Радіоактивна петля. Як Кремль домінує на світовому ринку палива і технологій -The Economist

Джерело: The Economist

Під час війни між Ізраїлем та Іраном увага світу була прикута до іранської ядерної програми. Водночас майже поза увагою залишається інша важлива геополітична боротьба — за міжнародну торгівлю ядерними технологіями та збагаченим ураном. Хоч ця сфера менш вибухонебезпечна, ставки тут теж дуже високі.

Цивільну ядерну галузь можна поділити на два основні ринки: будівництво атомних електростанцій і виробництво збагаченого уранового палива. На ринку будівництва домінують країни з великими парками АЕС, такі як США, Китай, Франція, Південна Корея, які здебільшого будують їх власними силами, але також активно експортують реактори. Ринок палива більш концентрований, оскільки лише кілька країн здатні збагачувати уран.

Той, хто контролює ці експортні ринки, отримує не лише геополітичний вплив, економічні вигоди та “м’яку силу”, а й можливість впливати на політику ядерного розповсюдження та стандарти безпеки. Ознакою зростаючої ваги цієї боротьби стали чотири укази, які в травні підписав президент Дональд Трамп. Вони мають на меті відновити статус Америки як світового лідера у ядерній енергетиці та забезпечити американські поставки збагаченого урану. Обидві задачі є складними, адже американські компанії вже давно стикаються з труднощами в будівництві реакторів у строки й у межах бюджету, а США та Європа значною мірою залежать від імпортованого збагаченого урану, багато з якого надходить з Росії Володимира Путіна.

Клієнти, які купують ядерні реактори, теоретично можуть обирати з технологій семи провідних країн: США, Канади, Китаю, Франції, Японії, Росії та Південної Кореї. Проте за обсягами експорту Росія суттєво випереджає решту. За даними Всесвітньої ядерної асоціації, державна компанія “Росатом” контролює близько 65% світового ринку ядерних реакторів для електростанцій.

Росія домінує не лише на світовому ринку нових атомних електростанцій, а й у постачанні збагаченого урану, контролюючи 44% світових потужностей зі збагачення.

Минулого року ЄС імпортував близько чверті свого збагаченого урану з Росії, значна частина якого постачалась у п’ять країн, що мають реактори, спроєктовані в Росії: Болгарії, Чехії, Фінляндії, Угорщини та Словаччини. А в 2023 році Америка купила у Росії приблизно чверть свого збагаченого урану.

Російський експорт збагаченого урану та ядерних реакторів поступається обсягам продажу газу та нафти, хоча ядерне паливо замінити набагато складніше. За даними Світового банку, The Economist оцінив, що у 2023 році Росія отримала близько $2,7 млрд від експорту збагаченого урану — переважно до Америки та ЄС — і ще $1,1 млрд від продажу реакторів і компонентів, зокрема паливних збірок зі збагаченим ураном. Сам “Росатом” заявив, що у 2023 році його закордонні операції принесли понад $16 млрд доходу, включно з понад $7 млрд від будівництва нових електростанцій, багато з яких фінансувалися російськими державними кредитами. Ця сума зросла з майже $9 млрд у 2021 році, до початку вторгнення в Україну.

Можливо, навіть важливішим за фінансові прибутки є дипломатичний вплив, який Росія здобуває завдяки залежності своїх клієнтів від її палива та ядерних технологій.

У травні Європейська комісія оголосила про плани запровадити податки чи збори на російський збагачений уран із метою поступової відмови від його використання (паралельно з припиненням імпорту російського газу до 2027 року). Проте незабаром ці плани було відкладено — під тиском лобіювання зі Словаччини та Угорщини, які мають реактори російської розробки і скаржилися, що це призведе до підвищення цін. Проросійська позиція Угорщини пояснюється контрактами з “Росатомом”, укладеними в 2014 році без тендерів, на будівництво двох ядерних реакторів.

Гра на випередження

Угода Туреччини з “Росатомом” 2010 року про будівництво та експлуатацію чотирьох ядерних реакторів значно посилила її зв’язки з Росією. За словами Джейн Накано з американського Центру стратегічних і міжнародних досліджень, це могло вплинути й на рішення Туреччини закупити у Росії зенітно-ракетні системи С-400. Продаж зброї погіршив відносини Туреччини з НАТО: США припинили постачання винищувачів F-35 і виключили країну з програми їхнього виробництва (хоча пан Трамп може незабаром змінити це рішення). Водночас ядерний проєкт зіштовхується з затримками та фінансовими труднощами, частково через санкції проти Росії. Цього тижня “Росатом” повідомив, що веде переговори про продаж 49% акцій заводу вартістю $25 млрд.

У Бангладеш “Росатом” будує два реактори, які збільшать потужності країни приблизно на 10%. Це ставить Бангладеш в один ряд із такими державами, як Білорусь, Угорщина та Словаччина, які, за оцінками дослідників Кацера Шулецького та Індри Оверланда з Норвезького інституту міжнародних відносин, мають “високу” залежність від атомних електростанцій, побудованих або експлуатованих Росією. За їхніми словами, така залежність робить ці країни вразливими до перебоїв у постачанні, саботажу та інших форм зловмисного впливу.

Таке занепокоєння видається цілком обґрунтованим, принаймні в короткостроковій перспективі. Росія вже неодноразово використовувала енергетику як зброю, зазвичай перекриваючи постачання природного газу. Проте її можливості застосувати уран як енергетичну зброю значно обмежені. Багато європейських клієнтів “Росатому” з 2022 року уклали договори з альтернативними постачальниками або створили запаси палива на кілька років вперед. І застосування цієї зброї потягне за собою значні витрати для Росії, оскільки це відлякало б інших потенційних клієнтів, що може пояснити, чому Росія не припинила постачання урану до Європи. (Минулого року вона обмежила експорт до Америки у відповідь на обмеження американського імпорту).

