МІПЛ дізналася, кого Україна передала РФ під час обміну «1000 на 1000»

Джерело: Медійна ініціатива за права людини (МІПЛ)

23–25 травня Україна і Росія провели обмін військовополоненими та цивільними — по тисячі з обох сторін. Україна передала 120 осіб, звинувачених і засуджених за злочини проти нацбезпеки, для чого українські суди напередодні ухвалили рішення про звільнення цих людей з-під варти.

МІПЛ проаналізувала 69 таких судових рішень і виявила, що більшість обвинувачень пов’язані з передачою інформації Росії — державна зрада, колабораціонізм, несанкціоноване інформування про переміщення ЗСУ. Рідше це справи щодо глорифікації дій Росії, участі у терористичній організації, посягання на територіальну цілісність України.

Разом з експертом із міжнародного гуманітарного права МІПЛ розглянула, як закон регулює “цивільні” обміни, що треба удосконалити в цьому процесі та кого Україна передала Росії.

“Хочу к своим”

Геннадій Параскевич працював лікарем-методистом у Запорізькому військовому госпіталі. У 2022 році його завербував товариш по службі з тимчасово окупованого Токмака. Параскевич передавав росіянам інформацію про поранених військових і інші дані. У 2023 році його засудили до 15 років за державну зраду.

У березні 2025 року до Параскевича в колонію приїхала журналістка “Радіо Свобода”.

— Ви вважаєте себе зрадником України? – запитує вона в сюжеті.

— Ні. Просто я був на іншому боці. Ну, за іншу сторону. За Росію, зокрема, – відповів Параскевич.

Він розповів, що здавав інформацію не за гроші, а “добровільно допомагав” з ідеологічних мотивів. Називав себе прихильником “великої країни”, маючи на увазі СРСР, і казав, що саме їй “продовжив служити”. При цьому не бачив сенсу виїжджати з України, але тепер, з усмішкою додає, “фактично переїхав”. Він має на увазі те, що Росія неправомірно включила до свого складу Запорізьку область. Сидячи в українській колонії, він спокійно переконує, що вже на території Росії. Те, що це не відповідає дійсності, Геннадія не бентежить.

Параскевич потрапив до Росії наприкінці травня 2025 року. 21 травня Вільнянський районний суд Запорізької області задовольнив клопотання прокурора про звільнення його від покарання задля обміну. Він присутній на відео Володимира Золкіна з обмінного процесу. Параскевич — один із найвідоміших учасників “цивільного” обміну серед тих, хто очікував видачі Росії в рамках проєкту “Хочу к своим”.

Проєкт “Хочу к своим” реалізує Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими, який запрацював у липні 2024 року. Засуджені або обвинувачені у злочинах проти нацбезпеки можуть погодитися на передачу в Росію. Наразі таким шляхом Україну покинули 31 особа.

Рішення про такі обміни фіксуються в Єдиному реєстрі судових рішень. Наприклад, Вільнянський суд ухвалив рішення щодо військового ЗСУ Андрія Казьміна. У 2023 році він передавав у проросійський Telegram-канал дані про розташування бійців 93-ї бригади та отримав 8 років ув’язнення.

У Реєстрі є кілька ухвал від 21–23 травня, якими звільнили від покарання людей із бази “Хочу к своим”. На сайті не вказано, що вони поїхали на обмін, і достеменно невідомо, чи їх справді обміняли. Водночас немає судових рішень про подальше відбування ними покарання. Деякі з них з’являються на відео великого обміну від Золкіна. Можливо, їх просто не внесли на сайт або вони чекають на наступний обмін.

Втім, люди з проєкту “Хочу к своим” — не єдині учасники великого обміну.

Кого ще відправили на обмін

“Харківський партизан”. Михайло Сазонов із Волгоградської області РФ — фігурант справи “харківських партизанів”. Це угруповання у 2014 році за завданням ФСБ готувало теракти в Харкові.

Сазонову інкримінували участь у терористичній групі та підготовку до шпигунства у 2014 та 2019 роках, але він уникнув відповідальності. За даними Харківського антикорупційного центру, прокуратура просила його звільнити через нібито викриття угруповання.

У 2023 році Сазонову висунули звинувачення в посяганні на територіальну цілісність України та несанкціонованому поширенні інформації про ЗСУ. На суді він розповів, що у 2015 році через адвоката познайомився у Бєлгороді з російським генералом і почав з ним спілкуватися. У 2022–2023 роках передавав генералу дані про розташування ЗСУ, артилерії, бронетанкових підрозділів у Харкові та наслідки ракетних ударів.

Печерський райсуд Києва у 2024 році засудив його до 9 років тюрми. За ухвалою Вільнянського райсуду Запорізької області від 21 травня суд звільнив Сазонова від покарання задля обміну як військовополоненого. В ухвалі згадується протокол Координаційного центру з переліком осіб для обміну від 20 травня.

