«У деяких тремтіли руки» – представниці «Спільноти Родин Оленівки» про візит до ООН

Нещодавно мережу приголомшили відео, де українці не змогли відповісти на запитання про оборону Маріуполя. Однак для родичів захисників події травня 2022 року назавжди закарбувалися в пам’яті. Після виходу Маріупольського гарнізону з “Азовсталі” стало зрозуміло, що не кожен порятунок дорівнює життю. Відтак, для родичів захисників полон став новою фазою боротьби: попри гарантії збереження життя та здоров’я захисників з подальшим поверненням додому в рамках обміну, життя багатьох зберегти не вдалось. Внаслідок теракту в Оленівці загинуло понад 50 військових та понад 100 зазнали важких поранень. Дотепер рідні бранців борються за те, щоб отримати достовірну інформацію про стан захисників та врятувати тих, хто залишається під постійними тортурами в заручниках агресора. Першочерговим завданням є і поновлення розслідування за фактом воєнного злочину, а також його офіційне визнання у світі.

Для посилення впливу на міжнародну спільноту, Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими організував об’єднану роботу з громадськими організаціями: Медійна ініціатива за права людини, Регіональний центр прав людини, Українська Гельсінська спілка з прав людини та “Спільнота Родин Оленівки”. Першим кроком стала робота над спільним зверненням до Незалежної міжнародної комісії ООН з розслідування порушень в Україні. 1 вересня 2023 року, в стінах Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, документ був підписаний всіма авторами та переданий представникам комісії. 25 вересня делегація “Спільноти Родин Оленівки”, яку очолили рідні військовополонених, що загинули внаслідок теракту в Оленівці – Олександра Мазур та Ксенія Прокопенко, розпочала свою робочу поїздку до Швейцарії. Також, спільно з представниками Координаційного штабу та колишніми військовополоненими Дмитром Андрющенком та Ейденом Асліном, відбулась зустріч із представниками МКЧХ в їхньому головному офісі у Женеві.

Про результати зустрічі з Червоним хрестом та дискусію з його представниками, реакцію міжнародної спільноти на звернення захисників, які безпосередньо пройшли шлях полону, значення російської “машини” пропаганди на міжнародній арені, а також особистими історіями і меседжами – в інтерв’ю для Букв поділились “Спільноти Родин Оленівки” – Ксенія Прокопенко та Олександра Мазур.

Фото: з архіву ГО “Спільнота Родин Оленівки”

– Поговорімо про перший етап – проведення роботи над спільним зверненням до Незалежної міжнародної комісії ООН з розслідування порушень в Україні. Як відбувалось налагодження цього процесу, якщо говорити саме про реакцію Незалежної міжнародної комісії ООН?

– К: Над спільним зверненням до Незалежної міжнародної комісії ООН працювали наше ГО, “Спільнота Родин Оленівки” разом із правозахисними організаціями МІПЛ, РЦПЛ, УГСПЛ. Спільну роботу нам допоміг налагодити Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими. 1 вересня 2023 року в стінах Координаційного штабу документ був підписаний всіма авторами та переданий представникам комісії. Але у нас не було ніяких гарантій, що незалежна міжнародна комісія ООН буде займатися питанням теракту в Оленівці, тому ми вирішили закріпити звернення своїм візитом до ООН, де ми б змогли особисто розказати про цей страшний злочин. 

Фото: з архіву Постійного представництва України при ООН

– Першочергова мета робочої поїздки до Швейцарії – продовжувати “бити на сполох” щодо обізнаності про теракт в Оленівці, його розслідування та отримання доступу до полонених. За допомогою яких інструментів впливу це здійснювалось, враховуючи, що аудиторія – достатньо високоповажна?

– О: Успіх полягає у правильно сформованій команді. Ми з Ксенією у спільноті працюємо над вербальною репрезентацією Оленівки. Ксенія – перекладачка. Всі наші дописи у п’яти соцмережах вона перекладає англійською, бо ми одразу були націлені на поширення інформації серед іноземців. А я – редакторка, тому ми добре спланували свої промови. Військовослужбовці, яким росіяни завдавали тортур у полоні, Дмитро Андрющенко та Ейден Аслін чітко структурували свої спогади і, наприклад, я, чуючи ці свідчення вперше, ще більше переконалася, що росіяни мають колективні розлади емпатії і того, що ми називаємо людяністю. Протягом усього часу з нами теж були представники Координаційного штабу Олександр Марков і Тарас Бобровський. Вони, як фахівці, як представники держави, дуже фахово дискутували, зокрема, при розмові в МКЧХ. Я це щиро кажу. Вони здивуються, якщо прочитають інтерв’ю. 

