Одягли наручники та повезли у невідомому напрямку – історія українця, якого Польща депортувала до Росії під час проходження кордону

“У мене забрали телефон, піднесли його до мого обличчя та розблокували за допомогою “Face ID” – написав із калінінградського СІЗО українець Ілля Гібескул. Проєкт “Helping to Leave” виконує гуманітарну місію допомоги українцям, які постраждали внаслідок військового вторгнення та геноциду з боку Росії, у тому числі тих, хто був насильно вивезений на її територію. Власне, до таких людей належить 19-річний українець Ілля Гібескул, який з квітня 2023-го року перебуває в російському СІЗО. 

“Helping to Leave” дізналися цю історію від друга Іллі – Микити, який звернувся до них по допомогу після того, як Іллю затримали. Станом на сьогодні, команда волонтерів підтримує зв’язок із адвокатом Іллі та батьками, які отримують листи від сина. Ексклюзивно для “Букв” організація поділилась історією хлопця, а також підняла проблему пропуску українців до країн Європи після їх депортації до Росії. 

Ілля Гібескул родом із міста Волноваха, Донецької області. До повномасштабної війни він навчався у Харкові на філософському факультеті національного університету імені В.Н. Каразіна. У лютому 2022-го року Ілля поїхав додому, аби поміняти паспорт, і вже не зміг виїхати з міста. 

Волноваха – стратегічно важливе місто, яке сполучає Донецьк із Маріуполем, тож із перших днів війни тут велися запеклі бої. В результаті, місто майже повністю зруйновано. Протягом цього часу Ілля з батьками ховався у підвалі, залишаючись у Волновасі до кінця березня. Потім їм із батьком вдалося виїхати до Донецька, де вони зазнали “фільтрації” – примусової перевірки, реєстрації та затримання українських громадян, які можуть загрожувати російському контролю над Україною. 

“Зі свідчень Іллі, так звана “фільтрація” проходила в одній із будівель Донецька і полягала у перевірці документів, здачі відбитків пальців та огляду тіла на наявність татуювань. За часом “фільтрація” займала близько двох годин, після закінчення видавали талон з підписом та печаткою, без якого неможливо було перетнути кордон із РФ. Оскільки “фільтрацію” проходила велика кількість людей, то сама процедура виглядала формальною. Люди, які її пройшли, могли виїхати тільки до РФ, інші варіанти навіть не обговорювалися. Тиску не було, оскільки “фільтрація” була умовою виїзду із зони бойових дій.

Ілля не планував залишатися в РФ, але був змушений тимчасово жити з батьками у Воронежі та заробляти гроші на дорогу. Він оформив тимчасовий притулок і влаштувався працювати продавцем-консультантом. 13 квітня Ілля прилетів до Калінінградської області з Москви. В аеропорту “Храброво” його зупинили співробітники ФСБ, які були в одному з приміщень. Ті оглядали особисті речі, телефон і ноутбук, ставили безліч питань про  життя хлопця, сім’ю, цікавилися ставленням до РФ, України, чи мав він причетність до ЗСУ та інше. Врешті відпустили через дві години.”

Далі Ілля вирішив виїхати до Польщі, до свого друга Данила. Накопичивши трохи грошей, він вирушив до Калінінграда – цей шлях видавався йому найшвидшим і менш затратним.  14 квітня Ілля поїхав до Багратіонівська на кордон РФ – Польща. На російській стороні він пройшов прикордонний контроль і, як йому здалося, прикордонники знали, що до Польщі його не пустять і він повернеться до них. Так і сталося: поляки протримали хлопця близько 1,5 години та офіційно відмовили у в’їзді. 

“Хлопець міг розгубитись і нічого не розказати, чи то сказати, але прикордонники могли не повірити юнаку, що йому загрожує небезпека. Взагалі, кордон РФ та Польщі – один із найжорсткіших. Там не пропускають людей без біометричного закордонного паспорта, і ми неодноразово зіштовхувалися із цим. Власне, основною причиною у відмові Іллі стала відсутність закордонного паспорта, карта ID України прикордонників не влаштувала, Іллю супроводили назад до РФ. На прикордонному пункті РФ його завели у службове приміщення та утримували до самого вечора. 

Люди опиняються сам-на-сам із російськими силовиками, і на них тиснуть. Людей намагаються “зламати” та отримати якнайбільше зізнань у злочинах, яких вони не робили. З цією метою Іллі ставили провокаційні питання. Зрештою, дійшли думки, що пустять хлопця лише до Грузії. У якийсь момент один зі співробітників сказав, що йому краще повернутися до Воронежа. Тоді у Іллі з’явилася надія, що скоро все закінчиться, і він поїде. Тому його мати перерахувала гроші на квиток, але Іллю не відпустили і близько 23 години посадили в автомобіль, одягли наручники та повезли у невідомому напрямку. Дорогою, один з тих, хто  супроводжував хлопця, щось робив із його телефоном”.

