«Постраждалі від насильства можуть менше звертатися до поліції через страх, що кривдника мобілізують», – Тетяна Зотова

Протягом трьох років широкомасштабної війни, українці щодня стають як свідками, так і постраждалими від насильства, яке чинить ворог – не лише фізичного, а й психологічного, економічного та сексуального. І, власне, чим довше триває війна, тим глибше вона впливає на психіку тих, хто її проживає. Люди, які стали свідками насильства, часто несвідомо починають відтворювати ці прояви у своєму оточенні. 

Це призводить до помітних змін у суспільстві. Лише за жовтень 2024 року на телефон довіри Київського міського Центру гендерної рівності, запобігання та протидії насильству надійшло 1 234 звернення, з яких – 583 стосувалися випадків домашнього насильства. Такі історії важливо не замовчувати, адже саме мовчання виправдовує кривдників, дозволяючи їм продовжувати чинити насильство.

25 листопада відбувся тематичний захід, організований Київським міським Центром гендерної рівності, запобігання та протидії насильству. Дата обрана не випадково: саме 25 листопада у всьому світі розпочинається акція “16 днів проти насильства”, що триватиме до 10 грудня. Метою акції є привернення уваги до різних форм насильства: від домашнього до порушення прав жінок та жорстокого поводження з дітьми. У знак підтримки, люди у всьому світі одягають помаранчеву стрічку на свій одяг – це офіційний колір протидії насильству, що символізує світле та вільне майбутнє.

У межах заходу представили документальну виставу “Брикси”, яка досліджує роль жінки у суспільстві. Акторки через монологи відтворили реальні історії жінок, які зазнали домашнього насильства. Вони поділилися тим, як поступово насильство проникає у стосунки, як до нього звикаєш, шукаючи виправдання у прикладах із життя бабусі чи матері. Так, часто побої та знецінення стають викривленою “нормою”, яку постраждалі внаслідок насильства сприймають як частину реальності.

Перед кожним виступом лунали слова, які нерідко можуть використовувати для репрезентації жінки у суспільстві. Наприклад: “Кар’єра для жінки не важлива, її справжнє призначення – це діти. Будуть діти – буде любов і визнання” або “При віці старше п’ятдесяти приховувати наявні недоліки – обов’язкова умова”. Це прояви гендерно зумовленого насильства, які формують суспільні стереотипи. У перспективі такі уявлення можуть стати виправданням для кривдників, якщо жінка не відповідає цим очікуванням.

Однак, усі представлені історії мають щасливий фінал, наголошуючи, що вихід із кола насилля – можливий.

Дійсно, майже 80% постраждалих від домашнього насильства – це жінки, однак різні форми насильства також торкаються літніх людей, чоловіків та дітей, які часто залишаються беззахисними перед кривдниками. Повномасштабна війна значно розширила коло осіб, які опиняються в зоні ризику.

Через війну багато чоловіків стикаються з переживаннями, пов’язаними з військовою службою та мобілізацією, а жінки часто беруть на себе основну відповідальність за родину. Це підвищує рівень напруги в сім’ях і збільшує ризики насильства.

У коментарі для Букв, Тетяна Зотова, керівниця Київського міського Центру гендерної рівності, запобігання та протидії насильству, зазначає:

“Статистика звернень щодо домашнього насильства змінюється доволі неоднозначно. Адже, якщо поспілкуватися з поліцією, вони зазначають, що їхні показники щодо випадків домашнього насильства, за 2024 рік, майже не змінилися. 

Клієнти, які звертаються до нашого Центру, часто розповідають, що користуються нашими послугами (зокрема спеціалізованими притулками та кризовими кімнатами), але уникають звернення до поліції через страх фіксації факту насильства, адже це може призвести до мобілізації кривдника. На жаль, постраждалі дійсно часто перебувають у залежності від кривдника – економічній, емоційній чи іншій. Вони не можуть від нього піти, і бояться, що він за різних причин піде сам.

За даними нашого Центру, звернень щодо випадків домашнього насильства, ймовірно, побільшало. Це також свідчить про зростання довіри до соціальної сфери – все більше людей знають, куди звертатися по допомогу. При цьому, як я вже зазначала, у інших суб’єктів спостерігається зменшення кількості звернень, а ось прокуратура повідомляє про збільшення скарг та відкритих кримінальних справ з цього питання.”, – наголошує Тетяна Зотова.

Крім того, за словами Тетяни, за 2024 рік збільшилась кількість звернень до суб’єктів саме від свідків насильства.

“У минулому році, під час кампанії “16 днів проти насильства”, у нас був лозунг: “Чуйність перемагає насильство”. За рік інформаційної роботи, мені здається, люди дійсно стали більш обізнаними. Якщо вони помічають таке ганебне явище, як домашнє чи гендерно зумовлене насильство – у сусідній квартирі чи у колеги на роботі, – вони частіше готові передати необхідну інформацію постраждалим.

Сусіди, які чують плач чи крики дитини, або помічають інші тривожні ознаки, частіше звертаються до правоохоронців. Поліція, своєю чергою, має реагувати на такі заяви.

Ми активно проводимо інформаційні кампанії, пояснюємо, які служби працюють і які послуги доступні постраждалим. Тішить, що дедалі більше людей розуміють: терпіти насильство – це не нормально. Наратив “б’є – значить любить” поступово зникає з нашого суспільства. Ми віримо, що наша молодь і надалі формуватиме свої стосунки з нульовою толерантністю до будь-яких проявів насильства.”, – зазначає Тетяна.

Куди звернутися за допомогою, якщо ви зазнали різних проявів насильства?

Телефон довіри

15-00 (зі стаціонарного телефону);

044-272-15-00 (з мобільного).

Лінія працює цілодобово, безкоштовно та конфіденційно.

Денні центри соціально-психологічної допомоги Київського міського Центру гендерної рівності, запобігання та протидії насильству

Надання очної психологічної підтримки та юридичної допомоги.

Адреси: вул. Райдужна, 6-А; вул. Юрія Іллєнка, 20.

Не залишайтеся наодинці з проблемою – є служби, які готові допомогти.