Foreign Policy: Переговори з Росією – все ще погана ідея

Джерело: Foreign Policy

Заклики до Сполучених Штатів вести переговори з Росією лунали від самого початку російського вторгнення в Україну. Війна триває і обґрунтування необхідності переговорів змінюється з кожною її фазою: Україна не може виграти, тому Захід має вести переговори; Україна гарантувала собі виживання, але не може сподіватися на більше, тож настав час говорити; Україна перемагає надто швидко, тож даймо російському президенту Володимиру Путіну можливість відступити, щоб він не знищив увесь світ; війна стає надто дорогою, тому час працювати дипломатам.

Остання версія стосовно того, що Вашингтон повинен домовитися про припинення війни, або, точніше, тиснути на Україну, щоб вона погодилася на переговори, враховуючи позицію РФ, має вигляд приблизно такий: американці, особливо ті, хто схиляється до підтримки Республіканської партії, дедалі обережніше ставляться до допомоги Україні. На Капітолійському пагорбі республіканці не дали включити допомогу Україні в резолюцію 30 вересня, яка мала вирішити урядову кризу в США. Український контрнаступ виявився складнішим і повільнішим, ніж багато хто сподівався, і навіть прихильники Києва тепер визнають, що будь-яка перемога буде щонайменше через рік.

Тим часом втрати, за деякими підрахунками, перевищили півмільйона вбитих і поранених солдатів. Беручи до уваги усі ці темні хмари як на політичному, так і на військовому фронтах, чому б не спробувати укласти якусь угоду, потенційно врятувавши десятки тисяч життів і багато мільярдів доларів?

Однак як тільки ви подивитесь глибше, аргументи на користь переговорів з Росією швидко розвалюються. Почнемо з передбачуваних змін у громадській думці США. Так, деякі опитування демонструють зниження підтримки України. Справжнє питання, однак, стосується причин чому деякі американці, схоже, змінили свою думку. Деякі справді можуть бути стурбовані ціною, але аналітика також показує, що зниження підтримки, особливо серед республіканців, відображає загальні побоювання щодо президента США Джо Байдена та його політики на початку сезону виборів, а не власне ситуації в Україні.

Червневе опитування Інституту Рейгана підтверджує цю гіпотезу. Коли соціологи сказали скептично налаштованим респондентам, що Сполучені Штати “витратили приблизно 24 мільярди доларів на військову допомогу Україні, що становить приблизно 3% власного військового бюджету США”, і що “Україна продовжує контролювати приблизно 83% своєї території і американська розвідка вважає, що війна суттєво знизила військову міць Росії та її здатність загрожувати союзникам по НАТО”, ця інформація підвищила підтримку України на 18% серед республіканців і на 12% серед демократів. Зменшення підтримки України може бути більше пов’язане з поганою комунікацією та нестачею інформації, ніж з реальною політикою.

Підтримка України на Капітолійському пагорбі також має свої нюанси. Групі республіканців у Палаті представників вдалося не включити додаткову допомогу Україні в законопроект, який залишав уряд працюючим, це правда. У Сенаті, однак, ситуація дещо інша. Дійсно, навіть у розпал нещодавньої боротьби за бюджет двопартійна група лідерів Сенату, включно з лідером меншості Мітчем Макконнеллом, виступила зі спільною заявою, у якій підтримала Україну та схвалила продовження допомоги. Крім того, раніше того ж тижня Палата представників схвалила допомогу Україні в розмірі 300 мільйонів доларів, одночасно проголосувавши проти двох спроб обмежити надсилання допомоги Україні значною кількістю голосів, включаючи близько половини членів-республіканців.

Тож навіть якщо серед законодавців є розбіжності, зовсім неясно, чи підтримає Конгрес переговори з Росією. Дійсно, хоча в Палаті представників є елементи, які наполягали на припиненні допомоги Україні, декілька сенаторів-республіканців критикували адміністрацію Байдена з іншого боку, стверджуючи, що вона повинна бути більш агресивною та відвертою щодо надсилання зброї в Україну.

Дійсно, якщо поглянути на кандидатів у президенти від Республіканської партії, вони приблизно на однаковому рівні критикують адміністрацію Байдена за те, що вона не надає більш агресивну допомогу Україні, і виступають за переговори. Із суто політичної точки зору, немає консенсусної політики, яка б об’єднала різні фракції на Капітолійському пагорбі.

Обґрунтування переговорів з військової точки зору не є більш переконливим. Щоправда, український контрнаступ ще не дав таких великих результатів, як битви під Києвом, Харковом чи Херсоном минулого року. Історики будуть обговорювати, чи рішення Заходу сповільнити постачання зброї в надії запобігти ескалації було варте часу, який це сповільнення дало російській армії, щоб укріпити свої позиції. Попри це, контрнаступ – за оцінкою колишнього голови Об’єднаного комітету начальників штабів США Марка Міллі, а також за зовнішніми показниками – просувається, хоча й повільно.

