни?

– Та викликів багато.

Починаючи з банального — комендантська година. Якщо потрібно терміново виїхати в інше місто, щоби врятувати тварин, ми не завжди можемо вчасно виїхати або повернутись назад. А часто буває, що саму операцію з порятунку просто неможливо спланувати через обмеження на пересування. Раніше ми отримували дзвінок, сідали в машину і одразу їхали. Тепер так не завжди виходить.

Ще одна велика проблема — це нестача людей. Раніше й так було непросто знайти когось у команду, бо ця справа потребує відданості, але зараз — просто катастрофа. Багато людей виїхали, особливо з Харкова. Молодь, яка була активною, зацікавленою, переїхала на західну частину країни або за кордон. А робота не зменшується — навпаки, її щоразу більше, а команда залишається маленькою.

Крім того, стало складно організовувати випуски кажанів на волю. Наприклад, цього сезону у нас понад 4 тисячі тварин, яких потрібно повернути в природу — бажано в ті самі місця, звідки вони були врятовані. Якщо це великі групи, і якщо маємо на це ресурси, ми організовуємо публічні випуски — це важливо для просвітництва. Але зараз, через війну, це зробити дуже складно.

Наприклад, як провести масовий захід просто неба в Харкові, Запоріжжі чи Дніпрі? Потрібно шукати безпечні локації, писати купу листів у міські адміністрації, отримувати дозволи. До повномасштабного вторгнення все було набагато простіше — приїхав у парк, зробив захід, запросив людей. Тепер потрібно дбати і про власну безпеку, і про безпеку учасників.

Окремий виклик — це умови роботи. Ми були змушені виїхати з нашого офісу, бо він став непридатним: будівля була фактично порожньою, холодною. Переїхали в нове приміщення — в підвал, абсолютно порожнє. Нам сказали: “Робіть, що хочете”. І ми робимо — без майстрів, без додаткових ресурсів, все своїми руками, з нуля.

Але, напевно, найбільший виклик — це вразливість самих тварин. Кажани й до цього були дуже вразливими, а зараз — стали ще більш незахищеними. І ми маємо бути для них опорою, навіть коли самі працюємо на межі.

Джерело: особистий архів Українського центру реабілітації рукокрилих

– А як саме війна вплинула на популяцію кажанів? І чи вживаються якісь заходи для їхнього захисту?

– Об’єктивно оцінити, як саме війна вплинула на популяцію кажанів, дуже складно. Це не птахи, де можна порахувати гнізда, кількість тих, хто прилетів або відлетів. Кажани — це зовсім інша історія. Більшість із них — мігруючі, постійно змінюють місця проживання, тому відстежити їхню популяцію чи динаміку майже нереально.

А вплив війни — він дуже розмитий. Наприклад, у 2022 році ми зіткнулися з простою катастрофою. Коли люди тікали з Харкова, вони залишали житло — хтось із відчиненими вікнами, хтось просто без змоги щось закрити. І під час весняної чи осінньої міграції туди залітали тисячі кажанів. А потім, коли люди повертались — знаходили в квартирах буквально гори мертвих тварин. Бували випадки, коли з однієї квартири ми витягували до тисячі загиблих кажанів. Це було страшно.

Джерело: особистий архів Українського центру реабілітації рукокрилих

До повномасштабного вторгнення, ми в сезон мали до 3–4 тисяч кажанів. А після — 5, 6, і більше. Але сказати точно, чи це наслідок війни, чи наслідок того, що більше людей дізналося про нас — складно.

Я думаю, що свою роль тут зіграло і те, що людям дуже не вистачає добра. В умовах, коли навколо лише тривожні новини, вони хочуть мати трішки світла. І часто знаходять її в порятунку тварин. Плюс — у нас було кілька гучних операцій, які потрапили в медіа. Наприклад, у Полтаві жінка просто викинула з балкона восьмого поверху колонію з півтори тисячі кажанів — ми врятували понад 900, але багато з них загинули від внутрішніх травм. Цей випадок облетів усі ЗМІ.

Або минулого року в Дніпрі — найбільший порятунок в нашій історії: 1800 тварин. Ми не всіх змогли врятувати, але історія знову стала публічною, люди почали більше нам довіряти, звертатися, приходити допомагати. І це позитивна динаміка — коли свідомість зростає, люди перестають жити лише в своєму маленькому світі.

