«Судили як бойовика «незаконного бандформування «АЗОВ». Вирок – 16 років колонії суворого режиму» – мати військовополоненого про судилища над захисниками

Цинічні судилища над українськими захисниками, над нашими воїнами, які перебувають в російському полоні – те, що стало основним знаряддям маніпуляції агресора і те, що вже спричинило  сотні трагічних фіналів. Нещодавно мережею поширились кадри показового суду над військовими полку “Азов”, яких росіяни вже звично звинувачують у вигаданих кремлівською пропагандою “злочинах”. Проте, крім історій, які набувають розголосу, ще більше невідомості залишається за зачиненими дверима суду.

Ткаченко Євгеній – військовослужбовець Національної гвардії України, військової частини 3057, окремого загону спеціального призначення – “АЗОВ”, який боронив Маріуполь навесні 2022 року. Сьогодні захисник є військовополоненим, над яким навесні було здійснено суд як над “українським терористом”. Детальніше історією Євгенія для Букв ділиться його мати – Вікторія.

Під час захоплення Маріуполя та цілковитого оточення міста, Євгеній разом зі своїми побратимами виконував військовий обов’язок, перебуваючи в епіцентрі розгортання однієї з найбільш кривавих битв російсько-української війни. В оточенні місто було 86 днів і протягом цього періоду захисник перебував на бойових позиціях. Далі, як зазначає мати Євгенія: “в полон він не потрапив, а в полон вони вийшли всі за наказом верховного головнокомандувача”. Так, був прямий наказ вищого керівництва і відповідно розпорядження командира “Азову” Дениса Прокопенка. З метою збереження життів особового складу вони повинні були залишити завод “Азовсталь”.

На той час це був кінець травня 2022 року, коли вже всі перебували на “Азовсталі”. В період з 16 по 20 травня 2022 року оборонці виходили групами із заводу.  За словами Вікторії, перебуваючи в Маріуполі, Євгеній жодного разу не телефонував, адже не мав такої можливості.

“Мій син покидав завод останнім, це було 20 травня. Разом із командирами вони виходили і одразу потрапили в так званий полон. Тому питання щодо його думок, чи він міг передбачити, чи міг усвідомити і що він на цей момент міг нам коментувати, я вам не можу надати інформацію, так як зв’язку не було з сином із початку бойових дій.”

Проте, за інформацією побратимів захисника, які були обміняні, вони, перебуваючи в Маріуполі під постійними бомбардуваннями, в повному оточенні, чітко усвідомлюючи все, що там відбувалося, а також будучи без належної допомоги ззовні – всі розуміли, що “живими їм звідти не вибратися”. 

“Тому з боку мого сина не було жодних коментарів щодо того, що буде далі, бо зв’язку з ним не було. Після виходу, 20 травня, вони всі, весь підрозділ, весь гарнізон, адже виходили разом з азовцями і другі підрозділи, всі оборонці Маріуполя, весь особовий склад – вони всі потрапили в полон”.

Станом на сьогодні, Євгеній перебуває в полоні вже другий рік. Протягом цього часу зв’язку з ним родичі не мали жодного разу. Відповідно інформації щодо його фізичного стану, приблизного місця перебування, а також щодо подальшої долі – немає. Все, що є – це відео, які були зняті окупантами. Це вихід із заводу “Азовсталь”, це його перебування в колонії Оленівки, що було ще до моменту підриву, тобто в період червня-липня 2022 року. Так, Вікторія бачила фото та відео, де захисник був разом з усіма хлопцями, які потрапили в полон з “Азовсталі”. Згодом, також на інтернет-просторах, з’явилися кадри “судилища” над Євгенієм.

Фото: з відкритих джерел

Фото: з відкритих джерел

Фото: з відкритих джерел

“Це поодинокі судилища, коли викладають не масово, оскільки зараз триває суд в Ростові, а по одному їх судили, знімали, показували по телебаченню РФ і судили їх як бойовиків незаконного бандформування “АЗОВ”. Це так у них звучить. Так називаються військові Національної гвардії України. Які звинувачення йому висунули? Йому висунули звинувачення за порушення правил ведення військових дій. Тобто, абсурд цього звинувачення вже в самому тексті. Не може військовослужбовець військового формування країни порушувати правила військових дій, які встановлені не існуючою республікою. Тобто, його судили за законами ДНР”.