Крім того, є ознаки занепаду Росії на внутрішньому фронті. Після того, як російський рубль тимчасово стабілізувався після колапсу на початку вторгнення, потім він продовжив своє тривале падіння. Багата нафтою країна зараз стикається з дефіцитом палива та нормуванням поставок. Зараз Росія витрачає, за власними даними, приблизно третину державного бюджету на оборону. Опитування, які, як відомо, важко проводити в авторитарних країнах, де інформація жорстко контролюється, а опозиція карається, вказують на те, що російське суспільство відчуває напругу. І все більше представників російської еліти або гинуть, або серйозно хворіють через загадкові обставини. Ніхто не знає, коли дамбу прорве, але тиск, безумовно, зростає.

Нарешті, звернемося до передбачуваного морального стимулу для переговорів. Безсумнівно, людські жертви війни жахливі, а кожна втрата життя – трагедія. Але Вашингтон має пам’ятати, що воюють і гинуть українці. Більшість українців мають друзів або родичів, які були поранені або вбиті на війні, і вони не здаються. Близько 84 відсотків українців – переважна більшість за будь-якими стандартами – виступають за те, щоб продовжувати боротьбу. Ця цифра майже не змінилася з минулого року.

Думка про те, що Захід має якось врятувати українців від самих себе, підштовхнувши до переговорів, настільки ж помилкова, як і зарозуміла та самовдоволена. І в основі цієї думки хибні припущення щодо Росії, які ігнорують її чіткі та часто повторювані цілі війни. Російські посадовці та громадські діячі регулярно закликають до знищення України як суверенної країни, і, згідно з розслідуванням Ради ООН з прав людини, “риторика, що поширюється в російських державних та інших ЗМІ, може являти собою підбурювання до геноциду”. Колишній президент Росії Дмитро Медведєв пообіцяв, що війна “продовжуватиметься до повного знищення” українського уряду і що “в Росії буде більше нових регіонів”. Відеоролики, що націлені на вербування росіян в армію, намагаються заманити новобранців обіцянками нерухомості в Києві та Одесі, як тільки переможна Росія завоює країну.

Також немає ознак того, що апетити Росії будуть задоволені контролем над Україною. Генерал-полковник Андрій Мордвічев, командувач центральним військовим округом Росії та центральним угрупуванням військ РФ в Україні, нещодавно заявив, що війна в Україні “на цьому не зупиниться”. Інше питання, чи зможе Росія продовжити наступ, але поразка Росії в Україні є найкращою гарантією того, що Росія ніколи не зможе реалізувати свої амбіції.

Зрештою, аргументи проти переговорів з Росією не змінилися за минулих півтора року: досі немає переговорного простору для потенційної угоди. Україна хоче повернути свою територію, відповідальності Росії за воєнні злочини та відшкодування завданої шкоди. Росія досі не збирається обговорювати жодне з цих питань. Навпаки, Путін відзначив річницю анексії чотирьох східних областей України, вихваляючи їх за те, що вони “зробили свій вибір – бути зі своєю батьківщиною”. Відповідальність Росії за воєнні злочини виглядає так само малоймовірною, враховуючи, що Путін особисто має ордер на арешт від Міжнародного кримінального суду за воєнні злочини. Похмурі прогнози для російської економіки роблять репарації такими ж неправдоподібними, навіть якби на це була політична воля.

Публічне підштовхування України до мирної угоди не тільки зазнає поразки, але й продемонструє нерішучість США. Це було б небезпечним сигналом, особливо у світі, наповненому агресивними, ревізіоністськими, авторитарними режимами. Існують вагомі причини, чому інші демократії, які перебувають у прицілі більших сусідів – від Тайваню до країн Балтії – вважають успішний захист України життєво необхідним для власної безпеки.

Сполучені Штати не можуть в односторонньому порядку припинити війну, до якої вони лише опосередковано залучені, лише тому, що це здається політично зручним. Для когось це може бути гіркою пілюлею, але тиснути на Україну щодо капітуляції було б набагато гірше.

• 9 жовтня Парламентська асамблея НАТО надіслала рішуче послання, закликаючи уряди країн Альянсу “стояти поруч з Україною до досягнення перемоги”, як чітко зазначено в одній з резолюцій.
• Аналіз геополітичної ситуації в Європі показав, що через провал бліцкригу в Україні Кремль вирішив змінити тактику і тепер робить ставку на “послаблення і розвал” НАТО.
• 22 серпня радник США з національної безпеки Джейк Салліван заявив, що адміністрація президента Джо Байдена впевнена, що зможе забезпечити додаткове фінансування для України, попри відмову з боку деяких республіканців у Палаті представників.
• Чому Канада та решта світу повинні підтримувати Україну до перемоги.