Місто-Герой! Чекаємо на повернення додому: вітання з Днем Маріуполя від захисників міста та «Азовсталі», рідних полонених і маріупольчан

Сьогодні, 10 вересня, святкує свій офіційний День народження місто-герой Маріуполь. Багатостраждальна земля, яка бачила занадто багато болю, крові та боїв; яка пережила три окупації за пройдешнє століття, і двічі росіянами – протягом останніх десяти років.

Попри надлюдський супротив, героїчні бої під блокадою та ріки крові українських військових і місцевих жителів, зараз місто Марії під російським гнітом. Проте, і це мине. Ми, Букви, віримо: над Маріуполем ще майорітиме український стяг, тисячі українців повернуться на деокуповану батьківщину, а в центрі міста височітиме монумент пам’яті героїв “Азовсталі”.

Сьогодні ми передаємо вітання не лише від себе. Вітанням з Днем Маріуполя з Буквами поділилися також захисники міста, їхні рідні та близькі, самі маріупольці та маріупольчанки.

Катерина Рошук – маріупольчанка, засновниця онлайн-медіа Букви

Рідному Маріуполю у День міста: “Ми повернемося і помстимося. За кожну та за кожного”.

Джерело: особистий архів Катерини Рошук

Богдан “Тавр” Кротевич – майор, начальник штабу бригади спеціального призначення Нацгвардії Азов, захисник Маріуполя та “Азовсталі”.

Маріуполь – місто яке в 2014 році прихистило багато українських біженців Донецької області. Місто, яке пройшло перевтілення в абсолютно проукраїнське.  Я особисто бачив як поступово з року в рік Маріуполь квітнув, розвивався, а з ним розвивались і люди. Молодь створювала креативні соціальні проєкти, відкривали бізнеси, ставали свідомими українцями з чіткою громадянською позицією. Але ми вже давно зрозуміли, що декому не подобається коли хтось поряд з ним розвивається. Не маючи змогу підкорити Маріуполь, ворог вщент знищив його: тепер весь світ знає, що Маріуполь – нескорене місто. І тисячі Маріупольців зараз шукають прихисток в інших куточках України.  

Проте, в день міста Маріуполь, я б хотів нагадати всім його мешканцям: наш рідний дім це Україна, і де б ви не знаходились на її території, ви не в гостях – ви у себе вдома. Ми повернемо місто, відбудуємо його як і сотні інших, тому що це все наш з вами рідний дім.

Джерело: Фото з сімейного архіву Богдана Кротевича

Олена, мати захисника Маріуполя – Владислава – морпіха з 501-го окремого батальйону морської піхоти, що тримав оборону міста на окремих ділянках, включаючи території металургійних гігантів  “Азовмашу” та заводу імені Ілліча. Донині захисник перебуває в російському полоні

Коли мій син одружувався в Маріуполі, то було найромантичніше сучасне місто на березі Азовського моря. І мій син захищав це коштовне його серцю місто до останнього, поки його не зрадили.

Джерело: особистий архів Олени. Вихід в полон

“Руській мир” зруйнував та забрав у нас ВСЕ. Не тільки рідний дім і близьких людей, а навіть спогади про щасливе життя, бо більшість маріупольців не змогли вивести фото в своїх телефонах через  фільтрації на блокпостах окупантів.

Маріупольці та Маріуполь більше ніколи не стануть такими як раніше, але я вірю, що Маріуполь ще обов’язково буде українським і хвилі Азовського моря ще змиють наші сльози. Зі святом незламний Маріуполь, зі святом, рідненькі маріупольці.

Джерело: особистий архів Олени. На фото Владислав з дружиною на узбережжі Азовського моря, літо 2021

Катерина “Пташка” Поліщук – поетеса, акторка, парамедик-доброволець Національної гвардії України, учасниця російсько-української війни, військовополонена, захисниця Маріуполя та “Азовсталі”

Найбільша моя мрія – підняти Український стяг над найвищою точкою Маріуполя. І щоб там лунала українська пісня. Ми зробимо це разом. І помстимося за кожну сльозу Маріупольців, кожну мить страху і тривоги, кожну секунду болю. З нами Пресвята Марія, правда і небесне військо борців за Маріуполь.

Джерело: Катерина Поліщук | Facebook

Анастасія Гондюл – маріупольчанка, дружина захисника Маріуполя Артема Гондюла. За особисту мужність і самовіддані дії, які Артем Гондюл виявив у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, його нагородили медаллю “За військову службу Україні”. Донині захисник перебуває у російському полоні.

