«Цифрове забуття»: як у Вікіпедії зникають історії загиблих військових

Поки Україна веде боротьбу за свободу та незалежність, у цифровому просторі точиться інша війна – за памʼять. У Вікіпедії, одному з найбільших джерел відкритих знань, фіксується тривожна тенденція: з бази знань зникають статті про українських військових, зокрема про тих, хто загинув на фронті, маючи нагороди та офіційне визнання.

Причина формулювання “недостатня енциклопедична значущість”. 

Саме цим аргументом послуговується один із найактивніших користувачів української Вікіпедії Сергій Петров (Kharkivian). Він наполегливо ініціює вилучення сторінок, якщо вважає, що в них бракує згадок в авторитетних джерелах чи указу президента про нагородження. В обговореннях він зазначає: “Самостійний пошук не дав жодної згадки про особу, крім фейсбуку, але соцмережі не можна використовувати у Вікіпедії”.

Це стосується не лише рядових військових. Відомі випадки, коли з Вікіпедії вилучали сторінки про загиблих офіцерів. Зокрема, про випускника Сухопутної академії Шинкарука Андрія Володимировича, який загинув 20 квітня 2020 року внаслідок ворожого обстрілу з гранатометів під час виконання службових обов’язків, зазнавши множинних уламкових поранень біля міста Мар’їнка під час обходу бойових позицій та був нагороджений бойовими відзнаками, а також про полковника Ярошенка Дмитра Олександровича, відзначеного двома орденами Богдана Хмельницького. Причиною була відсутність згадки про нагородження в указі президента, що, на думку ініціаторів вилучення, робить інформацію “недостатньо підтвердженою”.

За більшістю таких рішень стоїть саме Сергій Петров, харків’янин, історик за освітою, член “Вікімедіа Україна”. Він викладає вікікурси, активно популяризує енциклопедію, є відповідальним редактором сайту “Майдан” і аналітиком Інформаційного центру “Майдан Моніторинг”. Парадоксально, але людина, яка документує воєнні злочини, водночас викреслює імена загиблих захисників з онлайн-енциклопедії через формальні критерії.

Джерело: Фейсбук Сергія Петрова

Така діяльність викликає обурення серед волонтерів, побратимів, родин загиблих, а іноді й серед інших редакторів. Один із користувачів у дискусії написав: “Одні небагатооб’єктні, як прописані в Конституції, а інші – герої”. Позиція Петрова сприймається як ігнорування контексту війни та суспільної значущості героїзму.

На перший погляд, це може виглядати як формалізм або надмірна буквальність. Але аналіз редагувань у Вікіпедії вказує на системну практику саме щодо українських військових. Це викликає підозру, що мова йде не лише про дотримання правил, а про вплив на інформаційну політику у сфері військової пам’яті.

Щоб зрозуміти, чи справді правила Вікіпедії не дозволяють вшановувати навіть героїв війни, ми звернулися за розʼясненням до одного з адміністраторів української Вікіпедії. На правах анонімності він погодився прокоментувати ситуацію:

– Чи існує окрема позиція щодо загиблих військових?
– Окремої позиції немає, все залежить від кожного конкретного випадку: рівень паблісіті, відомість загиблого, соціальна важливість події тощо.

– Який загальний мінімум джерел потрібен?
– В ідеалі для нормального матеріалу має бути 6–7 авторитетних джерел.

Із цих відповідей випливає: формально жорстких заборон немає, однак кожна стаття оцінюється субʼєктивно. Критерії “значущості” часто залишаються на розсуд активного редактора або адміністратора. Це й створює можливість для упередженого або надто формального трактування, що може призводити до вилучення навіть важливих сторінок.

Керівник юридичного напрямку Букв Назар Чорний пояснив чи має збереження пам’яті про загиблих захисників України бодай якусь правову підтримку. Виявляється, навіть тут правовий вакуум:

“З погляду українського законодавства право на пам’ять має здебільшого матеріальний вимір, що найкраще ілюструє стаття 298 Цивільного кодексу України. Йдеться у ній лише про тіло людини і місце її поховання та повагу до них, а не про людину як сутність поза межами фізичного втілення. Стаття 297 Кримінального кодексу України встановлює відповідальність за наругу над могилою, іншим місцем поховання або над тілом померлого, але не охоплює того ж змісту поведінки щодо нематеріальної пам’яті про померлого”.

Юрист також звертає увагу на обмеження щодо права на захист пам’яті через спростування інформації:

“Право на пам’ять реалізується також у статті 277 ЦК України, але йдеться саме про норму, що відсилає до змагального процесу, а не таку, що захищає репутацію померлого безумовно”.

Також він наголошує на потенційних юридичних ризиках від надмірного розширення “права на пам’ять”:

“Складно уявити, що законодавець жорстко обмежить коло осіб, щодо яких постулюється імперативний обов’язок про повагу до пам’яті. Цей обов’язок може поширюватись і на осіб, діяльність яких має об’єктивно деструктивний характер щодо держави.

