Передвиборчий відчай – чому Зеленським ввів санкції проти Порошенка

Володимир Зеленський вкотре продемонстрував, що єдність в Україні може бути тільки навколо нього і заради нього. Повертаючись до своєї політики зразка кінця 2021 – початку 2022 року, коли намагання ув’язнити Петра Порошенка завадили йому зосередитись на підготовці до російського вторгнення, Зеленський демонструє своє ставлення до української держави – не як до найвищої цінності, а винятково як до інструмента для задоволення власних бажань та інтересів.

Передусім слід відзначити, що момент для санкцій був обраний вкрай невдало – у 2022, навіть на початку 2023 року таке рішення викликало б значно менше принаймні публічного осуду. Значно вищий рейтинг довіри, значно сильніша віра в перемогу України, спершу шок, а потім й успіхи на Київщині, Харківщині та Херсонщині давали владі значний кредит довіри навіть до відверто безглуздих рішень. 

Проте, на початку 2025 року, після низки корупційних скандалів, втрати територій і тисяч життів, неспроможності вибудувати ефективні та довірливі стосунки з Дональдом Трампом, ідея вдатись до політичного переслідування лідера демократичної, прозахідної опозиції викликала відверто негативну реакцію навіть у тих публічних осіб, які не були прихильниками Порошенка і навряд збираються такими стати.

Відсутність в рішенні РНБО таких людей як Андрій Портнов та Юрій Бойко (щодо яких є принаймні суспільний консенсус і формальні підстави для санкцій) та наявність осіб, які або перебувають за ґратами (Ігор Коломойський), або за межами України (Геннадій Боголюбов, Костянтин Жеваго, Віктор Медведчук) і не мають помітного представництва на політичній арені, є зайвим доказом саме політичної спрямованості цих санкцій, і саме проти Петра Порошенка як конкурента Володимира Зеленського за голоси патріотично та прозахідно налаштованих виборців. Адже конфіскації (стягнення в дохід держави) активів Порошенка, Жеваго, Боголюбова, Коломойського чи Медведчука рішення РНБО та указ Зеленського також не передбачають. 

Вибір такого моменту є ще більш дивним через те, що переслідування Порошенка Зеленський розпочав чи не в день власної інавгурації. У 2020 він навіть доручив генпрокурору розслідувати кримінальне провадження щодо свого попередника за заявою зрадника України і депутата Держдуми РФ Андрія Деркача. У цьому провадженні фігурувала й компанія, пов’язана з сином тодішнього президента США Джо Байдена. 

Надалі кількість кримінальних проваджень проти Порошенка росла як на дріжджах, досягнувши кульмінації у спробі ув’язнити того напередодні повномасштабного вторгнення Росії. Проте, тоді прокуратура не змогла знайти переконливих доказів навіть для запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не допомогли навіть цитування статуту ООН і Вікіпедії у матеріалах справи (це не жарт і не перебільшення, раптом що). Суд обмежився забороною на виїзд за кордон, яка закінчилась сама собою у перші місяці повномасштабного вторгнення Росії, на підготовку до якого часу просто не залишалося всіма за цими клопотами.

Той факт, що подання про запровадження санкцій вносила не СБУ, як це було щодо проросійських діячів, а Кабмін, свідчить, що навіть суто формальних аргументів для того, щоб звинуватити Порошенка у реальній, а не вигаданій в стінах Офісу президента, державній зраді – не знайшлося. Можна припустити, що в СБУ не захотіли дискредитувати себе легітимізацією політичного рішення ОП. 

Залишається констатувати, що Володимир Зеленський наприкінці третього року повномасштабної війни Росії проти України повернувся до того курсу, яким рухався до її початку. Однак, якщо тоді ідея усунути політичного опонента хоча б мала логічне пояснення як частина підготовки до переобрання, то сьогодні вона виглядає так, що президенту і Верховному головнокомандувачу України важливіший його власний результат на теоретичних виборах, ніж доля українців, які довірили йому власну країну та свої життя.

Якщо поглянути на зміст указу президента про застосування санкцій, то можна помітити, що хоч перелік санкцій і не виключний, але жодних рішень, які б перешкодили Порошенку балотуватись чи на посаду президента, чи до Верховної Ради, у ньому немає. Є блокування активів, однак ключові з них вже деякий час належить Олексію, а не Петру Порошенку і рішення Зеленського навряд їх зачепить. Тож повністю заблокувати тому можливість брати участь у виборах Зеленський не зміг, натомість допоміг мобілізувати опозиційно налаштований електорат.

Чому санкції Зеленського дійсно зашкодять, так це закупівлі і передачі військовим волонтерської допомоги, яка здійснюється через БО “Благодійний фонд Петра Порошенка”, де він є засновником. Кому від цього стане гірше – окреме питання.

