Сто картин жінок справжніх Героїв – соціальні меседжі картин жінок, що пережили втрату
Тисячі українських жінок щодня проживають втрату найближчого – чоловіка, сина, брата, коханого тощо. Ці жінки мають тепер особливе, надане трагічним досвідом, право – гордо носити ім’я матерів, дружин, сестер, адже їхні захисники – янголи, котрі віддали свої життя за Батьківщину. У кожної – власна історія втрати, але спільна потреба поділитися цим жертовним прикладом і дати іншим зрозуміти, що нам є ким пишатися.
“Сто картин жінок справжніх Героїв” – благодійний проєкт арттерапії для дівчат, які зазнали втрати близької людини через військову інтервенцію країни-агресора Росії в Україну. Не лише творчий захід, а й можливість виразити свої емоції, побудувати підтримуючу спільноту та знайти терапевтичний вихід для переживань дівчат, що грунтуються на прожитті особистої втрати. Протягом декількох місяців оспіль, щовихідних у майстерні автора Олега Юрова збираються зболені жінки, які несуть в собі кохання і бажання нести пам’ять про коханого. Митець допомагає надати форму та колір, але енергію і посил в картину кожна дівчина вкладає самостійно.
Про безпечне прожиття минулого через барви майбутнього, важливість малювати те, що вселяє надію, елементи соціалізації жінок під час терапії, а також якими є соціальні меседжі їх картин – в матеріалі для “Букв” розповідає митець та автор проєкту “Сто картин жінок справжніх Героїв” Олег Юров.
– Олеже, сьогодні документальні фотографи вважають своєю місією знімати війну та її наслідки, щоб мати спадок для наступних поколінь. Інша справа – виливати цей досвід на полотна. Яким є головний меседж Вашого проєкту про жінок, які втратили чоловіків на війні?
– Як на мене, фотографії війни – так, це пам’ять, але це минуле і це проговорене. І, безсумнівно, важливе. Натомість, у живописі зовсім інший вектор, бо ми намагаємось перетворити це чорно-біле і сіре на фарби, докладаємо зусиль, щоб згадувати минуле через призму майбутнього, такого, яким ми прагнемо його бачити і створювати. Ми відтворюємо якісь мрії, якусь світлу пам’ять, через картини формуємо якісь інші світи. І це потрібно створити, бо через це і є терапія.
– Яким було зародження цієї ідеї і усвідомлення її важливості саме зараз? Адже це про досвід та емоції, які все ще певною мірою до кінця не прожиті жінками і до яких неминуче звертаєшся в процесі створення картини
– До мене надійшла пропозиція від моєї знайомої, щоб попрацювати і помалювати з жінками, які втратили чоловіків на війні. Я зробив перший майстер-клас і запитав себе, якщо ми розійдемось, то якою буде доля цих історій, цих картин? Тому запропонував формат, який передбачає, що кожна жінка працює два дні над картиною, а далі її можна дійсно зберегти як пам’ять, чи продати на якомусь аукціоні, чи щоб вона була повноцінним спадком. Звісно, вони малюють вперше і не все виходить, але я трошки допомагаю і сенс в тому, щоб не просто піти з цією картиною додому. Бо, як я вирішив, якщо буде виставка, це теж якесь майбутнє. Зараз ми зберемо ці 100 картин, намалюємо, мабуть, 200, а зберемо 100. Далі ці жінки одягнуть красиві плаття, візьмуть своїх дітей, своїх подруг, своїх знайомих і ми покажемо приклад того, що ми теж боремося. Боремось з горем не через антидепресанти і плач, а через те, що ми можемо створювати те саме майбутнє, можемо висловлювати це чорно-біле в кольорах. Ми можемо показати приклад іншим, що життя продовжується, хоча це дуже складно. Я сам проживаю все це із жінками, проводжу два дні з ними, плачу разом з ними, але ми спільно йдемо до майбутньої перемоги.
