«Чекаю свого часу»: законопроєкт про мобілізацію непокоїть українську молодь – NYT

Джерело: NYT

На думку журналістів The New York Times, президент України Володимир Зеленський, ймовірно, змінив долі тисяч українських чоловіків, коли підписав закон про зниження призовного віку з 27 до 25 років цього місяця, більш ніж через два роки після початку повномасштабного вторгнення Росії.

Українські війська намагаються стримати набагато більшу російську армію і потребують поповнення своїх лав. Зараз багато молодих людей, які залишилися в Україні – тисячі інших нелегально втекли з країни – переймаються своїм майбутнім, йдеться в матеріалі.

Журналісти поспілкувалися з українськими чоловіками, яких можуть торкнутися ці зміни.

“Я хвилююся, навіть трохи боюся”

Єгор Хомченко, власник пекарні на сході України, якому наступного місяця виповниться 25 років, розповів, що має багато друзів, які пішли на війну.

Утім, за словами чоловіка, дружина Амелія пообіцяла йому, що “зробить все можливе, щоб його не забрали”, якщо Єгора призвуть до армії.

“Я хвилююся, навіть трохи боюся. Але все буде так, як задумав Бог”, – прокоментував він.

Хомченко живе в Дружківці, промисловому місті в Донецькій області на сході України. Росія обстрілює місто ракетами та артилерією, але життя продовжується, хоча більшість ночей можна почути гуркіт боїв на лінії фронту неподалік. На початку війни його дружина, на той час вагітна, поїхала до Дніпра. Вона повернулася додому після народження сина.

“Вона почувається тут досить спокійно, тому що наша сім’я разом. Ми не можемо уявити собі життя окремо, і не знаємо, як люди, розділені війною на місяці і роки, можуть впоратися з цим випробуванням. Звичайно, коли в Дружківці обстріли, Амелія боїться, але разом ми сильні”, –- розповів чоловік.

“Мені було страшно від самої думки, що я піду на війну”

23-річний Нестор Бабський, фізіотерапевт у реабілітаційному центрі на заході України, щодня приймає по кілька українських солдатів, поранених та покалічених війною. Він зізнався, що відчуває провину за те, що не служив сам, і почуття страху перед тим, що чекає на нього попереду.

“Спочатку, мене лякала сама думка про те, що я піду на війну, але зараз я спокійно до цього ставлюся”, – розповів він.

Нестор додав, що поранені солдати “зіграли свою роль і повернулися жити своїм життям, тому він чекає свого часу”.

“Я розумію, що там я точно буду більш корисним, ніж тут. Ця думка мене заспокоює”, – зазначив він.

“Молодь – це майбутнє”

Поділився своїми думками щодо зниження призовного віку й журналіст із Харкова Олександр Манченко.

“Молодь – це майбутнє, як би банально це не звучало. Можливо, Зеленський думав, що Україна може обійтися без мобілізації молоді, але, мабуть, військова ситуація не дозволяє нам такого потурання”, – сказав він.

Манченко зазначив, що поважає хоробрість тих, хто пішов до війська у перші дні війни.

Також він наголосив, що “саме завдяки їм ми вижили”, додавши, що сумнівається у власній мужності і не хоче воювати.

“Більше того, я хочу продовжувати робити те, що я роблю, тому що вважаю, що моя робота – також важлива. Але я не збираюся втікати від мобілізації і ховатися. Побачимо, як складеться моя доля”, – резюмував чоловік.

“Я маю бути максимально професійним”

27-річний Максим Сухий, стоматолог із Києва, вже досяг мінімального призовного віку. Він розповів, що готувався до війни з серпня 2022 року, але його ще не призвали.

Він шукав підрозділ, до якого міг би приєднатися, вивчаючи зброю і тактику в таборі на вихідних і відвідуючи тренажерний зал.

Підготовка в українських військових частинах у кращому випадку – нерівномірна, і ті чоловіки, яких призивають за мобілізацією, а не ті, хто приєднується добровільно, часто потрапляють до піхоти. Ці сухопутні війська зазвичай несуть найважчу службу: сидять в окопах під постійними обстрілами і, за необхідності, атакують ворожі позиції, йдеться в матеріалі.

Сухий зауважив, що готується до такої можливості.

“Я повинен бути максимально професійним. Якщо я піду на війну, то хочу бути професіоналом і там. Тому я готуюся до можливої мобілізації настільки, наскільки дозволяють час і фінансові ресурси. Якщо я опинюся на війні, я не хочу бути людиною, яка нічого не знає”, – підсумував він.

“Батьки хвилюються більше”

24-річний Василь Ванжурак працює на лісопилці в Карпатах. Він розповів, що хотів піти в армію, але його батько пішов воювати, залишивши його піклуватися про матір та інших родичів у перші місяці війни.

“Чи хвилююся я? І так, і ні. Мої батьки більше хвилюються через те, що я йду до армії, ніж я сам”, – зізнався він.

Василь запевнив, що розуміє, що в умовах такої жорстокої війни, яка триває, “їм все ще потрібні люди там”.

“Ця війна, на жаль, триватиме довго”

Денису Ємцю, електрику металургійного заводу на півдні України, минулого місяця виповнилося 25 років. Він каже, що не надто переймається зміною призовного віку, оскільки вважає, що більше потрібен на металургійному заводі, ніж в армії. Але, додав чоловік, якщо його призвуть, він піде воювати.

“Я вже звик до думки, що ця війна, на жаль, затягнеться надовго. Спочатку ми всі сподівалися, що вона швидко закінчиться, але згодом виявилося, що реальність – набагато суворіша”, – зазначив він.

Денис розповів, що його дядько та вітчим, які вже брали участь у війні, відмовляли його від вступу до армії.

“Я – єдиний нащадок чоловічої статі, який залишився в сім’ї, і вони дуже хвилюються, що зі мною не все буде гаразд. Вони, безумовно, хотіли б, щоб я залишився на заводі і продовжував підтримувати мою матір, тітку і бабусю”, – поділився чоловік

• Сьогодні, 16 квітня, президент України Володимир Зеленський підписав проєкт закону щодо мобілізації під номером 10449.