«Діти бачили, як вони стріляли в мене у власному дворі» — історія Ольги з Миколаївщини: про окупацію, обстріли та хворобу доньки
Ольга Ворона – багатодітна мати та мешканка села Снігурівського району, що на Миколаївщині, яке перебувало під окупацією російської армії до 11 листопада 2022 року. До повномасштабної війни жінка займалась домашнім господарством, переважно землеробством, та виховувала дітей – тоді ще 14-річного Віталія, 8-річну Ірину, 3-річного Андрія та шестимісячну Дарину. Наймолодша донька народилась з рідкісною деформацією – розщепленням піднебіння (народна назва захворювання – «вовча паща»), відтак потребувала лікарського нагляду та операції.
“Ще до великої війни лікар наш дав настанову прооперувати Дарину, як їй виповниться рік. Це випадало на травень 2022 року. Росіяни нас не випускали, хоч і знали про нашу потребу у нормальному лікуванні. Нам було так важко з донькою, страшно, що ми втрачаємо час… Операція була необхідна, бо Дарина не вміла розмовляти, від звичайної простуди вона задихалась й могла захлинутися, їла з великою складністю, а дитячого харчування у нас в окупації взагалі не було”, – розповідає Буквам Ольга.

Джерело: архів Ольги
За словами мешканців Миколаївщини, під час окупації будь-яке пересування між населеними пунктами без перепустки було суворо заборонено, а виїзд на підконтрольну Україну – гра в “російську рулетку”. Ольга ділиться, що одного дня головнокомандувач окупаційних військ на Миколаївщині приїхав додому до сімʼї й надав дозвіл на виїзд. Проте жінка не наважилась, адже багато евакуаційних колон, попри перепустки й перевірки, розстрілювали або підривали російські солдати.
“Ще була проблема, що у нас немає свого транспорту. Наймати авто було дуже дорого, фінансів не вистачало, та й ніхто не погоджувався, адже всі боялись розстрілу…”, – згадує жінка.
Класична стратегія і методи російської влади на окупованих територіях – насилля фізичне та/або моральне над цивільним населенням скореного народу. Родина Ольги не є винятком.
“У мене часто запитують, чи не постраждали ми в окупації – чи цілий будинок, чи немає поранень. Я відповідаю, що постраждали ми дуже сильно морально, це страшніше, ніж фізично… Мої діти бачили, як вони [окупанти] стріляли в мене у власному дворі”.

Джерело: архів Ольги
Ольга розповідає, що її сусідка – власниця місцевої крамниці – часто приймала до себе в гості російських солдатів ще з перших днів окупації, до того ж, складала списки односельчан, у яких можна конфіскувати авто, забрати гроші тощо. Вдень і вночі з сусіднього будинку лунав галас і шум генератора, адже електропостачання у селі часто зникало через обстріли або навмисні відключення з боку самопроголошеної влади. Нерідко озброєні окупанти не могли зайти у двір колаборантки, тож тримали шлях до неї через двір Ольги, попередньо виламавши частину паркану.
“В один день я не витримала – і вибігла до них у двір. Кажу: “Йолкі-палкі, ну скільки можна?” Вони дражнили собак, могли сваритись один з одним, битись, стріляти. Це було терпіти неможливо – ні мені, ні маленьким дітям. Тоді один з солдатів швидко почав стріляти мені попід ноги, інший почав його зупиняти. У мене був крик душі, стільки ненависті до них. Я казала, аби стріляли не по ногах, а дивилися мені в очі й стріляли чітко в мене… Діти бачили це через вікна і кричали не своїм голосом…”, – згадує Ольга.
Під час чергового обстрілу села 3-річний син Ольги – Андрій – ледь не став жертвою російською терору. Снаряди з “Граду” посеред дня прилетіли у двір родини, коли дитина гралась у подвірʼї. Як розповідає Ольга, установки окупантів виднілись одразу за селом та стабільно й навмисно були розміщені під нахилом так, аби снаряди летіли по найближчих селах.
Щойно село звільнили й зʼявився звʼязок, Ольга звʼязалась із дитячим пластичним хірургом багатопрофільного діагностично-лікувального закладу “Охматдиту” та близько місяця онлайн спілкувалась з ним із приводу хвороби молодшої доньки та невідкладного хірургічного втручання.
Як розповідає жінка, завдяки українським військовим та небайдужим односельцям, Ольга з маленькою Дариною добрались до Києва з понівеченого деокупованого села на операцію з усунення вродженої вади – розщеплення піднебіння.

Джерело: архів Ольги

Джерело: архів Ольги

Джерело: архів Ольги
“Операція пройшла успішно. Дитина чітко говорить заповітне “Мама”, нарешті без дискомфорту харчується і йде на поправку. Мою дитину прооперували безоплатно, чому я була так здивована. Я так щиро хочу подякувати клініці “Охматдит”. Вони врятували мені дитину, дали їй шанс розмовляти, спокійно їсти, бути здоровою українкою! Голубченко Олег Ігорьович оперував Дарину – надзвичайна людина, дуже уважний і чуйний професіонал своєї справи!”, – ділиться жінка.
Ольга розповідає, що з часом планує у повному складі родини переїжджати з рідного села і будувати нове життя. Адже те, що пережили діти й жінка у власному дворі, назавжди закарбовано в памʼяті жахливими спогадами…
Європейський Союз продовжить дію тимчасового захисту для українських переселенців до березня 2028 року. Рішення дозволить мільйонам осіб і надалі легально проживати у країнах ЄС, працювати, навчатися та отримувати соцдопомогу.
Рязанський нафтопереробний завод у Росії зупинив переробку нафти після атаки українських безпілотників у ніч на 29 липня. За оцінками галузевих джерел, підприємство не зможе відновити роботу близько двох тижнів.
На Кіровоградщині працівник районного ТЦК та СП спільно з дільничним офіцером поліції вимагали щомісячну плату з підприємців за невжиття заходів щодо мобілізації їхніх працівників, тоді як за 8 тисяч доларів пропонували оформити фіктивне бронювання через внесення неправдивих даних до системи “Оберіг”.
Голова Івано-Франківської ОВА Світлана Онищук повідомила оновлену інформації щодо наслідків російського обстрілу Прикарпаття у ніч на 30 липня. Мовиться зокрема про пошкодження промислового об’єкта та понад 50 житлових будинків.
У Чугуївському районі, що на Харківщині, розширили зону обов’язкової евакуації, зокрема примусової, повідомив голова ОВА Олег Синєгубов за результатами засідання Ради оборони області 30 липня.