Згадую історію кохання родини Гуртових. Дар’я написала картину за мотивами відомого австрійського художника Густава Клімта “Мати й дитя”. Вона побачила в цій картині любов матері до своєї дитини, захист, ніжність, підтримку, силу й незламність. Вона продовжує виховувати справжніх незламних україночок, про яких так мріяв їх тато.
– Навколо яких ключових слів-маркерів, асоціацій побудовано проєкт “Сто картин жінок справжніх Героїв”? Тобто, якими емоціями він говорить, які стани передає? До кого звертається і які почуття прагне викликати у глядача?
– Коли я думав про виставку, то чітко усвідомлював, що має бути сто картин. Тому, це певною мірою, цифра “100”. Бо, знаєте, є Небесна Сотня – люди, які загинули на Майдані, виборюючи свободу, а є ці жінки, які також уособлюють важливу боротьбу. Жінки, які не всі хочуть, не всі готові малювати, бо це потрібно наважитися, знайти в собі сили, але вони здійснюють цей подвиг. І я собі поставив таку мету, що якщо в нас буде 100 жінок, які дійсно готові до виставки – вони перемогли це, вони трансформувались у щось інше, якесь світло, якийсь колір. І ось це і є той основний меседж і головна емоція.
– Врешті, це проєкт про арттерапію, внутрішню трансформацію жінок, яка проходить через втрату чи радше про своєрідний меморіал їх історій кохання, що несе суспільно значущий характер?
– Це такий більше соціальний проєкт, аніж арт. І це навіть не повноцінно арттерапія, адже багато функцій лягає на мене, я більше тут як виховник, навіть не як психолог. Радше як людина, яка допомагає, бо холст та живопис – то лише привід зустрітися. Все інше проходить через спілкування, а картина є бонусом. Це те, через що ми можемо продовжувати наше спілкування далі, робити виставку, думати над спільними ідеями для неї, писати історії кохання. Це не просто пройти арттерапію, але й розповісти про свого чоловіка.
– Власне, кожна картина передає достатньо особисті емоції жінок, якими в суспільстві не прийнято ділитися і які не всі зрозуміють. Звідси можуть виникати бар’єри їх відтворення. Яким є процес безпосередньо зображення цього досвіду?
– Звісно, я допомагаю їм пройти через це горе, а саме через мову живопису. Бо це жива майстерня, ми тут “тусим”, знайомимось, усміхаємось, трохи дуркуємо. Я зробив все, аби вони тут не плакали, щоб це було на емоційній висоті. Я навіть запропонував писати їхні історії кохання, вішати їх поруч з картинами, щоб через це і прославити їх чоловіків. Бо це невимовна кількість хлопців, які гинуть щодня. Цифра, за якою ми не встигаємо. Через цю виставку я надав їм можливість розповісти про своє кохання, прославити подвиг цих чоловіків. І навіть зараз, говорячи це, мене переповнюють емоції.
Думаю, більшість пам’ятає фото Алли Карпенко, де вона тримає за руку свого загиблого на війні з путінським режимом хлопця, яке облетіло весь світ. Як відгук серця – картина, яку намалювала Алла в рамках благодійного проєкту “Сто картин жінок справжніх героїв”. Малювання дозволило дівчині зосередитися на теплих спогадах про свого коханого та передати їх на полотні.
– Я правильно розумію, що основним правилом є намагатися зображувати ті емоції, які дарують віру та допомагають відійти від воєнних реалій? Наскільки вираженим у жінок є бажання зображувати війну як те, що вплинуло на бачення її власного майбутнього?
– Розумієте, подвиг цих жінок в тому, що вони зламали і перемогли страх говорити про це. Говорити про кохання через живопис. Як вони це створюють? Ми беремо якісь сюжети, якісь готові картини, щось трошки змінюємо і кожна малює власну асоціацію зі своїм коханим, якого вона втратила. Хтось малює квіти, які він їй дарував, хтось мрію, яка ще не здійснилась. І я запрошую їх малювати щось таке, що вселяє надію, бо війна мине, горе, так чи інакше, затягнеться, але це світло пам’яті – те, що залишиться навіки. Ми створюємо картину, поглянувши на яку, ми відчуватимемо підтримку. Так, спочатку ми малювали війну, але я зрозумів, що не треба зображувати біль. Варто малювати те, що дарує життя. Це своєрідна магічна палиця, яка нас буде підтримувати у майбутньому.
