Костянтина Калінченка з Луганщини, який зник чотири роки тому, виявили у в’язниці РФ

Джерело: Медійна ініціатива за права людини (МІПЛ)

61-річного Костянтина Калінченка з Луганської області, якого окупанти викрали ще до повномасштабного вторгнення, виявили в одній з російських в’язниць.

Після викрадення чоловіка майже чотири роки утримували у приміщенні так званого “міністерства національної безпеки” у ТО Луганську та у колонії № 19 у селищі Боково-Хрустальне (колишнє Вахрушеве). На початку березня 2025 року Костянтина Калініченка перевезли до колонії 26 у Самарській області РФ.

Досі рідні чоловіка не розголошували його історію, бо так рекомендували правоохоронці. Вони сподівались, що непублічність справи допоможе звільнити його. Однак коли стало очевидно, що цивільних громадян України не повертаються навіть у межах обмінів, про які Україна та Росія домовились у Стамбулі, Вікторія Калініченко – донька Костянтина – звернулась до МІПЛ.

Родина Калінченків мешкала у місті Брянка на Луганщині, яке ворог окупував ще у 2014 році. Вікторія після окупації переїхала до Києва, але її батьки залишились вдома, бо не могли залишити своїх немічних батьків.

Вікторія періодично відвідувала батьків у Брянці, і 15 червня 2021 року, коли викрали її батька, вона також була там.

Костянтин Калінченко є ветераном війни в Афганістані. До окупації працював машиністом локомотива металургійного комбінату в Алчевську. Та після окупації, коли комбінат зупинив роботу, Калініченко почав займатись пасажирськими перевезеннями через лінію розмежування.

Оскільки на території Луганщини діяв лише піший пункт перетину, їздив через Донеччину і Росію. У 2017 році його нібито завербували співробітники СБУ на пункті пропуску на українсько-російському кордоні.

За словами Вікторії, 14 червня 2021 року вона прибула до КПП Станиці Луганської, де її зустрів батько та привіз додому. Увечері він повинен був везти людей на територію України і повинен був повернутись увечері 15 червня.

Однак додому чоловік не повернувся і не виходив на зв’язок. Згодом стало відомо, що його разом з пенсіонерами, яких він віз, затримали на території так званої “ЛНР” на КПП Червонопартизанськ.

Вже наступного дня, 16 червня 2021 року, до будинку Калінченків прийшли з обшуками з так званого “міністерства держбезпеки”. У них була постанова окупаційного суду про те, що Костянтина Калінченка підозрюють у державній зраді.

Через два дні Вікторії повідомили, що її також можуть арештувати і дійсно, за кілька днів окупанти прийшли і за нею, однак жінка на той час вже встигла виїхати з окупованої території.

Костянтина Калінченка упродовж року утримували у будівлі “міністерства держбезпеки” в Луганську, де катували, зокрема електрострумом. Повибивали викруткою зуби.

“Коли батько вже перебував у підвалах МГБ, в Луганську був вибух, підірвали газопровід. Від нього вимагали, щоб він визнав, що це він зробив”, — розповідає Вікторія.

Сім’я найняла місцевого адвоката, щоб принаймні знати, де перебуває чоловік і в якому він стані — більше нічим адвокат допомогти їм не міг. Самі дружина і донька Калінченка не мали змоги зустрітись з ним. В деталях про те, що відбувалося з ним впродовж цього року, вони дізналися лише після того, як дружина домоглася тривалого побачення у колонії.

Серед документів, які має Вікторія, — повідомлення від начальника колонії у Боково-Хрустальному про прибуття Костянтина Калінченка в липні 2022 року. Там на кількох абзацах детально описано графік і тривалість дозволених побачень, а закінчується документ зауваженням, що “короткострокові і довгострокові побачення тимчасово не надаються”.

Відтак, навіть після перевезення Калінченка в колонію зв’язку з ним майже не було. За чотири роки утримання дружина змогла відвідати чоловіка лише двічі. Родичі бранців налагодили зв’язок одне з одним, щоб ті, хто спромігся потрапити на побачення, могли запитати і передати інформацію про решту. Але минулого року у бранців з’явилася можливість телефонувати рідним, розповіла Вікторія.

Це була не єдина зміна, яка сталася на Луганщині у 2024 році. Справи “політичних” в’язнів у Боково-Хрустальному почали переглядати за російським законодавством. Костянтину Калінченку залишили статтю і вирок — 12 років ув’язнення за “державну зраду”, попри те що чоловік мав лише українське громадянство, тобто за жодних обставин не міг би зрадити Росію.

Після перегляду вироків цивільних бранців із 19 колонії стали переміщувати у різні колонії в Росії. Перед етапом, на початку 2025 року, Калінченко повідомив дружину телефоном, що відтепер має російський паспорт. Обставин його отримання сім’я не знає.

У телефонній розмові вже з Росії Калінченко також повідомив дружині, що з ним разом у 26 колонії в Самарській області перебувають ще троє українців. Він не зміг назвати їхніх імен, але сказав, що лише один із них, як і він, потрапив туди з колонії у Боково-Хрустальному, ще один — так само луганець.

Донька Костянтина розповіла, що через немолодий вік і катування її батько у дуже поганому фізичному стані. Він страждає від гіпертонії і майже не може ходити через сильно розвинений тромбоз. Та навіть за таких хвороб в колонії його змушують виконувати якісь роботи. Також до нього тепер ледь доходять посилки від рідних: першу, яку надіслали Костянтину Калінченку в Самарську область, тримали без руху в поштовому відділенні впродовж трьох тижнів.

Вікторія Калінченко вказує також на бюрократичні проблеми з українського боку, які можуть впливати на шанси її батька потрапити на обмін чи в якийсь інший спосіб повернутися на батьківщину. Хоча сама вона постійно і по всіх наявних каналах зв’язку інформує відповідальні органи про стан і місце перебування її батька, в українських реєстрах він досі значиться як в’язень у Боково-Хрустальному.

• З початку повномасштабного вторгнення Росії щонайменше 206 українських військовополонених загинули в російських тюрмах.