Японія розглядає створення нового національного розвідувального управління
Джерело: СЗРУ
Уряд Японії опрацьовує план створення нового національного розвідувального управління, котре стане центральним органом збирання та аналізу інформації як усередині країни, так і за її межами. Ініціатива спрямована на підвищення здатності Токіо протидіяти зовнішнім загрозам та захищати національні інтереси.
Нове відомство матиме статус, рівнозначний Секретаріату національної безпеки, заснованому у 2014 році, але отримає ширші повноваження. Зокрема, мовиться про право надавати вказівки іншим міністерствам і відомствам у галузі розвідки. Керівник управління підпорядковуватиметься безпосередньо прем’єр-міністру та головному секретарю кабінету міністрів, що посилить роль офісу глави уряду в координації розвідувальної діяльності.
У СЗРУ зауважили, що Японія вже має низку структур, котрі виконують розвідувальні функції: Управління розвідки та досліджень секретаріату кабінету міністрів (CIRO), підрозділи МЗС, Міноборони, Національного поліцейського агентства та Мін’юсту.
Водночас запровадження нового управління має на меті підвищити ефективність координації між відомствами та зміцнити систему національної безпеки. Як зауважується, цей крок відображає прагнення Токіо посилити готовність до реагування на виклики з боку Китаю, Північної Кореї та Росії.
Зауважимо, раніше колишній секретар Ради безпеки Росії, помічник президента Росії Володимира Путіна Микола Патрушев заявив, нібито Японія не планує зупинятися на Курильських островах і будує плани щодо приєднання інших територій Росії. Він поскаржився, що Токіо, мовляв, вже робить кроки у цьому напрямку.
За його словами, “НАТО хоче використати японський флот для ведення бойових дій у різних куточках світу”, тому країна шукає спосіб зняти законодавчу заборону на застосування Збройних сил за її межами.
Патрушев також поскаржився, що Японія має всі можливості для створення ядерної зброї та засобів її доставки. За прогнозами помічника глави РФ, такий арсенал може з’явитися “за кілька років”, зважаючи на те, що країна накопичила великі запаси плутонію, придатного для військових цілей, тоді як власна ядерна програма у неї була “ще під час Другої світової війни”.
У 1945 році Ітуруп, Кунашир, Шикотан і Хабомай зайняли радянські війська. Між Росією та Японією досі не підписано мирний договір за результатами Другої світової війни.
Глава РФ Володимир Путін та колишній японський лідер Абе Сіндзо зустрічалися 25 разів, намагаючись домовитися щодо островів, проте безуспішно. В останні роки Москва побудувала на Курилах військові об’єкти, водночас зміни до конституції РФ, ініційовані главою Кремля, зробили незаконною передачу будь-якої частини російської території.
Міністерство закордонних справ РФ також заборонило японцям безвізовий в’їзд на Курили. Після цього Японія вперше майже за 20 років назвала чотири острови незаконно окупованими територіями.
- Японські винищувачі вперше задіяли інфрачервоні засоби протидії під час перехоплення російського літака Іл-38, який порушив повітряний простір країни.
- МЗС Росії висловило “рішучий протест” Японії через спільні військові навчання японських і американських військових поблизу російських кордонів, заплановані на кінець жовтня – початок листопада на острові Хоккайдо, близько Курильських островів, які РФ вважає своїми.
- Ракетні системи протиповітряної оборони, розгорнуті Росією на двох спірних островах біля північної Японії у 2020 році, були переведені до кордону з Україною, як показав аналіз супутникових знімків.
Російські війська прорвалися на околиці Покровська, частину наших сил заблоковано. Ворог намагається розділити місто надвоє.
На тлі нових атак Ізраїлю на позиції “Хезболли” США тиснуть на Ліван, щоб прискорити роззброєння угруповання.
Режисер “Хрещеного батька” Френсіс Форд Коппола змушений продавати свої розкішні годинники після провалу фільму “Megalopolis”.
Поправки передбачають покарання за “пропаганду нетрадиційних стосунків та педофілії”, що повторює риторику подібних законів у Росії, Грузії та Угорщині.
У Великій Британії дослідники натрапили на перший відомий вірш англійської письменниці Агати Крісті – твір, опублікований у лондонській газеті ще 120 років тому.