План (не) перемоги президента Зеленського

Володимир Зеленський презентував українцям план перемоги України над РФ. Українці та партнери відреагували критично. 

Президенту більше не вірять та публічно критикують навіть ті, хто ще рік тому наголошував на необхідності утриматися до нашої перемоги.

Поглянемо на ключові пункти плану, які розчарували українців.

1. “Запрошення України в НАТО ще до закінчення війни”.

Країни-члени НАТО чітко заявили, що у близькому майбутньому Україні не стати повноправним членом Альянсу. Україна продовжить отримувати підтримку (без якої економіка та державність були б знищені ще у 2022-му) стільки, скільки потрібно, щоб вистояти у війні. Можуть бути проміжні гарантії, але не членство у НАТО. Принаймні поки що.

Відповідь на запитання: навіщо включати у план те, чого не станеться у близькому майбутньому і що викликає лише роздратування у партнерів, — може бути такою: перекладання проблем президента як лідера держави, який добровільно взяв відповідальність за життя, безпеку й добробут українців, на західних партнерів. Це електоральна, а не реальна політика, яка демонструє, що мета президента — переобрання, а не виключно перемога у війні.

2. Зміцнення оборони: продовження операцій на території РФ, доступ до розвідданих партнерів, далекобійні удари, збиття російської авіації разом з союзниками.

Перші два пункти вже реалізуються: Україна проводить операції на території РФ та отримує розвіддані від партнерів.

Збиття авіації  РФ разом із союзниками коректно вносити у план після погодження із союзниками, які вочевидь такий варіант не розглядають, оскільки не збивають ракети РФ навіть над своєю територією. Щодо далекобійних ударів, то перемовини з союзниками ведуться (як публічні, так і непублічні), і рішення поки нема, тому включення у план виглядає як спроба шантажу.

3. Розміщення комплексного неядерного пакета стримування, який захистить Україну від майбутньої агресії Росії.

Захист від майбутньої агресії РФ дійсно важливий, але спочатку треба відбитися від теперішньої агресії РФ.

4. Розвиток стратегічно-економічного потенціалу України та посилення санкцій.

Перше відбувається з 2014 року, коли почалася війна РФ на території України, з перервою на Велике будівництво, гроші на яке пішли коштом оборонного комплексу. Нагадаю, що 18 лютого 2022 року, за 5 днів до повномасштабного вторгнення, президент вважав, що Україна не може дозволити собі збільшення армії, бо тоді доведеться відмовитися від інфраструктурних проєктів.

Друге – санкції обов’язково треба посилювати, але вони поки жодним чином не зупинили РФ. Проти Ірану та Північної Кореї, які допомагають РФ воювати, введено максимальну кількість санкцій.

5. Після закінчення війни досвід українських військових допоможе зміцнити оборону НАТО та Європи. ЗСУ зможуть замінити контингент США в Європі.

Про “після війни” треба говорити після війни.

Ці ключові пункти плану перемоги Зеленського справили гнітюче враження на втомлених війною українців, які 2,5 роки живуть у циклі обіцянок влади: “війна закінчиться за 2-3 тижні” у 2022-му, “після контрнаступу” у 2023-му, “планом перемоги Зеленського” у 2024-му.

Досягти перемоги буде важко, якщо взагалі можливо, якщо не здійснити ряд першочергових кроків, спрямованих на розв’язання поточних, а не майбутніх проблем:

1. Визначити, що є перемогою та закінченням війни.

Реалістичною метою на даний історичний момент є збереження державності. Вихід на кордони 1991 року не буде означати закінчення бойових дій. Бо РФ не перестала обстрілювати й намагатися заново окупувати деокуповані нами території, як зараз відбувається з Херсоном.

2. Визнати, що війна, яка вже триває 10 років, може тривати ще стільки чи більше. Допоки Росія не відмовиться від мети – знищити Україну. Активні фази війни будуть змінюватися менш активними, але війна — це тепер спосіб життя.

3. Розв’язати проблему з корупцією, яка процвітає й демотивує суспільство.

У розквіті корупції не вдасться звинуватити західних партнерів, бо побороти, а не очолити корупцію — це робота української влади.

4. Налагодити процес мобілізації та демобілізації.

Людина не має почуватися здобиччю, на яку полює ТЦК. Приниження ще нікому не додавало наснаги та патріотизму.

Кілька сотень примусово мобілізованих чоловіків, за полюванням на яких країна стежить в режимі онлайн, робить ухилянтство модним кітчем та способом виживання, що супроводжується мерчем, мемами та музикою.

Людина, яка йде воювати, має знати чіткі строки служби та розуміти власні перспективи у війську та після. На реформі ЗСУ наголошують самі військові, які закликають не мовчати про наявні проблеми.

Можна було б списати на поганих українців, які не хочуть воювати, але я знаю таких, які хотіли у лютому 2022 року, але державна система, яка не готувалася до війни, відправила їх додому після того, як вони відстояли черги під ТЦК. Тепер, коли система про них згадала, вони не хочуть, бо втратили віру й довіру та не хочуть гинути, поки в тилу крадуть.

5. Створити професійний уряд національної єдності.

Замінити кумів, сватів та друзів професійними політиками та державними службовцями.

6. Припинити звинувачувати західних партнерів. Без їхньої допомоги не було б уже нашої держави. 

“Містере президенте, чому ми досі не в НАТО?” — так у 2021 році уявляв президент Зеленський свою першу розмову з президентом Байденом у відповідь на запитання журналіста про те, якої допомоги Україна потребує від США.

Ми досі не в НАТО, бо колективним рішенням українців було обрання президентом Зеленського, а вступ у НАТО не був на порядку денному його передвиборчої кампанії. Причиною війни РФ проти України самим Зеленським у 2018 році було названо бажання тодішньої влади заробляти на війні, а не бажання РФ знищити Україну.

Чи можна звинуватити у всіх проблемах президента Зеленського? Лише якщо пам’ятатимемо, що президентство Зеленського — наслідок волевиявлення громадян на чесних виборах. Громадян, які делегували долю країни, що воює, а разом з нею і свою безпеку, недосвідченому політику. Громадяни, які бачили рецепт припинення війни не у вступі України в НАТО, а в “мирі в очах Путіна”. Проте, вже не час шукати винних. Тепер ми разом у цьому човні, незалежно від того, хто як голосував у 2019 році.

Щоб вижити, суспільству треба визнати реальність: війна на виживання — це наш спосіб життя на довгі роки, а владі варто дослухатися до критики громадянського суспільства, бо держава у нас одна, і вона перебуває під загрозою знищення.