Як зазначає друг Іллі, крайній раз, коли він з ним зв’язувався, було приблизно о 23:54. Тоді, на одне із  повідомлень, Ілля відповів: “Слава Украине!” російською мовою зі знаком оклику. Він зрозумів, що це не типовий для Іллі вчинок, і що щось не так. У цей же час на сторінці Іллі у ВКонтакті з’явилися дев’ять нових репостів – заклики донатити полку “Азов”, відео присяги полку, а також інтерв’ю Джохара Дудаєва та репост з пабліку “Російський націоналіст”.

“Потім, у відділі поліції у м. Калінінграді на Іллю склали протокол, нібито він на одній із вулиць Калінінграда висловлювався нецензурною лайкою, забрали його речі і посадили в камеру, а наступного дня Центральний райсуд Калінінграда заарештував українця на 15 діб. Перебуваючи в ізоляторі, Ілля зателефонував батькові з телефону одного із затриманих, і той повідомив про те, що у нього на сторінці ВК розміщені заборонені в РФ матеріали. З цього телефону хлопець відкрив свою сторінку і дійсно побачив, що матеріали були опубліковані саме у той період часу, коли його везли автомобілем з Багратіонівська до Калінінграда”.

Стосовно Іллі було порушено кримінальну справу за статтею 205.2 КК РФ “Публічні заклики до здійснення терористичної діяльності, публічне виправдання тероризму чи пропаганда тероризму”, згідно якої йому загрожує позбавлення волі терміном до семи років. Хлопець провину не визнав і в даний час перебуває у СІЗО №1 м. Калінінграда. 

“На початку було прикро, важко та страшно, але поступово звик і навчився жити за цих умов. Відносини зі співкамерником нормальні, я йому допомагаю, багато розмовляємо, граємо в шахи, навчаю музичній грамоті (я закінчив музичну школу в Волновасі за класом фортепіано), багато читаю. Камера двомісна, приблизно 2 на 3 метри, з туалетом та раковиною, два ліжка. Співробітники СІЗО ставляться до мене досить коректно, насильства не застосовували, слідчий жодного разу не приходив”, – написав Ілля в одному з листів до близьких.

Як організація, яка щодня з квітня 2022-го року допомагає насильно вивезеним в Росію українцям, “Helping to Leave” наголошує, що  волонтери наражаються на низку проблем у процесі евакуації. Натомість, допомога третіх країн зараз є критично важливою, адже вони можуть сприяти виїзду громадян України із Росії. Депортовані українці часто можуть не мати повного пакету документів, тому треті країни мають приймати їх за спрощеними вимогами, щоб більше українців мали змогу залишити країну-агресора. Особливо, з урахуванням, що громадяни України мають право перетинати кордони інших країн із внутрішнім паспортом “Зеленим коридором”. Як зазначають в організації, нині вони нерідко мають справу з випадками, коли Естонія, Латвія, в деяких ситуаціях Польща та інші країни – не пускають українців без особливої причини. 

“Вони практично кожному виписують відмову. У цій відмові може бути вказано, що люди, наприклад, становлять загрозу для ЄС або що вони не мають документів для в’їзду. Яку причину обрати, вони вирішують на місці. Людям нічого не пояснюють, і ті не розуміють, чому саме вони становлять загрозу для ЄС. 

Найчастіше – це просто рішення якогось конкретного прикордонника на місці, що робить ситуацію безвихідною. Часто причина відмови може бути непомірною. Наприклад, якщо у когось знайшли російську банківську картку, але виїжджати без картки насправді досить складно. Або, якщо вони занадто довго пробули в РФ: це “надто довго” може тривати від чотирьох днів до кількох тижнів. Європа прийняла спрощені правила в’їзду для біженців, але кому допомагати, а кому ні – вирішується просто на місці.

Усі країни ЄС, що межують з Україною, дозволяють в’їзд кожному, хто рятується від війни в Україні, незалежно від наявності біометричного паспорта. Це стосується також дітей.  Якщо у разі недопуску біженця з неокупованої частини України, він повертається до своєї країни, то у випадку РФ – до країни-агресора, де його життя – у великій небезпеці. Варто зазначити про упереджене ставлення до людей, чиї території були окуповані у 2014 році: якщо ти їдеш із Донецька, Луганська та Криму, то, швидше за все, тебе не пропустять. Перестають випускати людей із Маріуполя. Проте для них повернення в Росію, після відмови у в’їзді в європейські країни, може мати ризики для їхньої безпеки та свободи. Такі випадки також нам відомі. Саме тому важливим є розголос і системна підтримка в цьому питанні від третіх країн”.

Бот проєкту “Допомагаємо Виїхати”, який допомагає не лише тим, хто перебуває в Україні та на тимчасово окупованих територіях, а й тим українцям, яких після початку повномасштабного вторгнення насильно вивезли в Росію: https://t.me/helpingtoleave_bot