“Сімейна” держзрада. Серед учасників великого обміну на відео Золкіна — Олена Фролова. У 2024 році її засудили до шести років за несанкціоноване поширення інформації про ЗСУ. Після початку повномасштабної війни Фролова переїхала зі Снігурівки (Миколаївщина) до Львова.

За даними слідства, на прохання сестри, яка тоді перебувала в окупованому Херсоні, а згодом поїхала до Росії, Олена надсилала фото розташування українських військових у Львові. Сестра передавала ці дані російському офіцеру, з яким жила.

З матеріалів справи відомо, що брат Фролової, який служив у ЗСУ, теж допомагав сестрі з Херсона, передаючи координати розташування українських підрозділів. Наразі його справу про держзраду розглядає суд Вінницької області. Коли його викрили, Олена намагалася виїхати за кордон, але її затримали.

21 травня Галицький райсуд Львова задовольнив клопотання прокурора про звільнення Фролової від покарання задля обміну як військовополоненої.

Засуджені до 2022 року. Серед засуджених, яких відпустили на обмін, є двоє чоловіків із вироками ще до повномасштабної війни.

Олександр Скобляк у 2021 році отримав 10 років ув’язнення за участь у терористичній організації та посягання на територіальну цілісність України. Слідство встановило, що з 2016 по 2021 рік він служив у підрозділах “ДНР”. У 2021 році його взяли в полон бійці ЗСУ. Рішення про обмін ухвалив 22 травня Менський райсуд Чернігівської області. Інформація про його виїзд є на сайті “Хочу к своим”.

У 2020 році вирок за участь у підрозділах “ДНР” отримав маріуполець Олександр Головін. З 2014 по 2020 рік він воював проти ЗСУ на Донеччині, очолював мінометний взвод, дослужився до капітана, мав позивний “СС”.

На суді Головін розповідав, що зазнав численних поранень, але ні в “ДНР”, ні в Росії не отримав належної меддопомоги. Водночас ФСБ звинуватила його у держзраді через нібито співпрацю з СБУ. Він зібрав документи й виїхав на підконтрольну Україні територію, де його затримали. Попри прохання про звільнення через добровільне повернення для співпраці з правоохоронцями, отримав дев’ять років ув’язнення.

Менський районний суд Чернігівської області 22 травня ухвалив звільнити Головіна для обміну. Він присутній на відео Золкіна з обміну, але на сайті “Хочу к своим” немає відмітки про його виїзд.

Високопоставлені помічники Росії. Як встановило слідство, Олександр Тарнашинський координував кілька фондів і громадських організацій, які за російські кошти дискредитували українську владу та готували захоплення держорганів. Він також брав участь у форумах “Народного вибору” Віктора Медведчука. На суді Тарнашинський заперечував провину і пояснював участь у зборах прагненням до “народовладдя”. У 2023 році його засудили до 7 років за спробу захоплення влади.

Віталій Васильєв — колишній підполковник аналітичного відділу СБУ в Луганській області. За даними слідства, у 2020 році він отримав паспорт “ЛНР” та співпрацював із їхнім “МГБ”, передаючи інформацію для вербування трьох колег із СБУ: їхні адреси, дані про сім’ї, авто та характеристики. На суді визнав провину й у 2022 році отримав 5 років за державну зраду.

Василь Мехеда працював в управлінні секретаріату Кабміну та мав доступ до держтаємниці. За даними слідства, протягом 15 років він шпигував для ФСБ за гроші, передаючи секретну інформацію про оборону, економіку, правоохоронні органи та зовнішню політику України. Для зустрічей із ФСБ Мехеда неодноразово їздив до Росії, Білорусі, Кіпру, Вірменії та Азербайджану. У 2022 році його викрили й засудили до 12 років за держзраду.

Обмін у день вироку. Більшість засуджених, яких суди звільнили для обміну, отримали вироки у 2022–2024 роках, але кілька — саме в день обміну.

Приморський райсуд Одеси 22 травня засудив Василя Романька до 15 років за державну зраду і одночасно звільнив його для обміну. Суд також конфіскував у нього 5 тисяч доларів і понад 2 тисячі євро на користь держави.

Романько, уродженець Росії, восени 2024 року служив у ЗСУ. За матеріалами справи, він передавав представнику ФСБ інформацію про оперативну діяльність української військової частини, завдання Сил спецоперацій на фронті, а також рух опору в Криму та Херсонській області.

Підготовче засідання у справі відбулося у квітні 2025 року. За вироком, Романько визнав провину, і суд розглянув справу в спрощеному порядку.