Уявіть, що після смерті Андрія Портнова спроба публічно назвати його проросійським діячем чи агентом впливу матиме наслідком не позов про спростування, як це відбувалось за його життя, а й певний вид юридичної відповідальності: адміністративну чи й кримінальну”.

Що ж до ситуації з Вікіпедією, то, за словами Назара Чорного, це зовсім інший рівень:

“Йдеться про структуру, можливості застосування заходів примусу до якої є вкрай обмеженими. Навіть попри статус загальновизнаного джерела інформації, регулювання виключно Вікіпедії є неможливим з формально-юридичного погляду. Необхідно розробляти комплексну стратегію щодо збереження та поширення пам’яті про загиблих захисників, яка охоплюватиме, зокрема, такі ресурси як Вікіпедія. Держава має можливості, інструменти і, найголовніше, обов’язок уже зараз розв’язувати це питання шляхом комунікації. Наприклад, шляхом укладення меморандумів чи втілення спільних проєктів, які дозволять досягти достатнього обсягу дотримання правил Вікіпедії для створення та збереження сторінок про загиблих захисників України”

З коментаря юриста випливає: в українському законодавстві відсутня норма, яка прямо гарантує або захищає пам’ять про людину після її смерті. Закон охороняє тіло, могилу, місце поховання, але не нематеріальний образ людини (її репутацію, вклад, суспільне значення). І навіть право на спростування неправдивої інформації обмежене, оскільки ним можуть скористатися лише близькі родичі, а не побратими чи просто небайдужі.

Більше того, формальна повага до пам’яті без оцінки вчинків може обернутись абсурдом, коли навіть токсичну фігуру не можна буде назвати своїм іменем, бо “він уже помер”.

У Вікіпедії юридичний вплив мінімальний. Втім, як підкреслює Назар Чорний, держава вже сьогодні має всі можливості для діалогу та меморандумів із представниками Вікіспільноти. Бо захист пам’яті – це не лише про норми, а про політичну волю і ціннісні пріоритети.

Попри формальні внутрішні правила Вікіпедії, що регламентують значущість статей, не можна ігнорувати той факт, що збереження пам’яті про загиблих військових – це не лише моральний чи емоційний обовʼязок. В Україні це закріплено на рівні законодавства. Згідно зі статтею 17 Конституції України, захист інформаційної безпеки є однією з найважливіших функцій держави. Інформаційна безпека охоплює лише захист від дезінформації, а й збереження правдивих історій, імен і фактів, що формують національну пам’ять.

Крім того, закон “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” визначає вшанування пам’яті загиблих осіб як важливу державну політику. Відповідальність за збереження історії та імен тих, хто віддав життя за суверенітет і територіальну цілісність України, закріплена у нормативних актах, що гарантують соціальний захист ветеранів та підтримку родин загиблих. Вилучення сторінок про полеглих воїнів із відкритих джерел, зокрема з найбільшої онлайн-енциклопедії світу, суперечить цим принципам державної політики пам’яті.

Щобільше, такі дії варто розглядати й у контексті Закону України “Про доступ до публічної інформації”. Зокрема, стаття 7 цього закону забороняє необґрунтоване обмеження права на доступ до інформації, яка не містить відомостей з обмеженим доступом. Пам’ять про загиблих захисників України є безперечним суспільним інтересом і, відповідно, публічною інформацією, до якої має бути забезпечений вільний доступ. Вилучення статей про загиблих із відкритих джерел створює колізію між суспільним правом на інформацію та практикою видалення цих даних, що вимагає уваги та перегляду.

Поки родини, журналісти, митці намагаються зберегти імена героїв, хтось в енциклопедії вирішує, що ці імена “незначущі”. Але памʼять – це не лише меморіали й ордени. Це також слова, тексти, згадки в найбільшій онлайн-енциклопедії світу.

Вилучення статей із Вікіпедії про загиблих захисників – це не випадковість, а виклик для українського суспільства, яке прагне зберегти історичну правду та вшанувати героїв у наймасовішому онлайн-ресурсі знань.

У світлі виявлених фактів системного вилучення з відкритих джерел інформації про загиблих захисників України, звертаємося до правоохоронних органів: Служби безпеки України, Національної поліції та інших компетентних структур з проханням ретельно вивчити цю практику.

Такі дії можуть мати ознаки інформаційної агресії або свідомого спотворення історичної пам’яті, що завдає шкоди національній безпеці та моральному стану суспільства. Важливо розглянути, чи не порушуються при цьому чинні законодавчі норми щодо захисту інформації, пов’язаної із захисниками України, та не має місця діяльність, спрямована на дискредитацію героїв війни.

Закликаємо компетентні органи звернути увагу на цю проблему і вжити відповідних заходів для забезпечення збереження правди та національної пам’яті у цифровому просторі.

Війна триває не лише на полі бою. Вона точиться й за те, кого ми пам’ятаємо. І хто має право вирішувати, чиє життя варте згадки.