В Маріуполі залишилась моя душа і моє серце. Я лишила їх разом зі своїм чоловіком, який закріпився на захисті міста. Усе моє життя залишилось у спогадах щасливого життя в Маріуполі. Пам’ять… Фотографії і відео… Це те, що лишилось від дому і міста. Наші чоловіки, захисники нашої країни, героїчно стояли на захисті міста Марії 86 днів.  Захищаючи свій дім, свої родини, і усю Україну. Незважаючи на нелюдські умови та чисельну перевагу ворога, весь гарнізон  героїчно захищали  Маріуполь.

Фото: особистий архів Анастасії

Маріуполь… Місто – сталевий форпост України. Місто надзвичайно сильних людей!  Місто невимовного болю та страждань.  Місто-мученик. Місто смерті. Місто героїв. Він на вустах усієї планети. Наш Маріуполь в окупації, а більшість захисників Марії досі в полоні. І це нестерпно боляче… Я бачу сни, що я дома, в Маріуполі, де немає війни. Вірю, що над Маріуполем знову розвіється прапор України. Повернуть наших захисників і наші люди повернуться в рідне українське місто Марії, додому. Казати про дім, якого більше  немає… Це нестерпно боляче. Дуже співчуваю кожному, і розумію, що всі слова зайві.  Я бажаю усім  мирного неба і довгоочікуваної перемоги! Сил і терпіння дочекатись цього. 

Фото: особистий архів Анастасії

Дмитро Барінов – маріупольчанин, заступник Голови Адміністрації морських портів по взаємодії з органами влади. 

День мого рідного міста, в якому я народився, окупованого і зруйнованого, колись світлого і теплого, викликає в мені смуток і страждання… я не можу відвідати могилу матусі, пройтися вулицями мого дитинства та юності, поринути у теплому та рідному Азовському морі.

Але водночас я вірю в звільнення – і це надає мені сили, мотивує працювати і робити все, що від мене залежить для перемоги. 

Джерело: Дмитро Барінов

Валерія “Нава” Суботіна – маріупольчанка, поетеса, захисниця Маріуполя та “Азовсталі”, дружина загиблого захисника міста Андрія Суботіна

Маріупольцям я бажаю повернутися, а Маріуполю – дочекатися!

Він для мене – живий організм, який зараз спить, бо йому несила витерпіти біль від того, що з ним зробили і все ще роблять. Йому болить щоденно від кроків ворогів, від їх дій, від їх злоби. А ще – від тупості і недолугості тих, кого я ніколи не визнаю його частиною, хай вони себе такими вважають.

Бо його частина, його кров, що наповнює вени-вулиці – це ми, спільнота нескорених навіть пережитими жахами українців. 

Я бажаю нам повернутися. Я бажаю нам побачити наше море. Я бажаю нам бути сильними, бути воїнами. І, повернувшись, применшити хоч на краплину наш біль і нашого рідного міста.

Джерело: Костянтин Сова

Андрій Міхільов – майор, заступник командира 6-го батальйону спеціального призначення Бригади спеціального призначення “Азов”

Великий народе нескореної країни! Ще на початку збройної агресії в буремному 2014 році, ви як справжні патріоти своєї країни відстояли рідне місто. Показали світу, що Маріуполь – це Україна! Саме в Маріуполі вперше дали відсіч рашистам, які намагалися захопити військову частину. Саме цю частину я обрав для подальшого проходження служби.

Всі найважливіші моменти мого життя пов’язані з містом Марії. Саме на узбережжі Азовського моря я знайшов своє кохання. Одружився та став батьком.

Фото: особистий архів Анастасії

24-го лютого 2022 року для мене, як і для решти бойових побратимів, стала справою честі оборона Маріуполя та його мешканців. Громадяни вчергове показали, що против “руського миру” та не бажають жити під окупацією. На жаль, ціна спротиву – це людські життя, кількість яких донині невідомо. Майже усе місто зрівняли із землею, не рахуючи людські життя. Вічна пам’ять всім загиблим в Маріуполі від рук “освободителей”, ніколи не пробачимо та не забудемо вам цього.

Рідні мої, благаю вас почекати. Вже зовсім скоро Маріуполь та його мешканці скинуть з себе тягар окупації і над містом Героєм Маріуполь знову замайорить жовто-блакитний прапор України! Слава Україні! Героям слава!

