Турчинов відповів Зеленському за Крим

Джерело: Олександр Турчинов/Facebook

Колишній секретар Ради національної безпеки і оборони та колишній виконувач обов’язків президента Олександр Турчинов прокоментував заяву президента Володимира Зеленського про те, що в 2014 році Україна могла відкинути російські війська й не допустити подальшої ескалації війни.

Зеленський заявив в інтерв’ю The Diary Of A CEO, що якби у 2014 році був наказ захищати країну, повномасштабної війни в нинішньому вигляді могло б не бути. За його словами, тоді до Криму увійшли лише “десятки” росіян.

У відповідь Турчинов відзначив, що на початку російської агресії Україна мала критично ослаблені Збройні сили, тоді як Росія заздалегідь готувалася до вторгнення. Російські плани передбачали окупацію України ще у 2014 році, тоді як Крим мав стати першим плацдармом.

Він наголосив, що з особливою люттю призначені Віктором Януковичем міністри оборони та начальники Генштабу знищували мобілізаційну систему країни. Від 2010 року Міноборони та ГШ зупинили підготовку військовозобов’язаних, припинили проведення зборів резервістів. У 2012-2013 роках відбулося повне знищення системи військового обліку. Штат військових комісаріатів скоротили на 80%. Приміщення розпродавали, картотеки зникали. У штаті військкоматів залишили трьох осіб, які не могли виконувати елементарні мобілізаційні завдання. У 2013 році оголосили про припинення призову на строкову військову службу.

Згідно з річним звітом, підготовленим Генштабом, станом на 1 січня 2014 року ЗСУ налічували всього 103077 військовослужбовців (34265 офіцерів, 63485 солдатів, сержантів та старшин, 5327 курсантів). Тобто на одного офіцера – лише 2 солдати. Щоб приховати катастрофічне падіння боєготовності української армії, Генеральний штаб запровадив нову, більш лояльну систему критеріїв бойової та мобілізаційної готовності. Але навіть за явно підфарбованими цифрами, на початок 2014 року лише близько 20% військових частин оцінювали як боєготові. Решта 80% у звіті Генштабу визначали як “частково готові” або “повністю не готові” до виконання бойових завдань.

Найгіршим стан боєздатності був у Сухопутних військах – основному ядрі Збройних Сил. Неукомплектовані, непідготовлені до виконання елементарних завдань підрозділи мали жахливі проблеми зі станом військової техніки. Більшість танків, БМП та БТРів були непридатні до експлуатації, потребували ремонту, не мали акумуляторів і підготовлених екіпажів.

Тоді як для захоплення АРК розташоване там, відповідно до Харківських угод, надпотужне двадцятип’ятитисячне угруповання російських військ, генштаб РФ значно посилив шляхом перекидання на півострів:

31-ї окремої гвардійської десантно-штурмової бригади (Ульяновськ);
45-го окремого гвардійського полку спеціального призначення (Кубінка, москва);
18-ої окремої гвардійської мотострілецької бригади (Ханкала);
98-ої гвардійської повітряно-десантної дивізії (Псков);
15-ої окремої гвардійської мотострілецької бригади (Самарська область);
382-ї окремої бригади морської піхоти (Темрюк);
підрозділів морської піхоти Каспійської флотилії;
підрозділів 7-ої десантно-штурмової дивізії (Новоросійськ);
зведених підрозділів 58-ої армії південного військового округу РФ;
22-ї гвардійської окремої бригади спеціального призначення ГРУ РФ;
спецпідрозділів ФСБ;
численних парамілітарних козацьких загонів…

Ось такі “десятки людей” або “ніщо” захоплювали Крим. Для прикриття масштабної концентрації та просування окупаційних військ із членів проросійських організацій формувалися загони “самооборони”, до яких записували, насамперед, тих кримчан, які пройшли військову службу. Їх без обмежень забезпечували зброєю з баз і арсеналів Чорноморського флоту РФ, – розповів Турчинов.

Щобільше, за оцінкою екссекретаря РНБО, контроль, установлений російською армією над морськими та повітряними коридорами, дозволяв оперативно нарощувати потужність багатотисячного угруповання в разі проведення наступальної операції в південній частині континентальної України. З метою посилення можливостей флоту для проведення десантних операцій, до Чорного моря прибули десантні кораблі Північного та Балтійського флотів ВМС РФ, а також – бойові кораблі Каспійської флотилії.

На військові аеродроми перебазувалася штурмова авіація і бойові ударні вертольоти. Для блокування півострова з моря кораблі Чорноморського флоту вийшли з севастопольських бухт і стали на бойове чергування.

Тоді як перекинуті до Криму ракетні комплекси взяли під контроль всю морську акваторію, відстежуючи будь-яку активність військово-морських сил країн НАТО. На приціл ракетного радара був узятий, зокрема, есмінець США “Дональд Кук”, який на той час перебував у Чорному морі.

Російській навалі в Криму номінально протистояло близько 14 тисяч українських військовослужбовців, більшість з них – немотивовані місцеві контрактники та 18-річні строковики. У перші дні окупації разом з командуванням ВМС на чолі з адміралом Березовським свою країну зрадили понад 70% військовослужбовців ЗСУ. Не зрадили Україну всього 3990 українських воїнів, які були розкидані по всьому півострову – без зв’язку та забезпечення, у цілковитому оточенні переважаючих на порядок сил противника.

Зі співробітників кримської міліції на бік ворога перейшли 99% особового складу, з прикордонників Україну зрадили 73%, із працівників СБУ – 90%, із співробітників Управління держохорони – 96%.

