«Надмірна увага іноді стає випробуванням: не всі розуміють, як реагувати на людей зі шрамами», — ветеран Максим Кравченко про життя після поранення

Максим Кравченко — ветеран. До лав Збройних Сил вирішив вступити після повномасштабного вторгнення. Чоловік встиг побувати на Бахмутському, Запорізькому та Авдіївському напрямках. На останньому й отримав серйозні поранення у жовтні 2023 року.

“Прилетів ланцет, вдарив трохи позаду гармати. Ми з побратимами миттєво вибігли, і стався вибух — мене підкинуло, наче щось перевернуло навколо. Відчув, як розбиті обличчя, губа, нога в жахливому стані, а скрізь — уламки”, — розповідає Максим.

Після атаки герою довелося пережити тривале лікування та реабілітацію.

“Перші місяці я жив реабілітацією, віддавався на всі сто відсотків”, — ділиться він. У якийсь момент щоденні процедури стали чимось середнім між роботою і хобі. У той період дуже допомагала підтримка близьких.

Після поранення у Максима залишилося багато рубців на тілі, зокрема на обличчі. Останні бентежать його найбільше — не тільки через зовнішність, а й через фізичний дискомфорт.

“Шкіра на місці рубця часто поколює і свербить, це іноді дратує. Влітку дискомфорт спричиняє сонце, взимку — мороз. Впливає й волосся, яке росте на шкірі. Через це виникає додатковий біль та відчуття печіння”, — каже чоловік.

Зараз Максим проходить лікування у програмі зовнішньої реабілітації “Неопалимі”. Це процедури, які допоможуть позбутися рубців.

“Відновлення шкіри, як мені пояснили, це тривалий і непередбачуваний процес. Медики кажуть, що для значного зменшення рубця може знадобитися від двох до трьох років, усе залежить від індивідуальних особливостей”, — розповідає Максим.

Однак перші результати помітні вже: рубець на обличчі зменшився, колір ближче до тону шкіри, а свербіж — не такий інтенсивний.

Зміни в зовнішності Максим сприймає спокійно, з розумінням.

“Нога, яка залишилася майже нерухомою, — це лише частина цієї історії. Я звик до того, що на тілі залишилися рубці, які завжди нагадуватимуть про поранення. Зараз це частина мене”, — каже герой.

Так само чоловік ставиться й до інших: навіть не завжди помічає чужі шрами чи протези. Наприклад, у реабілітаційному центрі познайомився з пацієнтом без ноги, якого спершу прийняв за лікаря — всі ці особливості перестають привертати увагу.

Однак з досвіду розповідає: не всі люди розуміють, як поводитися, коли бачать шрами на тілі. Надмірна увага іноді стає випробуванням.

Одного разу в магазині молодий чоловік довго розглядав обличчя Максима. Герой поцікавився, чи той хоче щось спитати. Незнайомець хоч і заперечив, але продовжував дивитися.

“Хочеться, щоб суспільство виявляло повагу, розуміння, або просто спокійно ставилося до зовнішнього вигляду ветеранів”, — каже Максим.

Соціалізуватися після поранення найбільше допомагають інші ветерани. Спільні реабілітаційні програми, зустрічі — це спосіб відчути себе частиною спільноти та не втратити зв’язок з тими, хто пройшов те саме.

На думку Максима, допомогу та інформацію для ветеранів варто об’єднати в єдиному центрі, де кожен зможе знайти повний список пільг, правову, психологічну допомогу, а також реабілітаційні центри.

Держава має працювати над створенням доступних програм і спільнот для тих, хто повернувся з війни, щоб допомогти їм знайти своє місце у світі.

Навчитися ставитися з розумінням і повагою до поранених має й суспільство, яке наразі не завжди готове до діалогу.

Тільки так усі люди — з пораненнями, з ампутаціями, зі шрамами, зможуть почуватися повноцінними членами спільноти.

Проєкт “Інформаційна кампанія, направлена на зниження рівня стигматизації у суспільстві людей з рубцями та шрамами, отриманими внаслідок війни” реалізує ГО “УВЦ” за підтримки ПРООН у межах проєкту “Протимінна діяльність в Україні” за фінансової підтримки уряду Іспанії.