Фото: архів ГО “Спільнота Родин Оленівки”

– Я правильно розумію, що крім виступу в ООН, де Вас слухали представники різних країн, окремо була дискусія з Червоним Хрестом? Чи вдалось дізнатися щось нове, крім того, що “Росія їм не надає доступу до полонених”?

– О: Власне, зустріч із МКЧХ може бути ілюстрацією того, що я сказала про правильно сформовану команду для таких поїздок. Ми не тільки розказали свої історії і вкотре почули від МКЧХ, що вони намагаються відвідати полонених, але Росія їх не пускає, а у МКЧХ немає важелів впливу. Спершу ми з Ксенією розказали їм історії своїх близьких та свої зауваження щодо роботи МКЧХ. А потім почали говорити Дмитро Андрющенко та Ейден Аслін про свій безпосередній досвід перебування у полоні. На моменті, коли Ейден розказував, як на його очах росіяни забивали до смерті військовополоненого українця, мені стало погано і я вийшла. 

Фото: архів Олександри Мазур

Якби не наша команда, то, мабуть, я б вже сказала, що з мене досить усього і я хочу піти звідти. Але коли я повернулася до зали, де тривала дискусія, то наші Олександр Марков і Тарас Бобровський переконували МКЧХ, чому російський ЧХ, підтримуючи мобілізованих на геноцид росіян, шкідливий для всіх ЧХ у всіх країнах. Я зрозуміла, що маю їх підтримати, теж маю сказати свою думку щодо цього. Зібралася з силами і аргументувала від себе необхідність закриття російського ЧХ. Ось так важливо, щоб було на кого покластися, бо психологічно це дуже важко, а боротися треба.

– Власне, щодо колишніх військовополонених Дмитра Андрющенка та Ейдена Асліна, які зустрілися з представниками МКЧХ в їхньому головному офісі у Женеві. Якою є реакція міжнародної спільноти на звернення людей, які безпосередньо пройшли шлях полону?

– К: Дмитро Андрющенко та британець Ейден Аслін були з нами під час всієї робочої поїздки. Вони зустрічалися з представниками МКЧХ, виступали в ООН та швейцарському парламенті. Колишні полонені розповідали про свій досвід перебування в російському полоні. Дмитро Андрющенко був свідком теракту в Оленівці, він перебував в іншому бараці, але бачив що відбувалося після вибуху. Ейден Аслін розказував про катування та побиття, яких він та його українські побратими зазнавади кожного дня. Зокрема розказав, як хлопця-танкіста, який потрапив в полон в травні 2022 року, рашисти забили до смерті. Мені, як людині, яка кожного дня має справу з темою полону, морально було важко їх слухати, іноді здавалося, що я знепритомнію. На іноземних слухачів їх розповіді справили ще більше враження. Я би сказала, що присутні на заході в ООН дипломати були шоковані. Я бачила, що деякі з них під час наших виступів ледь стримували сльози, а після наших виступів, коли посли інших країн брали слово, я бачила, що в декого з них тремтіли руки. Ніхто не залишився байдужим. Це для мене – знак того що, перш за все, людям не все одно, і нам як мінімум співчувають, і по-друге, те, що навіть дипломати, не кажучи про звичайних іноземців, до кінця не розуміють, до якої міри росіяни нас ненавидять. 

Фото: архів ГО “Спільнота Родин Оленівки”

Фото: архів ГО “Спільнота Родин Оленівки”

– Можете, будь ласка, детальніше розповісти про захід “Життя за колючим дротом: досвід російського полону”? Це промови із Вашими особистими історіями? Чи можемо ми акцентувати на їх ключових тезах? 

