Чому Україна не в НАТО

Уявіть, що зараз відбувається референдум на тему, чи вступати Україні в НАТО. Ви можете проголосувати: за, проти або утриматися. Відповідно до опитувань, жодного разу у період 2002—2021 рр. кількість українців, які проголосували б за НАТО, не сягала й 50%. Українці усвідомили необхідність стати частиною Євроатлантичного союзу лише після повномасштабного вторгнення РФ у 2022 році.

На початку 90-х більшість українців мали позитивне ставлення до Росії, підтримуючи відкриті кордони, культурні та економічні зв’язки  й дружні відносини, однак не маючи жодного бажання об’єднатися в спільну державу​. Протягом усіх років з моменту відновлення незалежності більшості українського суспільства та політиків, які відповідали електоральному запиту суспільства, було притаманне неусвідомлення небезпеки з боку РФ, народ якої вважався якщо не братнім, то точно дружнім.

РФ зі свого боку не сприймала незалежність України, яку вважала помилковим тимчасовим явищем на шляху відродження СРСР, розпад якого Путін назвав найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття. Також росіяни не поважали й українців, яких сприймали молодшим дурним братом із села. Десятиліттями РФ культивувала меншовартість українців у бізнесі (“ваши товары не нужны в ЕС”), у культурі (“великая русская культура”, а не українська) та медіа, переважна більшість яких була російськомовною та орієнтувалася на “русских интелектуалов”. Замерзання без російського газу було ньюзмейкером десятиліттями, а багато українських політиків мали отримати схвалення РФ, перш ніж отримати посаду.

У перші 10 років після відновлення незалежності опитування щодо ставлення до НАТО практично не проводилися. У 2002 році 32% українців були “за” вступ до НАТО, стільки ж були й проти. Вже у 2003 році “за” було лише 21,9%, а частка “проти” зросла до 37,7%.

Навіть після Майдану 2004 року, коли проукраїнський Віктор Ющенко за народної підтримки Помаранчевої революції не дозволив взяти владу проросійському Віктору Януковичу, який фальсифікував результати президентських виборів, 47% українців були проти НАТО.

Навіть після анексії Криму та військової інтервенції Росії в Донецьку та Луганську області все ще менше половини українців підтримували курс до вступу в НАТО.

Саме спираючись на небажання українців, ексканцлерка Німеччини Ангела Меркель виступила проти надання Україні та Грузії Плану дій щодо членства (ПДЧ), зазначивши, що у 2008 році підтримка вступу до НАТО серед українського населення була низькою.

На питання: чому ви проти вступу України до НАТО? — у червні 2017-го, коли російська агресія тривала вже 3 роки, українці відповідали:

– НАТО є агресивним імперіалістичним блоком – 24,9%; 

– Це остаточно зіпсує відносини з Росією — 20,2%;

– Це спровокує Росію на пряму військову агресію – 27,6%.

24 лютого 2022 року, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення, Україна не була членом НАТО. Ба більше, майже 3 роки великої війни продемонстрували, що НАТО як не квапилося приймати Україну, так і не квапиться. Тобто заяви РФ, що напад обумовлено загрозою, яку становить потенційне розширення НАТО в бік України, є лише сумнівним виправданням імперіалістичних загарбницьких намірів Путіна та шовіністичного російського населення, щоб відновити РФ у кордонах Радянського Союзу.

У підсумку, колективне небажання більшості населення України усвідомити загрозу з боку РФ збігалося з баченням колективного Заходу, який з радістю купував дешевий російський газ, поки РФ використовувала демократичні механізми для підтримки ультраправих та проросійських політиків у всьому світі, які зараз є членами НАТО та блокують можливе приєднання України (наприклад, Віктор Орбан). І Україна, і більшість в ЄС до останнього не вірили й були шоковані, коли Росія почала повномасштабне вторгнення. 

Парадоксально, але факт, що саме РФ сприяла популярності НАТО серед українців. Чим агресивнішою була РФ щодо суверенітету України, тим більше українців підтримували приєднання до НАТО. 

У квітні 2022-го тих, хто підтримав би вступ до Альянсу, було 59%, а станом на лютий 2024 року – 77%.

Українці усвідомили необхідність стати частиною НАТО лише після повномасштабного вторгнення та почали вимагати цього просто зараз. І коли цього не відбулося, то подекуди лунали заяви, що в НАТО немає сенсу, бо Альянс нас не захистив.

Насправді НАТО має сенс і захищає країни-члени, кожна з яких пройшла свій шлях, щоб отримати гарантії безпеки. 

Україна мала б почати свій шлях набагато раніше, а не голосувати за тих, хто обіцяв домовитися з РФ, налагодивши “благососедские товарищеские отношения”. Як ще до початку російської агресії 2014 року так і у 2019, коли Володимир Зеленський, вочевидь, щиро вірив у можливість домовитися з Путіним, щоб припинити війну.

До самого початку вторгнення влада, яка взяла на себе відповідальність за безпеку й добробут українців, заперечувала можливість нападу, називаючи повідомлення західних спецслужб дезінформацією. Не було жодної роботи щодо набуття членства в НАТО, бо не було усвідомлення загрози, навіть коли ця загроза зосередила біля кордону з Україною близько 190 тис. військовослужбовців армії РФ.

Цитуючи класика: маємо те, що маємо.

Щоб вижити та перемогти, важливо усвідомлювати шлях, який нас привів до необхідності виживати. Не час шукати винних. Час усвідомити реальність та взяти відповідальність за минуле й майбутнє.

Реальність зараз така: мета РФ — знищити Україну як державу, українців — як народ. Знищити ідентичність, мову, культуру й стерти з історії згадку про наше існування. Це не війна за території. РФ не зупиниться, якщо віддати Крим і Донецьку, Луганську, Херсонську та Запорізьку області, які вони привласнили, вписавши у російську конституцію.

Виживання України залежить від сили української армії, стійкості суспільства та готовності до війни на довгі роки, паралельної роботи в бік європейської та євроатлантичної інтеграції за підтримки цивілізованого світу. Час ілюзій, що Путін не божевільний і можна домовитися — в минулому. Путін, звісно ж, не божевільний, він цілеспрямований психопат, чия мета — знищення України шляхом поглинання, і до своєї мети він йтиме всіма можливими шляхами.