А ви колись куштували водоліївські булочки у Сєвєродонецьку? Як нині поживає пекар Валентина

“Досі їх згадую. І не хочеться ніяких інших, окрім тих, запашний аромат яких тягнувся до сусіднього дому – власне, як і черга пошановувачів“, – згадує булочки з пекарні Водолій колишня мешканка Сєвєродонецька (Луганська область) Валерія Зеленська-Печена.

“Смачний запах був на весь квартал“, – ділиться в коментарях спогадами Марина Коломойцева.

“Таких більше ніде не куштувала… Наші були особливі і коштували зовсім недорого“, – пише мешканка Сєвєродонецька Аліна Павлова.

І таких спогадів багато – усі вони стосуються знаменитих у Сєвєродонецьку володіївських булочок, місцеві цю випічку називали “легендарною”. У пекарні “Володій” їх випікала 57-річна Валентина. Жінка працювала пекаркою протягом сімнадцяти років.

Булочки знали і любили не лише у самому Сєвєродонецьку, але і за його межами. Також великим попитом перед Великоднем користувалися її паски.

“У моєї подруги чоловік був з сусідньої області, Донецької, тож іноді вони їздили туди до родичів. Питали, який привезти гостинець. “Нічого не вези, привези водоліївських булочок”. Булочки були дуже смачні. Хоча продукти зовсім прості. Може, це тому що вкладали всю душу в роботу“, – згадує Валентина.

Про свій шлях з-під окупації, реабілітацію та життя, яке вона лишила у Сєвєродонецьку, Валентина розповіла NV.

З початком повномасштабної війни Валентина разом із родиною — донькою, зятем, онуками та чоловіком — перебувала у рідному місті. Від обстрілів ховалися у підвалі, готували одне для одного ті, хто лишився. Жінка жила у Сєвєродонецьку до 20 травня 2022-го. Каже: виїжджати не збиралася, бо не хотіла покидати рідний дім. Про те, що місто знову може опинитися в окупації, також не думала. Вважала, що все завершиться так само, як у 2014 році.

“Навіть не було в думках, що буде окупація. Якби думали, що буде окупація, може б, тоді і з’явилися б такі думки [виїхати]. Сестра, звісно, дзвонила, мовляв, виїжджайте. Я кажу: ну, не хочу я виїжджати, не хочу з дому нікуди їхати. Знаєте, як важко зараз тинятися по всій Україні? І ти ніде нікому не потрібен, — говорить співрозмовниця, — У нас зв’язку, світла не було, нічого. Інформації такої, що в Україні, у світі твориться, теж майже не було. Чули, що вже і в Дніпро прилітає, і по всій Україні стріляють. І так, їхати куди? В такий же самий підвал, тільки в чуже місто?“.

Фото: Superhumans Center

20 травня 2022 року російська армія вчергове сильно обстріляла Сєвєродонецьк з артилерії: атака прийшлася на школу, в укритті якої перебували Валентина та інші мешканці міста. Троє людей, включаючи зятя Валентини, загинули того дня.

Сама жінка унаслідок обстрілу отримала відкриту черепно-мозкову травму, сильні пошкодження обличчя, втратила око, мала сильні поранення руки і ноги. Пам’ятає, як військові, які стояли поруч, вибігли та наклали їй джгут, та надали машину, щоб транспортувати Валентину до лікарні. Обстріли продовжувалися, з усіх боків летіло скло.

Після первинної допомоги жінка спершу потрапила в лікарню до Лисичанська, опісля – в Бахмут, після чого в Дніпро, а остаточно лікувати лишилася в Тернополі. Жінка з сестрою марно чекали іноземних спеціалістів, які допомогли б зі складним пораненням. Згодом сестра Валентини почула по радіо, що у одній з приватних клінік Одеси є пластичний хірург, який безкоштовно допомагає людям, що отримали травми обличчя внаслідок бойових дій. Так Валентина опинилася в Одесі. Згодом вона проводила операцію на втраченому оці в Одесі та Львові.

На тяжкому шляху реабілітації після поранення Валентина дуже завдячує своїй сестрі — та супроводжує її під час операції та допомагає в усьому, підключає до піклування про Валентину своїх дітей.

Фото: Superhumans Center

Під окупацією лишився чоловік Валентини. Після того, як місто знову потрапило в окупацію, її чоловік вирішив все ж залишатися там. Внаслідок обстрілів їхній будинок був пошкоджений: частково зруйновано дах, повиносило вікна. Чоловік Валентини його полагодив і продовжує там жити.

“Ну, зате хоч цілий. У селі там якщо 20 домівок є придатних для житла, то буде гарно. А так, в основному, як і Бахмут, стерли лиця землі, — говорить Валентина, — В нас було господарство велике. А зараз що, він [чоловік] сам, недавно тільки світло дали. Собака, кішки. Це ось дзвонив, казав, куриця сіла, так він яєць у сусідки взяв, підложив, хазяйнує“.

Чоловік боїться покинути рідну домівку, і одна з причин – страх, що житло постраждає від мародерів.

Окрім чоловіка, у Сєвєродонецьку залишаються і деякі родичі жінки, а також двоє подруг. Каже: спілкуються з усіма добре, якщо не чіпати “теми політики і війни”. Підкреслює: не впевнена, що ті, хто залишаються в окупованому місті, зробили це тому, що вони “за Росію”. Думає, що, скоріш за все, люди просто не захотіли їхати з дому — так само, як і її чоловік. Адже не кожна людина зможе “зірватися, поміняти і обнулити все”.

Сучасна армія України – це переважно добровольці, які сформували рух захисту держави ще у 2014 році. У той час, коли агресор вірив, що зможе досягнути успіху через раптовість та неочікуваність вторгнення для українського командування. І тоді, коли на державному рівні ще не існувало механізмів підтримки таких людей. Дехто із тодішніх добровольців вже протягом десяти років на передовій боротьби за наші кордони.

Громадська антикорупційна рада при Міноборони заявила про ймовірні зв’язки між колишнім міністром оборони Рустемом Умєровим, підсанкційним бізнесменом Тимуром Міндічем і компанією “Fire Point”, посилаючись на наявні у слідства матеріали. У ГАР вважають, що компанія могла надати неправдиві дані про бенефіціарів, і закликають відсторонити Умєрова від посади секретаря РНБО та ініціювати часткову націоналізацію підприємства.