Переконавшись, що ніхто не збирається надавати військову допомогу виснаженій кризами та конфліктами Україні, кремль запустив зворотний відлік повномасштабного континентального вторгнення. 28 лютого 2014 року у збройних силах РФ розпочалася “раптова” перевірка боєздатності військ Південного та Західного військових округів, розміщених уздовж північно-східного кордону нашої країни. Близько 200 тисяч особового складу кількох армій з авіацією, бронетанковою технікою та артилерією почали бойове розгортання ударних підрозділів у Ростовській, Воронезькій, Курській, Бєлгородській та Брянській областях. На Київському, Слобожанському, Донецькому та Одеському оперативних напрямках були розгорнуті потужні ударні угруповання, які перебували в повній бойовій готовності для вторгнення на материкову частину України.

1 березня російський парламент надає Путіну дозвіл на введення військ в Україну, використовуючи для політичного прикриття та виправдання військового вторгнення письмове звернення експрезидента-втікача Януковича.

Натомість в Україні лише 27 лютого спромоглися сформувати Уряд, і наступного дня Турчинов зібрав перше засідання РНБО.

Чисельність Сухопутних військ від загальної чисельності ЗСУ становила менше третини, а тільки за офіційними звітами вісімдесят відсотків сухопутних підрозділів були небоєздатні. Тому всій російській військовій потузі наш Генштаб міг у ті дні протиставити лише декілька зведених батальйонно-тактичних груп. Близько п’яти тисяч погано озброєних, непідготовлених військовослужбовців з несправною військовою технікою становили умовно боєздатний ресурс, готовий до застосування. Більшість з них – вісімнадцятирічні строковики.

Кинути цю зведену групу бійців на прорив у Крим через вузьку горловину проти добірних російських військ, що значно перевершували нас за чисельністю та озброєнням, означало б втрату й без того мізерних резервів і залишало б без прикриття й хоч якогось ілюзорного захисту не те що країну, а навіть – столицю. Наш військовий контингент у Криму значно порідшав через масову зраду та перехід солдатів і офіцерів на бік агресора. Але ті, хто залишився вірним присязі, перебуваючи в оточенні, повинні були зв’язати переважаючі сили противника та виграти для нас час. У цих умовах я ухвалив єдине можливе рішення – військовим частинам у Криму зайняти оборону та використовувати зброю для захисту своїх позицій у разі штурмових дій і провокацій росіян. Цей наказ зафіксовано протоколом засідання РНБО, – зазначив Турчинов.

Втім, скільки військові зможуть протриматись на півострові, він не знав. Але за цей час потрібно було відновити бойовий потенціал армії, провести мобілізацію, озброїти та підготувати воїнів до виконання елементарних бойових завдань. Оскільки основні підрозділи ЗСУ перебували в західній і центральній частині України, Турчинов наказав їх терміново перекинути на північ та схід, щоб прикрити країну на найімовірніших напрямках удару російської армії.

Указом від 1 березня 2014 року він доручив привести Збройні сили України в бойову готовність “Повна”. Це стан найвищої готовності всіх військових підрозділів і частин, який передбачає виконання всього комплексу заходів щодо переводу військ з мирного на воєнний стан, включаючи безпосередню підготовку до бойових дій, зокрема – роздачу зброї і боєприпасів, зайняття оборонних рубежів.

Водночас пропозицію про запровадження воєнного стану на засіданні РНБО підтримав лише він, оскільки інші учасники побоювалися, що це заблокує проведення президентських і парламентських виборів.

Наказ на використання зброї був продубльованийі, відповідно, Главкомом ЗСУ 18 березня 2014 року після загибелі українського військовослужбовця під час штурму в Сімферополі 13-го фотограмметричного центру. Наказ про використання зброї зробили публічним і тому інформацію про це не змогли “зачистити” разом з багатьма документами того часу.

Турчинов також заперечив твердження, що українські військові в Криму не чинили опору. Він навів приклади морських піхотинців Феодосійського батальйону, екіпажів десантного корабля “Костянтин Ольшанський” і тральщика “Генічеськ”, які відмовилися скласти зброю або намагалися прорвати блокаду.

У ті дні Україна отримала ще один удар в спину. Стратегічні партнери не тільки не виконали взяті на себе, відповідно до Будапештського меморандуму, гарантії нашої безпеки, але й категорично відмовилися надавати Україні будь-яку військово-технічну допомогу. Вони пояснювали це тим, що не хочуть дратувати Путіна та провокувати повномасштабну війну в центрі Європи. Турчинов наголосив, що Україні не дали жодного набою, жодного долара чи євро на відновлення обороноздатності. Були заблоковані поставки не тільки озброєння і військової техніки, але й обладнання, яке можна використовувати для виробництва зброї.

Безумне “партнерське ембарго”, організоване Обамою, Меркель та іншими лідерами провідних демократичних країн, протрималося аж до кінця 2017 року. Коли б Україна отримала хоча б десяту частину від обсягів сучасної допомоги – ситуація в 2014 році могла б кардинально змінитися і РФ назавжди забула б дорогу до нашого кордону, – констатував Турчинов.

На його переконання, саме українські військові, які залишилися вірними присязі, виграли час для мобілізації, відновлення армії та підготовки оборони материкової частини країни. Це допомогло придушити сепаратистські заколоти в Харківській, Одеській, Миколаєвській, Херсонській, Дніпропетровській, Запорізькій областях та зупинили російський наступ на Донбасі. Тим самим були зірвані плани Кремля щодо військового бліцкригу, розколу та окупації України в 2014 році.

Кримський синдром: Турчинов прокоментував заяву Зеленського щодо окупації півострова