– Якщо говорити про іноземного глядача, то цей проєкт може відгукнутися не лише як унікальний зразок мистецтва, але й як спадок нашого національного досвіду. Чи є у Вас плани щодо популяризації проєкту за кордоном?
– Зараз ми подали грант на книгу, щоб зробити її з картинами та історіями жінок. Ми хочемо через посольства ці виставки потім провести в інших країнах. Для чого? Знову-таки, щоб жінки туди поїхали, вони візьмуть дітей, разом подорожуватимуть, це також своєрідна соціалізація. Як художник, головне, що я міг зробити – придумати ідею, де для повної кількості жінок я можу створити якийсь плацдарм для того, щоб вони вийшли на новий соціальний рівень, стали значущими в суспільстві, більше спілкувались, відкривали, подорожували, показували себе. Може хтось із них стане художницею, може хтось просто знайде нові орієнтири в житті. Не буде ховатися від свого горя і це вже позитивний ефект. Звісно, є думки, що хтось із жінок піде далі за цим напрямком, і тоді можна говорити про зображення певної національної ідеї. Але це вже більш глобально.
– Зараз дуже важливо створювати з усвідомленням того, яку цінність це матиме для нас, наших громадян після перемоги. Тож яким Ви бачите продовження цього проєкту і зображення його сенсів в Україні післявоєнній?
– Всі ці картини варті перемоги. І важливо, що це не професійні художники, а жінки, які вперше взялися за фарби, за холст, ще й у стані, в якому може творити не кожен професіонал. Я не дуже можу говорити про саму цінність картин, бо це вже справа митців. Але є дуже гарний почерк та потенціал у багатьох, і всі вони варті, щоб, як мінімум, в центрі міста організувати галерею під відкритим небом. Вони всі гідні дня перемоги не як картини митців, а як подвиг самої жінки піти на це і створювати майбутнє на холсті, незважаючи на всі емоції, які їх “душать” всередині.
В коментарі для “Букв” учасниці проєкту, з огляду на особистий досвід, розповіли про його важливість та значення, подолання власних бар’єрів під час проходження терапії, внутрішню трансформацію, яка проходить через втрату, а також про роль проєкту як своєрідного меморіалу їх історій кохання з чоловіками.
“Проєкт “100 картин жінок справжніх Героїв” – це арттерапія для жінок, які перенесли важку втрату. арттерапія не має на меті навчити зображати предмети, а навпаки, при такій терапії не важлива ані правильність поєднання кольорів, ані постанова руки чи розташування малюнку. Єдина мета такої практики – допомогти перебороти стрес та психологічне навантаження. Майстер Олег Юров навчає і допомагає створити картину, яка передасть неймовірні почуття та особисту історію, яку жінка назавжди зберегла у своєму серці”, – Юлія Коваленко.
“Арттерапія – це можливість не лише відволіктись від свого болю, провести цікаво свій час… Для мене, це була можливість втілити в реальність нашу з Мішкою мрію. На полотні намалювала те, що не встигли, те, що не зможу виконати без нього. Ця картина – це історія багатьох жінок в наш час. Ця картина – це та мрія, яку я змогла побачити не лише в своїх думках, а й торкнутись рукою”, – Сніжана Литвак.
“Для мене, це ще одна можливість розказати про нього світу, показати як горить всередині мене втрачене майбутнє наших спільних мрій.. Свою картину, завдяки Олегу, я дійсно – творила. Малювала малими, великими мазками, потім розтирала долонями так, як хотіло того серце. Моя картина “сонце перемоги”. Він моє сонце і він світитиме мені завжди”, – Оксана Боркун.