Вирок і рішення про обмін “день у день” отримав також Едуард Тумасян. За справою, він за гроші через Telegram надсилав фото військових об’єктів і інфраструктури. Чоловік визнав, що хотів заробити, але нібито не знав, що фотографувати ці об’єкти заборонено. Святошинський райсуд Києва 22 травня засудив його до 15 років за державну зраду і звільнив для обміну.

Обмін не стався попри рішення. Олександр Смірнов — послушник Почаївської Свято-Успенської лаври. У 2023 році його засудили до 5 років за колабораціонізм і глорифікацію Росії. За справою, він ставив “Клас” у “Однокласниках” під проросійськими публікаціями про підтримку вагнерівців та “війну Росії проти НАТО”.

Вільнянський райсуд Запорізької області 21 травня звільнив його для обміну — Смірнов не заперечував. Однак 28 травня до Кременецького райсуду Тернопільської області надійшло клопотання про направлення його на подальше відбування покарання.

Так само стосується Богдана Грицюка. У квітні 2024 року він отримав у Telegram координати розташування українського підрозділу від невідомого користувача. Через проросійські погляди переслав цю інформацію братові в Росії. Другий епізод за вироком відбувався під контролем СБУ: слідчі надали йому фейкові дані про позиції ЗСУ і зафіксували, як він передав їх родичам. Грицюк визнав провину і отримав 6 років ув’язнення.

Попри рішення про звільнення та передачу на обмін, у червні Бережанський районний суд Тернопільської області постановив повернути його до в’язниці. В ухвалі зазначено, що обмін не відбувся.

Звільнені без вироку

За законом, якщо обвинуваченого готують до обміну, а вироку ще немає, суд може змінити йому запобіжний захід на нагляд уповноваженого органу, а справу розглядати заочно. МІПЛ виявила п’ять таких ухвал у Реєстрі судових рішень.

22 травня Миколаївський районний суд скасував тримання під вартою Олені Смолик для обміну. За справою, вона поширювала проросійські дописи у соцмережах і бажала Україні “здохнути”. Через це потрапила під контроль російських спецслужб і за їхнім завданням збирала інформацію про розташування українських військових, зокрема морпіхів. Односельці підтвердили її проросійську позицію.

Подібне рішення 22 травня ухвалив Дарницький районний суд Києва щодо Максима Ніколаюка. Він подав заяву на включення до списків на обмін 19 травня. Чоловіка звинувачують у державній зраді: за версією слідства, у березні 2024 року він передавав росіянам інформацію про добровольче військове формування та технічні характеристики моделей FPV-дронів.

На відео Володимира Золкіна з обміну є Марина Гуз. Вона відмовилася спілкуватися та заявила, що не є засудженою. Дніпровський районний суд Києва 21 травня звільнив її та Владислава Логінова для обміну. Обоє — з Чернігова, обвинувачені в участі у терористичній організації. За завданням російських спецслужб вони виготовляли вибухівку для підриву об’єктів критичної інфраструктури. Крім того, Гуз пройшла курси керування БПЛА та самостійно літала дроном для розвідки навколо важливих об’єктів.

Відмова від обміну

Широківський районний суд Дніпропетровської області 21 травня звільнив Тетяну Потапенко від відбування покарання задля обміну. Її справа стала однією з найрезонансніших за час повномасштабної війни.

Потапенко мешкала в Лимані на Донеччині. Коли місто окупували, вона організувала допомогу сусідам, які опинилися у складних обставинах, адже сама роками була “вуличною”. Для цього їй довелося координуватися з окупаційною владою. Офіційної посади за окупантів вона не мала і на суді не заявляла про намір виїхати до Росії.

Справа Потапенко щодо колабораціонізму пройшла всі судові інстанції, і її визнали винною. Касаційний суд залишив їй покарання у вигляді ув’язнення. Водночас один із суддів колегії висловив окрему думку, що провина жінки не доведена, і за нормами Женевських конвенцій про захист цивільного населення під час війни Потапенко дійсно надавала допомогу людям в окупації.

З ухвали Широківського суду відомо, що жінка нібито підписала згоду на обмін. Проте, за даними МІПЛ, вона не бажала їхати до Росії, і її не передали в обмін, який відбувся у травні. Наразі в Реєстрі судових рішень немає ухвали про направлення Потапенко на відбування покарання. Водночас на сайті “Судової влади” зазначено про призначення судового засідання щодо її справи на 5 червня.

Обміни цивільних і закон

Цивільних обмінювали не лише наприкінці травня 2025 року — такі процеси тривають з початку російської агресії у 2014 році. Незалежно від фази війни, обміни залишаються частиною політичних домовленостей, а їхнє відображення в законодавстві залежало від конкретного контексту та формату переговорів.

