Польські уроки для української відбудови

Джерело: The Critic

Чого українці можуть навчитися у післявоєнної Варшави?

Польське слово “Zgruzowstanie” вперше з’являється у вірші “Зруйнована Варшава” 1949 року, написаному польським революціонером, солдатом і поетом Владиславом Броневським. Під час німецької окупації польську столицю систематично руйнували квартал за кварталом.

Zgruzowstanie означало нові методи відновлення та перебудови зруйнованих кварталів старого міста. Ці післявоєнні інновації в методах будівництва та реконструкції дали назву новій виставці, яка зосереджується на відбудові Польщі після війни. Оскільки московська кампанія геноциду проти України продовжує руйнувати мирні українські міста та знищувати українську цивільну інфраструктуру, виставка в Музеї Варшави стала актуальною та важливою.

Виставка, що охоплює період між 1945 і 1949 роками, розповідає захоплюючу історію процесу відновлення та реконструкції після німецького руйнування. Керує виставкою польський історик архітектури Адам Прживара. При підготовці виставки науковці зіставляли історичні документи, фотографії, нещодавно знайдені твори мистецтва, що фіксували руйнування, фрагменти знищеної кераміки та довоєнної цегли. Виставка базується на новаторській докторській дисертації Прживари, що присвячена тому, як реконструкція Варшави стала поштовхом для нових технологічних проривів.

Мешканці Варшави почали повертатися до зруйнованого міста одразу після того, як радянська армія зайняла місто. Сотні тисяч репатрійованих біженців приєдналися до небагатьох вцілілих після бомбардувань. Люди повернулися до жахливого чужого ландшафту повного спустошення. На чорно-білих історичних фотографіях можна побачити чоловіків і жінок (здебільшого жінок, зі зрозумілих причин), які блукають серед понівечених і зруйнованих варшавських будівель. Перед польськими дизайнерами, інженерами та архітекторами, яким було доручено відбудувати місто, постало грандіозне і з усіх боків абсолютно безпрецедентне завдання. Місто було зрівняно з землею, а центр був усіяний десятками мільйонів кубічних метрів уламків і сміття. Це означало, що залишки зруйнованих будівель і купи сміття потрібно було видалити, а також ретельно просіяти на наявність цінних речей і будь-якого будівельного матеріалу, який можна було б використати під час реконструкції. Збідніла країна не мала ні матеріальних запасів, ні фінансових можливостей закуповувати нові матеріали. Не було інфраструктури та заводів необхідних для відбудови.

Серед уламків були останки сотень тисяч поляків, убитих під час бомбардувань, розстріляних німецькими солдатами та загиблих під зруйнованими будівлями, – так само як зруйновані будівлі українського міста Маріуполь тепер по суті є цвинтарем для десятків тисяч українців, які до кінця ховалися у своїх багатоповерхівках.

Післявоєнні нестача ресурсів, спустошення та брак будівельних матеріалів означали, що зусилля з реконструкції потребуватимуть радикальних інновацій в техніці знесення та будівництва. Нестача будівельних матеріалів дала поштовх дивовижним експериментам з новими методами будівництва. З’явились нові марки бетону для використання зі змішаними матеріалами. Уламки потрібно було відсортувати та очистити, якщо вони були придатні для повторного використання, або вивезти за місто, якщо вони були непридатні. За допомогою нових методів стару цеглу перетворювали на нові конструкції та знищували каркаси розбомблених споруд.

Російська війна проти України мала сюрреалістичний ефект, перетворивши Варшаву на місто, де можна почути багато української та російської мови. Мільйони українських біженців опинились в Польщі. Оскільки приблизно п’ята частина населення польської столиці зараз складається з біженців, неможливо пройти вулицею, не почувши російської чи української мови. Українське небо залишається закритим для авіасполучення, тому Варшава стала основним транзитним пунктом для подорожей в Україну та з України. Завдяки зосередженню українських біженців, Варшава зараз є важливим місцем, якщо хтось хоче зрозуміти українську політику, тому кілька делегацій європейських та українських правозахисників відвідали виставку у варшавському музеї. Її також відвідав мер Маріуполя – українського міста, яке найбільше постраждало від російського бомбардування. Коли минулої осені я брав інтерв’ю у мера для журналу Foreign Policy, він описав величезні технічні проблеми відбудови після остаточного звільнення окупованих українських міст.

Прживара пояснив мені: “Вражає те, що сучасні дизайнери та інженери зараз працюють над багатьма тими самими питаннями, які вирішували польські інженери в середині 1940-х років”. У той час як післявоєнна Польща діяла в радикально іншому політичному контексті, ніж сучасна Україна, як підкреслює Прживара, процес прийняття далекоглядних рішень в умовах нестачі ресурсів залишається по суті таким самим.

Це буде проблемою для українців, як це було для поляків, і тут є чому повчитися. Ми говоримо про стале будівництво, і коріння такого способу мислення походять із процесу післявоєнної відбудови. По закінченню війни українці зіткнуться з питаннями меморіалізації, спорудження пам’ятників. Україна вже починає проходити цей етап інновацій у містах, які потрібно відбудовувати, наприклад у Бучі. Під час відновлення своїх міст країна стане лабораторією творчих інновацій у техніках будівництва.

Відбудова України після її остаточної перемоги, безперечно, стане найбільшим будівельним проектом, який бачила Європа після Другої світової війни. Українцям буде чому повчитися у своїх сусідів поляків.

У Польщі закликали “нарешті” конфіскувати заморожені активи та резерви РФ.
ЄС запропонує створити спеціальний фонд на 20 млрд євро для фінансування української армії протягом наступних чотирьох років.
Стало відомо, що США та Європа намагаються забезпечити Україну великою кількістю боєприпасів, які їй знадобляться для тривалого контрнаступу проти Росії.
Олексій Резніков повідомив, що Україна отримає від міжнародних партнерів понад 1,5 млрд євро військової допомоги.