На запитання щодо того, чи оскаржували родичі рішення суду, Вікторія наголошує, що немає можливості опротестовувати рішення того органу, якого не існує. Адже в правовому полі ці суди самі по собі є незаконними. Так, невизнана Республіка ДНР невизнаним судом судила військовослужбовця Національної гвардії України. 

“Вони судили того, хто був вірним присязі своєму народові, своїй країні і виконував накази, будучи вірним присязі України, здійснював накази свого командування, накази щодо захисту своєї країни. Він захищав свій дім на своїй землі. Тобто, він не вів бойові дії на території іншої держави, а обороняв свою державу. Тому питання щодо оскарження цього вироку суду, навіть в правовому полі, немає жодних підстав, куди б можна було оскаржувати це рішення суду не існуючої ДНР.”

Місцезнаходження Євгенія залишається невідомим як і те, в яких умовах він перебуває та в якому стані. За рішенням суду так званої ДНР, за порушення правил ведення військових дій, як було попередньо сформульовано, йому призначили вирок – 16 років колонії суворого режиму. Як зазначає Вікторія, в полон, залишаючи завод “Азовсталь”, вони виходили під гарантії міжнародних організацій – це “Червоний Хрест” і ООН. Станом на сьогодні, жодна з організацій немає ніякої причетності щодо них. Немає належних дій цих організацій щодо опікування чи інформаційної підтримки щодо подальшої долі військовослужбовців.

“Мій син був засуджений, це судилище відбулося у квітні. Також були суди надалі, у травні та червні над іншими захисниками Маріуполя. Були поодинокі суди над його побратимами. Також, вони отримали великі терміни і навіть є пожиттєво. Тому, мій посил – якнайшвидше обмінювати тих, по кому були винесені ці вироки в порушеннях всіх міжнародних конвенцій. Вони є комбатантами, вони не можуть бути засуджені за якісь воєнні злочини тощо. Адже вони насамперед військовослужбовці державних військових формувань, які захищали свою землю. Про те, що порушена міжнародна конвенція про поводження з військовополоненими, я думаю, це всім нам відомо”.

Сьогодні мати захисника звертається насамперед до керівництва нашої держави, органів причетних до обмінів, головного управління розвідки, координаційного штабу, управління Національної гвардії України та низки інших структур. Головний меседж – “в першу чергу звернути увагу на те, що хлопців потрібно рятувати з полону, тому що над ними вже були судилища, уже є терміни, і ми не знаємо подальшої реалізації цих термінів і де вони наразі перебувають та в якому стані”.

“Також, я б хотіла через засоби масової інформації звернутися, щоб звертали увагу не лише на ті суди, які мають масовий характер і, скажімо так, поширюються в мережі та стають медійними. Але, щоб всі зрозуміли, що дуже багато є хлопців, яких засудили поодиноко. Були здійснені поодинокі суди і винесені вироки. Знаю ще двох побратимів сина, які отримали аналогічні вироки”.

Вікторія ділиться, що всі захисники, яких вдалось побачити на відео із судовим процесом – втратили критично багато ваги і є дуже виснаженими, зважаючи на умови полону, в яких вони перебувають вже другий рік. Від звільнених військовослужбовців інформації щодо стану Євгенія та умов його утримання Вікторія також не має, адже хлопці не охоче розповідають про ці теми через пережитий травматичний досвід і страх нашкодити. Натомість мати захисника наголошує на посиленні актуальності теми військовополонених “азовців” та закликає до продовження боротьби за кожного, адже: “вони спочатку виконали наказ, стримуючи ворожу навалу в перші місяці війни, а згодом виконали наказ, залишивши “Азовсталь” під гарантії евакуації”.