“Дуже вдячна за можливість приймати участь в проєкті “100 картин жінок справжніх чоловіків”. Навіть вибираючи сюжет своєї майбутньої картини, можна зрозуміти, на якому ти зараз етапі – смутку або відродження і надії. Я зрозуміла, що я не одна. І не одній мені так болить. А ще з нами був поруч не просто професіонал та митець, а людина з великої літери, яка разом з нами переживала наші емоції. Дякую художникові. Дякую проєкту”, – Тетяна Туліна.
“Для мене, арттерапія – це одна з небагатьох можливостей відчувати позитивні емоції. Біль, сум, роздратованість, дуже часто злість – емоції, які супроводжують мене зазвичай. Після занять з малювання я почуваюся спокійно на якийсь час. Крім того для мене важливо розповідати про мого Героя, про своє кохання. Дуже вдячна Олегу Юрову за таку можливість, за увагу до нас”, – Світлана Шевченко.
“Коли почалась війна мене захопило написання картин і з’явилась мрія написати картину на холсті самостійно. Доля подарувала мені таку можливість, але, на жаль, такою ціною. Дякуючи Олегу моя мрія здійснилася, а отримані емоції на деякий час витіснили сумні думки з моєї голови та переповнювали душу радістю. Взяти участь у проекті “100 картин жінок справжніх чоловіків” дійсно того варте. Я в повному захваті від отриманого життєвого досвіду”, – Катерина Саченко.
“Переживаючи безмежно болючу втрату свого Коханого Захисника всі дружини загиблих героїв зіштовхуються не лише з безмежною кількістю болю, жаху, неприйняття, страху, а ще й з реакцією суспільства в якому й далі доводиться якось “існувати”, і з їх невмінням і небажанням правильно підтримати і поспівчувати. Тому ми повністю відгороджуємось і залишаємось один на один зі своєю шалено-болючою втратою і вбиваючим болем. Я декілька разів відмовлялась від участі в проєкті “100 картин жінок справжніх Чоловіків”, але чула дуже багато позитивних відгуків дівчат. Тому вирішила поринути в світ мистецтва, довірилась дуже талановитому митцю Олегу Юрову і наважилась зобразити на полотні нашу історію кохання. І в атмосфері повної довіри, розуміння і творчості, яку створив нам Олег Юров, мені вдалося розповісти про свого Коханого Козака через малювання фарбами на холсті, про нас із ним, і про мою безмежну втрату. І я захотіла розповідати далі про свого Коханого. І тепер я це можу! Дякую проєкту за цю можливість поринути у світ мистецтва і на декілька днів знову відчути смак життя (бо всередині я мертва). Дякую за те, що повертаєте мені віру в людей, за яких мій Коханий віддав життя, і які своєю небайдужістю, правильною підтримкою і самовідданою працею – повертають мене до життя”, – Катерина Яцкович.
Обраний 47-м президентом США Дональд Трамп обрав лояльних до своєї політики осіб із невеликим досвідом на кілька ключових посад, приголомшивши деяких союзників і давши зрозуміти, що він серйозно налаштований на зміну.
Печерський районний суд міста Києва 13 листопада переніс розгляд справи митрополита УПЦ Московського патріархату, колишнього намісника Києво-Печерської лаври Павла (Лебедя), котрий обвинувачується у виправдовуванні російської військової агресії проти України.
Пізно ввечері 14 листопада російські війська знову здійснили масовану атаку дронами на Одесу та район. Внаслідок обстрілу є загибла та поранені, пошкоджена цивільна інфраструктура.
Українська делегація на чолі з головою парламентського комітету з екологічної політики Олегом Бондаренком і його заступницею Оленою Криворучкіною звернулася до учасників найбільшої у світі кліматичної конференції COP29 із закликом зупинити російський екоцид. Представники України наголосили, що агресія Росії створює загрозу для екологічної безпеки всього світу.
Жителі села Ольгівка Курської області поскаржилися главі РФ Володимиру Путіну на труднощі, що виникли після евакуації, і закликали “завершити цю прокляту війну, яка забрала безліч безневинних життів”.