Джерело: особистий архів Андрія

Ніна Кульчевич – маріупольчанка, засновниця агенції Victory PR, що працює над соціальними проєктами в Україні та Європі

Моїм маріупольцям хочу сказати, що кожного дня ми робимо все, щоб ми знов могли бути разом. Нас об’єднує віра, і наше життя. Я чекаю і уявляю той момент, коли знов приїду і обійму моїх рідних.

Хочу сказати Дякую тим, хто продовжує боротьбу навіть в окупації. Дякую всім, хто продовжує вірити і йти до перемоги. Дякую ЗСУ. Дякую тим, хто вистояв, врятувався і продовжує боротьбу у більш безпечному місці.

Маріуполь – це Україна, а маріупольці мають тепер вже сталеві нерви і силу. Кожен, хто вижив, знає ціну життя і свободи бути собою, українцем на своєї землі. Вільно розмовляти, продовжувати нести свою ідентичність дітям і розвивати країну. Ми обов’язково переможемо. А зараз, навіть будучи розподіленими по всьому світу, ми все одно спільна сила і сталеве серце нашого рідного місця. Крокуємо вперед до перемоги.

Джерело: особистий архів Ніни Кульчевич

Марія Алєксєєвич – дружина полоненого бійця “Азову”. Її чоловік Сергій Алєксєєвич – захисник Маріуполя, боронив “Азовсталь”

Коли я пишу слово “Маріуполь”, у мене перед очима всі ті новини, відео та фото в період з 24-го лютого по 16-те травня 2022 року. Ми з Сергієм планували переїхати в Маріуполь за пів року до повномасштабного вторгнення. Декілька місяців планували, він постійно казав, якщо ми будемо жити там, то я маю бути готовою в будь-який момент виїхати з міста, якщо почнеться Велика війна. Через якийсь час Сергій сказав, що краще поки що зачекати і ми перестали розмовляти про переїзд у місто Марії. Коли росіяни оточили місто, я зрозуміла, що, можливо, в Сергія спрацювала інтуїція, і якби ми туди переїхали жити, він не зміг би виконувати повною мірою бойові завдання, адже хвилювався б за мене.

Джерело: особистий архів Марії

Маріуполь – це місто, в якому було як багато смертей, так і багато жаги до життя, до перемоги, до свободи. Мій коханий разом зі своїми побратимами обороняли місто майже три місяці в повному оточені, вони готові були загинути за всіх нас, за всю Україну. Я прошу кожного з вас не забувати про них та нагадувати, що переважна більшість захисників досі перебуває в полоні. Я вірю, що наші рідні, які зробили величезний вклад в те, щоб Україна вистояла, повернуться додому. Так само вірю в те, що в Маріуполі знову буде майоріти український прапор. Єдине побажання до маріупольців – це дочекатися наших захисників, які прийдуть в Маріуполь та вибʼють звідти окупантів.

Джерело: особистий архів Марії

Аліна Бережна – дівчина загиблого захисника Маріуполя – старшого лейтенанта НГУ Владислава Крамаренка. Посмертно захисника нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня, а також медаллю “За військову службу Україні”. До повномасштабної війни, з 2017 року, пара разом проживала в Маріуполі

Маріуполь – це сталеве місто зі сталевими людьми, яке завжди було, є і буде українським. В моїх спогадах він назавжди залишиться таким же квітучим і красивим містом із запахом металу та моря. Місто, яке стягнуло на себе величезну орду і цим самим врятувало Україну. Хочется нагадати, щоб люди пам’ятали ціну, бо вона дуже страшна. Пам’ятати за полеглих, боротись за полонених. Особисто хочу звернутись до захисників Маріуполя: Ваш подвиг – в історії. Ваші воїни – навіки в пам’яті.

Слава Україні, Героям Слава. Я знаю особисто знайомих, які знаходяться в окупованому місті та чекають на Україну, вони надзвичайно сильні. Хочеться побажати сили та терпіння, ви обов’язково дочекаєтесь, а ваша буква Маріупольського спротиву “Ї” обов’язково стане символом нашого українського Маріуполя. І ми ще не один раз піднімемо наш стяг в центрі міста!

