«Можливо колись я наважусь подивитись ті «20 днів в Маріуполі» – спогади священника з окупованого міста

Декілька тижнів священник Православної церкви України Володимир Коскін з дружиною та сином пробув в окупованому місті Маріуполь. Нині він з родиною проживає у Дніпрі, знову служить у церкві й активно волонтерить. Одначе, спогади про заблоковане місто нагадують про себе.

Джерело: Володимир Коскін/Facebook

Український священник опублікував текст у соцмережі, пояснив, чому досі не у змозі переглянути фільм “20 днів у Маріуполі”, згадуючи події тих днів.

“Можливо колись я наважусь подивитись ті «20 днів в Маріуполі» – спогади священника з окупованого міста

Священник Православної церкви України Володимир Коскін разом з дружиною та сином кілька тижнів прожив у заблокованому Маріуполі. Там він займався облаштуванням прихистку для жителів, допоміг врятувати від голоду кілька сотень дорослих та дітей. Нині священник з родиною – у Дніпрі, він знову служить у церкві й активно волонтерить.

Води ніде не зміг знайти, як і хліба.

Купив цей величезний мішок картоплі за майже останні 800 гривень. Усвідомлення, що гроші це лише папір, проходить скрізь свідомість, разом з тягарем картоплі за спиною.

Плечі болять страшенно, мішок постійно спадає з плеча і я його переміщую в район шії (дома не міг її розігнути). Розумієш, що дома майже закінчились продукти і ти не витримаєш голодного погляду дитини і дружини.

Над головою зі звуком, що вгризається в твою голову, летять міни. Призупиняєшся на мить…пролетіла і розірвалась десь на 17 мікрорайоні. Взрив, бряскіт скла і чиїсь крики і плач.

Обходиш стороною тіла на асфальті, безперервно звершуючи по пам’яті панихіду за кожного, хто лежить тут і хто гине зараз десь там. Крок за кроком, крок за кроком…

Йду вперто вгризаючись у простір і дивлячись тільки під ноги.

Крок за кроком.

Просиш у Бога, щоб хоч хтось був Ним врятований. Ніби відповідь від Нього, наздоганяє жінка з двома дітьми. Одному 3 рочки, а тому, що на руках у неї – 2 місяці.

– “Скажіть, де тут кінотеатр САВОНА? Кажуть, що там годують і є продукти!

Голодні очі дітей, ніби портали поглинають тебе… краще не дивитись. В карманах знаходжу цукерки і з десяток печива, яке мені буквально сунула в руки жіночка на САВОНІ. Віддаю. Вказую напрямок.

На асфальті когось накрили простирадлом. Бачу, що рука жіноча. Поруч пакет і розсипана картопля.

Дві жінки проходять поруч, озираються на мене і не довго думаючи, починають швидко збирати в свої дві сумки розсипану картоплю…

Вже прийшовши до дому узнав, що з прильотом по оптовому ринку ми розминулись буквально “у дверях”.

Зараз я почав про це говорити і дав змогу це вивільнити, відкриваючи потроху своє серце, відпускаючи тих, хто назавжди залишився там в лютому – березні 22го.

Їх треба відпустити, а нам жити далі.

Жити так, щоб їх безвинно забрані життя не були марно втрачені.

Наші з вами руки підхопили їх шматочок України і нам з цим жити. Жити так, щоб не було соромно дивитись в їх очі, коли настане саме ТА наша зустріч з ними.

На фото ми до, в облозі і після.

Останнє фото, це перший вечір в Дніпровському шелтері.

Буду писати й далі.

З повагою і любов’ю у Христі Ісусі, клірик Переяславсько-Вишневської єпархії ПЦУ протоієрей Володимир Коскін“.

• Російські окупанти планують у тимчасово захоплений Маріуполь заселити 300 тисяч громадян РФ. Це входить у так званий “план розвитку”.
• Група маріупольського спротиву “Ї” провела чергову успішну диверсію в тимчасово окупованому місті, отруївши російських загарбників, коли вони святкували день ВМФ РФ.
• 10 вересня святкує свій офіційний День народження місто-герой Маріуполь. Багатостраждальна земля, яка бачила занадто багато болю, крові та боїв; яка пережила три окупації за пройдешнє століття, і двічі росіянами – протягом останніх десяти років.