Пам’яті Олександра Пінчука – захисника, який віддав життя, прикриваючи бойових товаришів

Минув перший тиждень нового року, і ми вкотре переконалися, що це передусім не новий період часу, а продовження нашої боротьби. Війна, яку ми ведемо, не зазнала зупинки ані на мить. На багатьох напрямках продовжується активність ворога, нагадуючи про постійну загрозу. А перед нами все ще існує перспектива особливо холодної зими, яка вимагатиме не лише фізичної міці, але і стратегічного визначення. Активний тил, невпинно працюючи, координує важливі збори та ініціативи, спрямовані на надання необхідної підтримки та забезпечення наших захисників ресурсами для збереження життя. Однак поза полем бою триває інша важлива боротьба, і вона розгортається серед тих, хто втратив своїх близьких. Зусилля наших громадян спрямовані на те, щоб вшанувати пам’ять про тих, хто віддав своє життя за нашу свободу.

З перших хвилин повномасштабного вторгнення Росії в Україну Букви системно фіксують злочини Росії, документують історії постраждалих та загиблих українців. Сьогодні розповідаємо історію українського захисника, нацгвардійця Олександра Пінчука за позивним “Піня”. Це хроніки невтомної та відданої боротьби, яка не знає відступу і триває до останньої самопожертви. Боронячи територіальну цілісність та незалежність держави, Олександр брав активну участь у важливих бойових операціях на найгарячіших напрямках фронту, зокрема в Запорізькій та Миколаївській областях. Більше про особисті переконання та відчуття братерства на полі бою – в матеріалі для Букв ділиться кохана дівчина захисника – Вікторія Шишкіна.

Фото: особистий архів Вікторії

“Це сміливий мужній Воїн”, – саме такими є перші слова Вікторії про коханого. Олександр – випускник Одеського державного університету внутрішніх справ, після отримання вищої освіти певний час працював у поліції. Свою службу в армії захисник розпочав ще у 2019 році, а вже з розгортанням повномасштабної війни, відчуваючи власну відповідальність перед своєю країною, він, не роздумуючи, взяв участь у захисті її територіальної цілісності.

“Саша служив в НГУ, був молодшим сержантом і старшим кулеметником. Потім добровольцем перевівся на Запорізький напрямок і став бійцем 15-ої окремої бригади оперативного призначення імені Героя України лейтенанта Богдана Завади (Гвардія Наступу “Кара-Даг”). Саша часто ділився різними історіями з передової, навіть надсилав фронтові відео. Коли почався контрнаступ, це було спершу на їх напрямку, тривали активні бої… Життя на фронті було важким, але Саша ніколи не показував цього і завжди казав “Все добре””.

Як зазначає Вікторія, коханий першочергово визначився, що повинен саме воювати, адже не міг продовжувати діяльність в тилу, прагнув бути корисним там, де тривають активні бої. Так і було ухвалено рішення про переведення до Запоріжжя разом зі своїми побратимами.

Фото: особистий архів Вікторії

“Розповідав, як вони “кошмарили” орків і залишали їм “сюрпризи”. Хлопці були завжди на позитиві, попри надскладні умови. Пам’ятаю, подзвонить по відео, на задньому тлі чутно вибухи, а він каже: “Все добре, не хвилюйся”. Але його моральний стан з 2019 року, звісно, змінився, Саша дійсно багато побачив на війні. Проте для нього було дуже важливо, що вдома його чекають. Завжди повторював: “Я не знаю, що я без тебе робив би”…”

У рідному Миколаєві, за словами бойових товаришів, Олександр проявив себе як відважний воїн, який кулеметним вогнем ліквідував стрільця окупантів РФ на дистанції понад 1 кілометр. У той момент він впевнено висловив своє рішення перед близькими: “Не буду відступати, а тим більше не дозволю ворогам проникнути в наше рідне місто. Я разом зі своїми бойовими товаришами готовий знищувати ворога, попри  будь-які труднощі чи перешкоди”.

“Він був налаштований воювати до останнього. Побратими розповіли, як він під час штурму вискочив з окопу і сам  почав вбивати ворога, тим самим врятувавши хлопців… Остання наша розмова була 7-го липня, тоді за дві години до виїзду він сказав: “Любовь Моя, я буду отдыхать, осталось пару часов до выезда, я очень по тебе скучаю, надеюсь скоро встретимся, целую. Не волнуйся, все будет хорошо”.

Фото: особистий архів Вікторії

Вікторія дізналася про загибель коханого ввечері 9-го липня від близьких друзів. Олександр загинув на Запорізькому напрямку, біля селища Мала Токмачка, прикриваючи собою побратимів під час штурму. Як розповіли бойові товариші, спочатку влучив снайпер, а потім ворог атакував їх гранатами. Воїну було 27 років.

“У нас з ним – безліч історій, які я щодень згадую, але я ніколи не забуду ту зустріч… Тоді він був з величезним букетом, постійно міцно мене обіймав і, тримаючи за руку, казав: “Я не уявляю, як ти будеш виношувати наших дітей”. Бо я низенька та маленька, а він високий, могутній велетень. Завжди казав “Тепер все буде добре, бо ми разом”.”

Разом з рідними захисника, Вікторія створила петицію щодо присвоєння звання Героя України (посмертно) військовослужбовцю Національної Гвардії України Пінчуку Олександру. Станом на сьогодні, петиція набрала необхідну кількість голосів і наразі на розгляді. Також Вікторія прагне встановити інсталяцію і зробити білборд для належного вшанування пам’яті захисника. 

“Мені дуже допомагають рідні Саші, вони завжди поруч, друзі та побратими теж підтримують. Це сила, яку залишив коханий. Бо він був найкращим колегою, другом, товаришем і сином, в кожного вклав свою частинку… Зовсім не кожен здатен на такий вчинок заради інших. Тому я хочу, щоб усі знали, що Олександр загинув Героєм”, – звертається до громадськості Вікторія.

Фото: особистий архів Вікторії