Але реальний масштаб проблеми ми навряд чи бачимо. Скільки ще випадків трапляється, про які ніхто не дізнається? Скільки колоній гине без сліду? Про це навіть думати страшно.

Що стосується прямого впливу війни — ми мали випадки, коли нам передавали кажанів із Херсона. Їх знайшли в будинку після прямого влучання. У них були контузії, внутрішні ушкодження. Деякі з них просто вмирали в нас на руках. Ми не змогли нічим допомогти.

Але таких чітко зафіксованих даних мало. Проте ми підготували наукову статтю за результатами наших спостережень дослідження ще в 2022 році де ми намагалися проаналізувати вплив війни, порівнюючи, звідки надходять виклики, як чи були пошкоджені ті будівлі де зимувала найбільша кількість кажанів до і після обстрілів. Це саме академічне дослідження, спроба зафіксувати вплив війни — прямий і непрямий — на популяцію цих тварин.

Джерело: особистий архів Українського центру реабілітації рукокрилих

– Як саме зміна клімату та різкі перепади температур вплинули на популяцію кажанів в Україні?

– Дуже негативно. Насправді на всіх тварин це впливає погано, але кажани — особливо вразливі.

Сьогодні вже є наукові моделі розвитку кліматичних змін, і, на жаль, ми рухаємось за найгіршим сценарієм. Якщо все так триватиме, протягом наступних 50 років багато видів втратять їхні оселища. І це буде катастрофа.

Кажани в Україні — це здебільшого комахоїдні види, які зимують. Вони мають механізм гібернації — це складна еволюційна адаптація, яка дозволяє їм виживати у холодну пору року. Але ця система дуже чутлива до температур.

Їм потрібне стабільне сховище з температурою близько +5°C. Вони можуть короткочасно витримати мінус або трохи більший плюс, але не тривалий час. Якщо зими ставатимуть дедалі теплішими, як ми бачимо останні роки, кажани будуть частіше прокидатися, вилітати зі своїх сховищ. Або кажани будуть змушені мігрувати північніше, в пошуках стабільного середовища для гібернації.

Джерело: особистий архів Українського центру реабілітації рукокрилих

Вони не встигатимуть адаптуватися. Їхній імунітет сильно залежить від якісного зимового сну. Якщо умови для цього зникають — вони починають хворіти, слабшати і помирати. А коли мігрувати вже буде нікуди — ми можемо втратити цілі популяції.

Уявіть, як вам було цього літа при +30°C. Жахливо. Ось так само і їм. Але уявіть, що це не просто дискомфорт, а загроза для виживання.

І ми вже бачимо ці зміни. Цього сезону, наприклад, у нас був абсолютно нетиповий випадок у Черкаській області. Там люди знайшли велику колонію виду нетопирів, які взимку в Україні не зустрічалися до 2020 року. Зазвичай вони зимують десь у Туреччині. За сезон ми можемо знайти одну-дві особини цього виду — і то, якщо дуже пощастить, бо нам їх приносять люди. А цього разу приїхала ціла колонія. Із понад 1200 кажанів живими дістались до нас лише 218. Решта — загинули до того як потрапили до нас. Це була катастрофа.

Ми були настільки шоковані, що навіть наш керівник спершу не повірив. Сказав: «Цього не може бути». А коли приїхали тіла, я кожного особисто передивилась. Це точно вони. Ми їх ідентифікували — з усіма тонкими відмінностями, навіть за малюнком судин на крилах. Це були саме ті, хто тут не мав бути.

І ми не знаємо, чому вони не полетіли. Чому залишились? Що спровокувало таку зміну в поведінці? Але для нас це дуже серйозний дзвіночок. Ми будемо далі досліджувати цю ситуацію, але вже зараз зрозуміло — кліматичні зміни кардинально змінюють міграційну поведінку тварин (не лише кажанів), та для деяких це стає смертельною пасткою.

Джерело: особистий архів Українського центру реабілітації рукокрилих

– Чи можете ви поділитися найбільш вражаючими історіями?

– Так, є одна історія, яка стала справжньою катастрофою для нас. Це трапилося в Полтаві минулого року.