У період 2014—2017 років обміни відбувалися, зокрема, в рамках мінських угод. У 2016 році Україна передала Росії Віталія Діденка, обвинуваченого у спробі створити Бессарабську народну республіку на Одещині. Суд визнав його винним у посяганні на територіальну цілісність України. Тодішній президент Петро Порошенко підписав указ про його помилування, після чого Діденка передали Росії. За аналогічним принципом Росія передала Україні журналістку Марину Варфоломєєву в обмін на іншого засудженого.

Після зміни влади у 2019 році законодавча база для обмінів також зазнала змін. Зокрема, за запитом Росії в рамках обміну були передані четверо учасників так званої “банди Мангуста” — угруповання, яке у 2014 році під керівництвом колишнього міліціонера захопило будівлю МВС у Маріуполі. Суд розглянув клопотання Генерального прокурора про зміну запобіжного заходу для обвинувачених із тримання під вартою на особисте зобов’язання. В ухвалі суд послався на норми нормандського формату, розпорядження Генпрокурора та Женевські конвенції щодо поводження з військовополоненими, які передбачають можливість обміну. Водночас суд наголосив на неміжнародному характері збройного конфлікту на сході України.

У 2020 році Росії віддали через обмін “харківських терористів” — трьох чоловіків, які за завданням Росії вчинили теракт під час Ходи гідності у Харкові у 2015 році. Напередодні суд виніс їм вироки і змінив запобіжний захід із тримання під вартою на особисте зобов’язання. Підставою для цього стали домовленості в нормандському форматі та план президента Зеленського. Окрім того, суд послався на статтю 377 Кримінального процесуального кодексу, яка дозволяє у виняткових випадках випускати засуджених з-під варти під час розслідування.

У той самий період за аналогічною схемою зі зміною запобіжного заходу до Росії були передані також беркутівці, звинувачені у розстрілі учасників Революції Гідності, а також кілька відомих проросійських діячів.

З початком повномасштабної війни суди керуються статтею 84-1 Кримінального кодексу України. Відповідно до неї, для передачі підозрюваного, обвинуваченого або засудженого на обмін як військовополоненого уповноважений орган має прийняти відповідне рішення, а особа повинна дати письмову згоду на обмін.

Далі суд, за клопотанням прокурора, ухвалює рішення про скасування запобіжного заходу підозрюваному чи звільнення засудженого від відбування покарання. Після цього людину передають під нагляд уповноваженого органу.

Якщо обвинуваченого обміняли до винесення вироку, його справа продовжується у заочному порядку. Якщо ж обмін не відбувся, суд розглядає клопотання про направлення цієї особи для відбування призначеного раніше покарання.

У статті 84-1 Кримінального кодексу України вживається термін “військовополонений”, проте більшість рішень за цією нормою стосуються цивільних осіб. Андрій Яковлєв, адвокат і експерт МІПЛ з міжнародного гуманітарного права, пояснює, що цю статтю як доповнення до Кримінального кодексу ухвалили на початку 2022 року у відповідь на виклики повномасштабної війни.

“Військовополоненими вважають комбатантів армії супротивника. Їх утримують у полоні до завершення війни або допоки вони не відбудуть покарання, якщо скоїли воєнний злочин. Тобто закон розроблявся саме щодо військовослужбовців російської армії”, – сказав Яковлєв.

Але на практиці статтю частіше застосовують щодо засуджених за злочини проти основ національної безпеки.

“У цьому випадку закон застосовують в інтересах, скажімо, більш сприятливого тлумачення. Тобто в інтересах і того, кого засудили, і держави (тобто нашого полоненого, якого повертають із жахливих умов). Тому це виправдане розширене тлумачення цієї норми”, – розповів він.

Проте Яковлєв додає, що для правової чіткості статтю 84-1 Кримінального кодексу України варто внести зміни, які б прямо дозволяли обмінювати осіб, що не є військовополоненими. Він припускає, що такий процес можна було б називати не обміном, а поверненням громадян України.

Ще одним важливим аспектом, який має врегулювати законодавство, є чіткі критерії формування обмінних списків. Україна передала Росії осіб, яких переслідували за злочини, пов’язані з війною. Водночас частина тих, кого повернула Росія, взагалі не мала б потрапляти до обмінних списків — зокрема засуджені за загальнокримінальні злочини, яких Росія й так зобов’язана звільнити після відбуття покарання.

Також серед звільнених українців не було тих, кого Росія затримала ще до початку повномасштабного вторгнення.

Яковлєв зазначає, що чіткі критерії формування обмінних списків, окрім забезпечення справедливості, також допомогли б убезпечити від ситуації, коли Росія безкінечно розширюватиме обмінний фонд, затримуючи будь-кого без обґрунтувань.

• Серед українських військовополонених, котрий 25 травня вдалося повернути з російського полону, виявився Анатолій Тараненко — колишній військовослужбовець ЗСУ, що у 2021 році добровільно здався росіянам, перейшовши на бік ворога.