“Росатом” має успіх частково завдяки привабливому пакету “все в одному”, зазначає Джордж Боровас, юрист, який консультує уряди з питань ядерних програм. “Вони кажуть: “Гей, ми дамо вам все” — від палива до навчання місцевих інженерів. Потужна державна підтримка дозволяє “Росатому” брати на себе значні фінансові та важко застраховані ризики, пов’язані з ядерними проєктами. Зокрема, Росія кредитує близько 90% вартості будівництва першого енергоблоку в Бангладеш, що становить 12,6 млрд доларів США.

Проєкти на кшталт бангладешського створюють “довгострокові відносини”, що дозволяють Росії закріпити вплив у Південній Азії, зазначає політолог Алі Ріаз з Університету Іллінойсу. Від початку будівництва до виведення з експлуатації ядерного реактора може минути до 80 років, під час яких клієнти залишаються пов’язаними угодами на техобслуговування, постачання запасних частин, навчання та технічну підтримку. Бангладешським політикам буде важко відмовитися від цієї угоди, навіть якщо вони захочуть, тому що вони будуть пов’язані кредитними угодами.

Західні уряди застосовують двосторонній підхід до послаблення ядерної дипломатії Росії. По-перше, вони прагнуть знизити власну залежність від збагаченого урану, паливних збірок та інших послуг “Росатому”. По-друге, активніше конкурують із Росією на міжнародному ринку реакторів. У 2023 році США, Велика Британія, Канада, Франція та Японія створили групу “Sapporo Five” для спільних інвестицій у нові потужності збагачення урану на суму щонайменше 4,2 мільярда доларів.

Розбиваючи кайдани

Вже є певні зрушення. Минулого року залежність Європи від російського збагаченого урану впала до 24% від потреб, порівняно з 38% роком раніше. Ця частка продовжить зменшуватися, хоча попит серед західних країн (включаючи Америку, Канаду, Японію і Південну Корею), ймовірно залишатиметься вищим за обсяг пропозиції навіть після запуску нових потужностей.

Члени ЄС з російськими реакторами також намагаються зменшити свою залежність від “Росатому”. Американська компанія Westinghouse розробила ядерно-паливні збірки, які підходять для російських реакторів ВВЕР, і має домовленості про їх постачання до Болгарії, Чехії та України.

Західні уряди також прагнуть кинути виклик “Росатому” на ринку експорту реакторів, але це виявляється непросто. За словами Кріса Гадомскі з BloombergNEF, щоб отримати іноземні замовлення, західним компаніям спочатку потрібно довести здатність будувати об’єкти вчасно й у межах бюджету на власних ринках. Французька державна компанія EDF стикнулася з тривалими затримками та значними перевитратами на трьох останніх ядерних проєктах у Великобританії, Франції та Фінляндії. В Америці з 2017 року була збудована лише одна АЕС, вартість якої сягнула близько $35 млрд — удвічі більше за початковий кошторис — і вона запрацювала з семирічним запізненням. Однією з причин таких проблем є втрата будівельних навичок, а також жорсткі норми й складні процедури планування, що уповільнюють розвиток ядерної енергетики на Заході.

Заборона бомби

Протягом десятиліть після Другої світової війни США, маючи беззаперечне лідерство в цивільній ядерній енергетиці, встановлювали міжнародні стандарти безпеки, зокрема заснували Міжнародне агентство з атомної енергії — наглядовий орган ООН. У 1978 році Америка вимагала від інших країн підписання Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) перед наданням доступу до своїх технологій. Водночас Росія має суперечливу репутацію у сфері нерозповсюдження: з 2022 року вона “стала помітно контрпродуктивною і відверто обструктивною”, стверджує Дар’я Долзікова з Королівського інституту об’єднаних збройних сил, аналітичного центру в Лондоні.

Дехто вважає, що позитивним сигналом є поява потенційного конкурента Росії. На відміну від більшості західних ядерних компаній, він має досвідчену робочу силу, великий портфель проєктів, здатність будувати реактори за шість років і може запропонувати державне фінансування клієнтам. Проте погана новина в тому, що йдеться про Китай — країну з неоднозначною репутацією у сфері нерозповсюдження. Протягом десятиліть він критикував ДНЯЗ як несправедливий договір і в 1970-х і 1980-х роках допомагав Пакистану у створенні ядерної зброї, надаючи креслення бомби. З того часу Китай значно змінився: приєднався до ДНЯЗ у 1992 році й припинив продаж ядерної зброї країнам-ізгоям. Втім, він залишається егоїстичним гравцем, нещодавно послабивши контроль за виробництвом бомб Північною Кореєю, режим якої він розглядає як корисну буферну державу.

Досі активна ядерна дипломатія Путіна турбувала здебільшого Захід. Але перспектива створення міжнародного ядерного ринку, на якому домінуватимуть не одна, а дві автократії, має занепокоїти весь світ.

Читайте також: Китай став найважливішим помічником військової машини РФ – The Economist

• Через свої імперські амбіції Росія становить найбільшу та найгострішу загрозу для країн НАТО. У разі “заморожування” війни в Україні, Москві знадобиться шість-десять років, щоб відновити свою армію. Протягом цього періоду Німеччина спільно з Альянсом повинні дати можливість своїм Збройним силам боротися з Росією. Тільки так можна буде зменшити ризик наступної війни в Європі.