Мій робочий день тоді тривав 36 годин. Я прийшла в офіс, сіла за стіл, а потім поїхала — і це було в той момент, коли ми отримали перші фотографії на колцентр. Люди відправляли нам фото — і я була шокована. На знімках була велика купа мертвих кажанів, розкиданих на снігу. Ми не знали, що робити. Усі ми, навіть попри нашу професійну деформацію, залишалися враженими.

Я буквально відчула, як у мене почали тремтіти руки. Там було дуже багато мертвих кажанів, і ми вирушили туди, як тільки змогли організуватися. Але тоді машина ще була зламана, і спочатку потрібно було її полагодити. Ось це був єдиний день, коли наша волонтерка з Полтави не могла приїхати, тому що була на прийомі в лікаря.

Після того, як волонтерка приїхала, я отримала дзвінок у стані істерики: «Там просто жах. Це все як через м’ясорубку! Поламані крила, мертві тварини, вони навіть їх у мішок пакували і викидали на смітник!» Це був шок. Мертві кажани були просто замерзлі в мішках, а живих викинули на мороз. Ми навіть не могли повірити, що це сталося.

Ми приїхали пізно ввечері, і вже тоді зібрали тих, хто залишився живими. Уночі і весь наступний день ми працювали з ними: охолоджували перегрітих, прогрівали переохолоджених, надавали першу допомогу. Для тих, кому допомогти вже було неможливо (через важкі переломи кінцівок та інші травми), ми приймали рішення про евтаназію.

Цей день почався близько 14:00, а закінчився аж о 20:00 наступного вечора. Всього за 36 годин ми повинні були не лише врятувати життя, але й забезпечити належний догляд для кожної тварини. Це було справжнє випробування, і, мабуть, найжахливіша ситуація за всю історію нашого центру.

Але ми навіть не могли уявити, що після всього цього людина, яка так поступила із кажанами, з радістю розповідала, як вона викидала мертвих кажанів у смітник. Вона вважала це нормальним, і не розуміла, наскільки це жахливо. Як це можна радісно ділитися такими історіями?

Звичайно, ми стикалися з іншими важкими ситуаціями, але це — щось незрівнянне. Порівняти це можна тільки з випадками, коли люди поверталися додому і знаходили квартири, переповнені мертвими кажанами, серед яких ще були живі, вмираючі, майже замерзлі. Влітку це стає звичною ситуацією, але 2022 рік — це було справжнє пекло.

Джерело: особистий архів Українського центру реабілітації рукокрилих

– Що ви порадите людям, які знайшли в себе вдома кажана?

– Якщо ви знайшли кажана у своїй домівці і не знаєте, що робити, головне — не панікувати та не намагатися зробити нічого, що може нашкодити ані вам, ані тварині.

Зрозуміло, що багато людей можуть налякатися, і це абсолютно нормально. Кажани — це не такі звичні тварини, як їжачки, яких можна побачити на вулиці, тому природно, що люди можуть відчувати страх. Але якщо кажан літає, важливо не намагатися його збивати — це може травмувати тварину.

Якщо він сидить на місці, найкраще захистити руки, використовуючи рукавички — бажано подвійні робочі рукавички, щоб уникнути укусів. Кажани, не є агресивними, але зуби у них гострі, тож захист рук — це важливий крок безпеки.

Наступний крок — обережно перемістіть кажана в коробку або інший контейнер з доступом повітря. Головне — не випускати його з виду. Якщо тварина опинилася в конкретній кімнаті, закрийте всі вікна та двері, щоб кажан не зміг втекти. Адже якщо він полетить під час вашого пошуку, ви можете витратити багато часу, намагаючись знайти його, і потім весь час думати, чи не залишився він де-небудь у вашій оселі.

Якщо вам важко впоратися з ситуацією самостійно, звертайтесь до нас. У нас є волонтери в багатьох містах, і ми завжди готові дати поради або приїхати врятувати тварину. Ми консультуємо всіх, хто потребує допомоги, незалежно від того, чи є у вас волонтер на місці, чи ні. У будь-якому випадку ми підкажемо, що робити залежно від сезону та стану тварини.

Джерело: особистий архів Українського центру реабілітації рукокрилих

– Як громадськість може допомогти у порятунку та захисті кажанів? І які можливості для волонтерів є у вашій організації?