Джерело: особистий архів Аліни

Каріна Ремез – дружина командира відділення 1-го відділення комендантського взводу батальйону вишколу особового складу – Дмитра Ремеза. Донині захисник перебуває в російському полоні 

Маріуполь я знала з дитинства, всі мої родичі жили там і я часто була в них в гостях. В дитинстві з сімʼєю ми їздили відпочивати влітку в луно-парк. Це було незабутньо. Я завжди мріяла  жити десь поблизу парку Металургів. Не знаю чому, але так  любила цей район. Коли постало питання переїзду в Маріуполь, то ми з чоловіком навіть не думали, рішення було прийнято за 12 годин . Нам знадобилося всього 10 днів на пошук квартири і переїзд. Як зараз памʼятаю 13 лютого, мороз -15 градусів, дороги закриті, але ми вирушаємо в путь. Дорога з Запоріжжя до Маріуполю тоді тривала більше 8 годин.  Переїхавши в 2018 році я закохалась в це місто одразу. Воно було таке домашнє, рідне для мене. Не знаю як пояснити навіть, але відчуття, що ти десь на чужині не було. Мене дивувало те, які відкриті і добрі люди. Памʼятаю навіть як ми купували квартиру і нам трапилась ріелтор, яка зторгувала  за квартиру досить гарну ціну , було таке відчуття, що вона її для себе купує. Потім ми з нею потоваришували і в подальшому вона нам ще допомагала не раз.

Джерело: особистий архів Каріни

Я навіть не маю негативних спогадів за цей період життя про Маріуполь.  Дуже було боляче спостерігати, як руйнується місто. Просто серце обливалось кровʼю від кожного прильоту. Згадуєш це все як фільм жахів, хоча такого навіть в кіно не бачила ніколи. Все безжально нищилось … Я зараз згадую це все і мурахи по шкірі … Я досі за рік своїх кочувань не можу прийняти ні одне місто. Мені не комфортно ніде, так як в Маріуполі.  Маріуполь для мене був завжди прогресивним і розвинутим містом. Іншим я його не уявляю. Мені дуже боляче дивитись на ці руїни, я бажаю  скорішої деокупаціі місту і відбудови. Я вірю  , що в майбутньому ми відбудуємо Маріуполь і місто буде ще гарнішим! Я вклоняюсь нашим воінам, які боронили місто до останнього. Слова вдячності — це найменше, що ми можемо зробити для вас. Хлопці до останнього допомагали жителям міста чим могли. Коли не було вже ні звʼязку, ні комунікації, хлопці приносили їжу цивільним. Моїй тьоті дали були павербанк, бо їм треба було чимось заряджати телефон,  аби світити вночі, бо була тримісячна дитина на руках. Мій чоловік був  один із захисників Маріуполя, отримав два поранення, боронячи місто і наразі він перебуває ще в полоні.

Джерело: особистий архів Каріни

Альона Коваль – сестра звільненої з полону військової медикині Марини Голінько. З 2021 року Марина перебувала в Маріуполі, де і зустріла повномасштабну війну. В полон медикиня потрапила 12-го квітня із заводу імені Ілліча. Через 6 місяців та 5 днів – Марину було обміняно

Мій чужий рідний Маріуполь… Маріуполь асоціюється з мужністю, силою, нескореністю хлопців та дівчат, що першими зустріли ворога і трималися доти, доки були патрони. В прямому сенсі цього слова.

Чого б мені хотілося? Хотілося б, щоб полеглі герої повернулися додому…. Чого б я побажала захисникам Маріуполя? Левова частка захисників досі в полоні. То пекло. Мрію, щоб вони пережили це пекло і повернулися додому живими. Бо полон – не  означає життя.

Тим, хто повернувся додому – здоров’я та сил віднайти себе і своє життя після полону. Донині велика кількість військових медиків в полоні. Тут навіть слів не підібрати… В голові не вкладається як же так… Чому і навіщо. Маріуполь – чуже для мене місто. Там ніколи не була. Але з початком повномасштабного вторгнення постійно моніторила новини… Розумію розташування заводів Ілліча та “Азовсталі”. Часто закривала очі і уявляла там сестру, її роботу. Подумки благала Всесвіт вберегти її. Він такий чужий, але такий рідний водночас. Чомусь образ малює море. Свіжий морський вітер, гарні біленькі будиночки… Та немає їх і кожен клаптик землі омитий слізьми. Важка доля тих людей, що дотичні до нього. Для Маріупольців…. Ми знаємо, що Україна там є, і буде. Треба тільки дочекатися.

Джерело: особистий архів Альони. На фото Марина Голінько під час оборони Маріуполя

• Букви до Дня Маріуполя підготували матеріал про його історію. Найбільше й найбагатше місто Приазов’я стало прикладом ефективності обраного українцями у 2014 році економічного та політичного шляху на противагу деградації окупованих територій Донецької області.