Трамп наш. Принаймні поки що
Як не було у Володимира Зеленського після лютого 22 року жодного шляху для збереження української державності, окрім як піти шляхом Петра Порошенка – сильна армія замість великого будівництва, українська мова замість “яка різниця” та українська церква замість російських агентів ФСБ у рясах, – так і не було у президента Дональда Трампа жодного вибору, як піти шляхом свого попередника Джозефа Байдена в питанні підтримки України.
Попри різницю в цінностях та мотивації. Цінності Трампа та Зеленського – це гарна угода шляхом пошуку миру в очах Путіна, спроби зрозуміти занепокоєння та образи Росії на НАТО, втішити, але досягти миру. Зеленський зробив цю спробу на зустрічі з Путіним у Нормандії 2019-го, а Трамп – шістьма розмовами з Путіним за останні пів року.
Результат однаковий: мир очима Путіна – це війна. Скарги на розширення НАТО, до якого Україна не мала шансів вступити ні у 2014-му, ні у 2022-му, – лише привід відновити кордони СРСР, розпад якого Путін вважає найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття.
Байден підтримував Україну, бо дуже добре знав пострадянський простір і розумів загрози з боку Росії для інтересів США та їхніх союзників у Європі. І не бажав повторення Другої світової війни, коли пізнє втручання США ледь не призвело Гітлера (цінності якого наслідує Путін) до панування в Європі. Хоча й Байден також використав усі способи пояснити Путіну неприпустимість війни.
Цінності та мотивація Дональда Трампа – інші. Він вважає, що США мають зосередитися на собі, а не витрачати гроші на Україну та Європу. Але крах України стане крахом особисто Дональда Трампа та його руху MAGA, який критикував адміністрацію Байдена за принизливий вихід з Афганістану.
Навіть попри патерналістський стиль та нестримне прагнення до диктатури Трампа, США залишаються демократичною країною – принаймні з погляду можливості проведення конкурентних виборів. Наступні з яких (проміжні до Конгресу) – наступного року. І програти їх Трампу дуже не хочеться, а це може статися, якщо Україна стане його Афганістаном.
Метою Трампа в Україні було не завершення війни, бо всім зрозуміло, що наразі це неможливо без капітуляції України, а припинення вогню. Просто перестати стріляти. Це дало б змогу забезпечити, щоб не гинули люди – постійна мета Трампа.
А далі – домовлятися роками про якийсь мир, де ми наполягали б на територіальній цілісності, а РФ просувала б тези панування “сапога русского солдата”.
Але у спробах цивілізовано домовитися з РФ Дональд Трамп, як і всі його попередники на посаді американських президентів незалежно від партійної приналежності, зазнав краху.
Тепер Трамп відновив постачання Україні зброї, до речі, виділену не його адміністрацією, а Байденом, і узгоджену Конгресом, яку Трамп взагалі не мав би права блокувати. Але для Трампа закон – це він сам. Тож Трамп роздратований на Путіна. Трамп матюкається на Путіна.
Тепер нам важливо зберегти підтримку з боку США. І головне – домовитися про нові поставки зброї, коли вичерпається пакет допомоги від адміністрації Байдена.
Це точка, де ми перебуваємо зараз. З надією, що думка Трампа не зміниться після чергового реверансу з боку Москви та обіцянок красивих угод і гарних портретів Трампа.
Воїни ракетних військ і артилерії Сухопутних військ ЗСУ із застосуванням українських ракет FP-5 “Фламінго” завдали удару по заводу “Промсинтез” у Чапаєвську Самарської області РФ.
Президент Володимир Зеленський розповів деталі російської атаки на Одесу. За його словами, у цьому ударі по місту було більше ніж 60 дронів.
Уряд Великої Британії оголосив про термінове виділення додаткових 100 мільйонів фунтів стерлінгів (115 млн євро) на посилення української протиповітряної оборони.
Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський повідомив про відновлення контролю над майже 470 кв. км української території.
У ніч на 26 березня Сили оборони здійснили ураження по Кірішському нафтопереробному заводу у Ленінградській області РФ. На території підприємства виникла пожежа, зокрема загорілися установки первинної переробки нафти та резервуари.