– По-перше, ми завжди раді допомозі від харків’ян. Раніше ми приймали волонтерів лише взимку, і це була здебільшого механічна робота, як-от годування кажанів, що проходять реабілітацію, оскільки їх завжди багато. Однак зараз ми розширили можливості і для літньої реабілітації. Хоча волонтерів ми запрошуємо не так багато, як взимку, все ж маємо потребу в допомозі. Це може бути робота з кормом, підготовка їжі для кажанів, прибирання, побутова допомога.

Також є можливість допомагати безпосередньо в контакті з кажанами — тренувати їх або готувати до подальшого випуску. Якщо ви в Харкові або плануєте приїхати, ви можете до нас звернутися і стати частиною нашої команди.

Ще одним важливим внеском є виготовлення мішечків для кажанів. У нас є відео на YouTube, де показано, як їх шити, і ми будемо раді отримати ці мішечки як допомогу.

Джерело: особистий архів Українського центру реабілітації рукокрилих

Раніше ми також просили клітки, але наразі ми маємо достатньо, оскільки багато людей відгукнулися на наш заклик. Проте будь-яка інша підтримка буде дуже корисною.

Громадськість може підтримати нас і в соціальних мережах — поширюючи інформацію про нашу діяльність. Для тих, хто може зробити фінансовий внесок, ми приймаємо донати. Ви можете підписатися на наш Патреон або зробити одноразовий внесок.

Також ми маємо програму усиновлення кажанів. За невелику плату ви можете стати опікуном конкретного кажана (який знаходиться на пожиттєвий реабілітації та не може бути повернутим до природного середовища), обравши його з нашої програми. Усі опікуни отримують сертифікат і підписку на щомісячний контент — відео, на яких ми показуємо, як наші підопічні почуваються, що з ними відбувається і як ми за ними доглядаємо.

Можна також приїхати в наш центр, подивитися на свого кажана і навіть поконтактувати з ним. Це цікава і корисна програма, яка допомагає і підтримує нашу діяльність.

– Які плани та проєкти у вас є на майбутнє щодо покращення умов для кажанів і підвищення обізнаності населення про їх важливість?

– Ми постійно працюємо над просвітницькою діяльністю. І я вважаю, що основною проблемою нашого центру є те, що через брак ресурсів — як людських, так і фінансових — ми не можемо одночасно боротися і з причинами, і з наслідками. Тому ми змушені багато зусиль витрачати на допомогу тваринам, які потребують лікування.

Але, попри це, ми активно займаємося просвітництвом. Ми регулярно проводимо лекції, до яких можуть приєднатися всі бажаючі. Наприклад, я беру участь у дитячому лекторії Science Kids, де постійно проводжу лекції для дітей про кажанів. Також ми розповідаємо про кажанів у школах, куди нас запрошують.

Джерело: особистий архів Українського центру реабілітації рукокрилих

Ми плануємо розширювати нашу діяльність і для дорослої аудиторії. Також ми проводимо заходи, присвячені темі охорони кажанів. Одним з таких є міжнародне свято Ніч Кажанів, яке проходить в серпні, та тиждень Кажанів перед Гелоуїном.

Якщо дозволяють обставини, ми організовуємо лекції або просвітницькі кампанії. Ще один спосіб підтримки — це наша сувенірна продукція. У нас є багато цікавих і оригінальних сувенірів, що також допомагають збирати кошти для діяльності.

Ми активно шукаємо партнерів та співпрацюємо з організаціями в різних містах. Волонтери також є важливою частиною нашої роботи — ми постійно навчаємо їх, щоб вони могли ефективно допомагати в рятуванні кажанів.

Випуск кажанів, або урочисте повернення у природне середовище після зимової реабілітації, також є частиною нашої просвітницької роботи. Хоч ми можемо самі випустити цих тварин, ми завжди запрошуємо людей приєднатися до цього процесу. Коли людина хоча б раз тримає кажана в руках і випускає його, це залишає незабутні емоції, як для дітей, так і для дорослих. Ми віримо, що така зустріч змінює ставлення до цих тварин і допомагає уникнути їхнього знущання в майбутньому.

Ми продовжуємо активно розвивати нашу просвітницьку діяльність, і сподіваємось, що з часом нам вдасться досягти ще більших результатів.