– О: У своїй промові я акцентувала на тому, що для росіян, умовно цих осіб так назву, воєнні злочини і садизм є традиційними. Навела приклад подібності масової страти військовополонених в Оленівці до Катині. Я хочу максимально влучно пояснити людям за кордоном, що масова страта військовополонених – це те, що в історії дій росіян вже не раз було і буде знову, як тільки росіяни відчують у собі сили й можливості. Тобто, на мою думку, єдиний спосіб зупинити їх – це колективно світовою спільнотою позбавити їх сил і можливостей.

– К: Можу виділити дві основні тези, які я намагалася донести під час свого виступу – це те, що Росія вбиває українських військовополонених, і те, що Росія весь час катує полонених і в цілому жахливо до них ставиться. Перш за все, я розповіла про свого брата Ігоря Прокопенка, про те, чому для мене, як для сестри вбитого полоненого, важливо, щоб міжнародні організації не ігнорували цей теракт, а розслідували його, і наполягали на звільненні тих, хто був поранений внаслідок вибуху. Я вважаю, що важливо розповідати про свій власний досвід, тому що людям, в тому числі представникам міжнародних організацій, у такий спосіб легше нас зрозуміти і уявити, що ми переживаємо, коли нашого родича росіяни вбивають у полоні, або коли ми чекаємо на свого чоловіка, сина, брата з полону декілька років і маємо нуль інформації про нього. 

Архів “Креативної Січі”

– Якими були головні меседжі представників ООН? Чи називають вони виклики, які до сьогодні блокують початок розслідування? Чи можемо ми говорити про нові вектори перебігу справи у підсумку зустрічі?

– К: – 5 січня 2023 року ООН розформувала свою місію, яка були покликана розслідувати теракт в Оленівці, тому що вони не могли потрапити на місце вибуху. Сьогодні я вже не чую про те, що це є перешкодою розслідуванню. Наприклад, нещодавно вийшов звіт Управління Верховного комісара ООН, де декілька параграфів було присвячено теракту в Оленівці, зокрема ООН нарешті визнало, що удар по бараку не був спричинений ракетою HIMARS. Ці відомості були отримані на основі фото та відео, які є у вільному доступі у мережі. Тобто, можна говорити про те, що вже зараз є достатньо матеріалів, також свідчень полонених, які перебували в Оленівці, коли стався вибух, для того, щоб далі продовжувати розслідування.

Архів “Креативної Січі”

– Дійсно, 4 жовтня ООН опублікувала висновки щодо масової страти в Оленівці, адекватно оцінивши ситуацію. До цього все ще існували думки, що колонію обстріляло українське військо. Загалом, чи є серед міжнародної спільноти прояви впливу російської пропаганди?

– О: – Тема російської пропаганди серед міжнародної спільноти – це тема щонайменше для довгої лекції, яку, до речі, я могла би провести, якщо буде майданчик. Росія традиційно успішно діє в цьому напрямку. Якщо коротко, то, наприклад, зовнішньополітична служба Євросоюзу опублікувала дослідження у лютому цього року, з якого можна зробити висновок, що Росія лідирує у поширенні неправдивої інформації за минулий рік не лише в себе в країні, а й за кордоном. Ці матеріали є у вільному доступі. Шукайте “1st EEAS Report on Foreign Information Manipulation and Interference Threats”. Дуже раджу. Тобто, ми боремось проти однієї з найкращих машин пропаганди на міжнародній арені, і це відчутно. 

Архів “Креативної Січі”

– Окрім слів підтримки та вираження солідарності у подальшій співпраці, чи лунали суперечливі або нейтральні тези, поширення яких може блокувати подальший перебіг процесу?

– К: – У парламенті Швейцарії, де ми виступали і були присутні під час виступів швейцарських депутатів, я неодноразово чула їхні тези про те, що їхня країна вже зараз багато допомагає Україні тим, що приймає біженців і допомагає їм освоїтися в новій країні. Я цілком згодна з тим, що ця допомога дуже важлива для України, але мені б хотілося, щоб іноземці нас почули і зрозуміли, що ми також потребуємо міжнародної підтримки в усьому, що стосується питань українських військовополонених. Я сподіваюся, що наші виступи викликали в них не тільки співчуття, але й надихнули на конкретні дії щодо тиску на Росію в питанні повернення українських військовополонених і розслідування воєнних злочинів, які Росія вчиняє проти України. 

Фото: з архіву Union des Ukrainiens de France