Заслуговує на увагу також пункт про “обмеження або припинення надання електронних комунікаційних послуг і використання електронних комунікаційних мереж”, який за змістом Закону України “Про електронні комунікації” можуть бути трактований як спроба заблокувати сторінки Порошенка у соцмережах. Однак залишається під питанням практична реалізація цього рішення, адже з досвіду застосування аналогічних санкцій проти проросійських видань відомо, що заблокувати до них доступ та і не вдалося. Також цей пункт можна вважати логічним продовженням відключення опозиційних телеканалів від цифрового мовлення (щоправда, це теж не допомогло змусити їх замовкнути). 

Важливо відзначити ще один пункт в указі Зеленського – “поінформувати органи ЄС, США та інших держав про застосування санкцій і порушити питання про запровадження аналогічних заходів”. Принаймні в одній з держав цей пункт навіть випередили – Росія ще у 2020 році запровадила санкції проти Петра Порошенка. 

А ось як на спробу усунути політичного опонента відреагують у Європі, де й раніше натякали українській владі, що вона заграється в “царювання” і де в Порошенка є чимало контактів у політичних колах, передбачити нескладно. Власне, напередодні появи указу про запровадження санкцій, у Європарламенті уже прозвучало попередження українській владі: “Я закликаю Офіс президента України і її владу утриматися від підкилимних ігор. Припиніть урізати права опозиції в парламенті. Припиніть позбавляти колишнього президента депутатських прав. Ваш ворог, наш ворог сидить у Кремлі, а не у Верховній Раді”. Для вкрай обережних європейських дипломатів, до яких належить автор цих слів, німецький політик та доповідач з питань України Міхаель Галер, пряма згадка Офісу президента є еквівалентом публічного ляпаса.

Дещо цікавішою може бути ситуація зі США, якщо Дональд Трамп побачить схожі риси між переслідуванням Порошенка і тими подіями, які відбувались у його власному житті після виборів 2020 року та почне порівнювати політику Зеленського з спробами ненависних йому демократів не допустити самого Трампа до виборів. Тим паче, що  Порошенко особисто знайомий з Трампом і навіть провів зустрічі з членами його команди раніше, ніж це зробив сам Зеленський чи його представники. Потенційні “ревнощі” через це можуть доволі дорого обійтись Зеленському, якого Трамп і без того просто ставить перед фактом уже ухвалених рішень щодо України.

Рішенням про санкції щодо Порошенка Володимир Зеленський закладає вибухівку і під власне майбутнє. Стаття 105 Конституції України передбачає, що президент користується правом недоторканності на час виконання повноважень. Однак, це не означає, що після завершення строку повноважень президента України його неможливо буде притягнути до відповідальності за діяння, вчинені під час каденції. На заваді цьому міг стати імунітет неформальний, своєрідна мовчазна згода еліт щодо того, що кримінальне переслідування президентів є неприйнятним з огляду на їхній статус та потенційну шкоду стабільності держави. 

Доля Віктора Януковича тут є винятком, адже той фактично сам відмовився від статусу президента і участі в українській політиці, ще й закликав ворожу армію до вторгнення в Україну. Навряд чи Володимир Зеленський бачить себе в ролі Януковича (хоч він не раз грав роль Януковича на сцені Кварталу 95), але як і Зеленський сьогодні, його наступник теж може піддатись спокусі розв’язати власні проблеми з рейтингом шляхом показового покарання попередника. 

Тим паче, що підстав для такого покарання можна знайти чимало. Починаючи хоча б з самого факту (не першого) застосування санкцій проти громадянина України, адже закон “Про санкції” дозволяє робити це винятково щодо громадян-нерезидентів, тоді як Петро Порошенко постійно живе в Україні. І закінчуючи зривом операції з затримання “вагнерівців”, рішенням про відведення українських військ з підготовлених позицій ще до початку повномасштабної війни та загрозою підписання фактичної капітуляції України за результатами анонсованих Трампом перемовин.

З усього цього складається враження, що реальним причинами санкційного указу Зеленського були радше емоції, засновані або на особистій неприязні, або на бажанні підтримати зникаючий рейтинг за відсутності шансів на такий формат завершення війни, який можна було б назвати перемогою України. Або ж нестерпне бажання написати біля прізвища Порошенко слова “державна зрада”. Точніше – написати де-небудь ще, крім лояльних Зеленському телеграм-каналів, які регулярно наповнюються нападками на п’ятого президента після кожної появи того в публічному просторі. 

А заразом і послати сигнал всім іншим потенційним конкурентам – “правити Україною може тільки один”. Щоправда, в новітній історії України уже був президент, який мав схоже бачення, зокрема й щодо переслідування політичних конкурентів. Але на відміну від того, Володимира Зеленського навряд чи тепло зустрінуть в Ростові.