Масна «лолітовщина» українського письменництва: Винничук і Кокотюха на захисті « традиційного» зґвалтування

“Переспати з п’яною не вважалося зґвалтуванням”, “Учитель фізики міг підійти до учениці й гладити її по спині, по шиї, навіть під шиєю”, “Коротич – це драч молодих поетес”, “Ця має на чому сидіти і чим дихати”… Ні, це не цитати з Даркнету і не переповідь російських частушок. Це — фрагменти “золотого минулого”, за яким із ностальгією зітхає 72-річний письменник Юрій Винничук.

Я не буду давати оцінки Винничуку чи його колезі Андрію Кокотюсі. Проте мене дивує, що письменники — люди, які за природою професії мали б бути емпатичними, — так легко захищають те, що навряд чи побажали б своїм дочкам. Але, мабуть, річ у тім, що в них лише сини (принаймні офіційно).

Вони говорять про “минуле”, яке хоч і відрізняється у них на двадцять років, проте підозріло однакове в деталях. І складається враження, що йдеться не про абстрактну епоху, а про їхній особистий досвід. Або, у кращому випадку, бажання.

І взагалі, ці зітхання про “раніше було краще” нагадують мені відео, де дідусь плаче над поваленим пам’ятником Леніну. В обох випадках це ностальгія за тим, з чим давно слід було попрощатися. Проте першого дідуся розтягнули на меми, а другого публікують у великих виданнях.

Але чи дійсно було краще?

Винничук описує ситуації, які сьогодні однозначно трактуються як сексуальні домагання й харасмент: торкання неповнолітніх без згоди, об’єктивація студенток, використання викладачами службового становища для сексуальних стосунків. Його аргумент, що “колись це було нормою”, нічого не виправдовує. Багато жінок у ті часи теж відчували дискомфорт, просто не мали ані інструментів, ані підтримки, щоб про це заявити. Виховувані в реальності, де жінка — лише об’єкт чоловічого задоволення, вони мовчали. А чоловіки лишалися безкарними.

Минуле — не індульгенція. Колись нормою було й рабство, але ми ж не пропонуємо повернутися до нього?

Щоб зрозуміти, до чого призводить виправдання злочинів традиціями, згадаймо Набокова. Його “Лоліта” — роман, що показує, як суспільство може прийняти аморальне, якщо його подати в привабливій оболонці.

Сам Набоков не виправдовував свого героя, але один із головних наслідків книги — популяризація терміну “німфетка”, вигаданого її оповідачем-педофілом. Цей термін спотворює реальність, зсуваючи відповідальність із дорослого на дитину. І хоча автор створив його для критики, суспільство прийняло слово на озброєння: його підхопили мода, реклама, медіа.

Те саме й з Винничуком. Його розповідь про “безневинні” домагання стає ще одним романтизованим образом, що намагається підмінити суть. Але давайте скажемо чесно: відсутність свідомої згоди — це зґвалтування.

Сміх студенток, який Винничук подає як доказ їхньої згоди, насправді нічого не доводить. Сміх — це часто вимушена реакція, спосіб уникнути конфлікту чи захиститися. Але він не скасовує того факту, що вчитель, який торкається учениці без її згоди, — не педагог, а злочинець.

Ми не раз бачили, як суспільство нормалізувало неприйнятне: від рабства до домашнього насильства. Все це виправдовувалося традиціями, звичаями, мовляв, так було завжди; це підтримувалося авторитетними особами та мовчанням з боку жертв.

Колись жінку могли бити, і це називали “сімейною мудрістю”. Колись вона не могла піти від чоловіка, і це називали “святістю шлюбу”. Колись не існувало терміну “харасмент”, але це не означає, що харасменту не було.

Так, часи змінилися. Жінка тепер має більше прав, більше можливостей захистити себе, більше шансів на справедливість. І це прекрасна новина.

А тепер подумайте: кого найбільше засмучує той факт, що жінка більше не мовчить?

Рішення президент РФ Володимира Путіна звернутися безпосередньо до очільника США Дональда Трампа напередодні запровадження Вашингтоном нових економічних обмежень проти Росії та її торговельних партнерів демонструє, що Кремль усвідомлює вразливість російської економіки. Це суперечить постійним заявам російських чиновників про “стійкість” та “нечутливість” до санкцій, які вони використовують як для внутрішньої пропаганди, так і для спроб відмовити Захід від посилення тиску.